Справа № 2-2752/12

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2013 року м. Луганськ

Жовтневий районний суд м. Луганська

У складі:

Головуючого судді Дідоренко А.Е.,

При секретарі Болотовій І.В.,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м .Луганську цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредитування, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання кредитного договору недійсним, третя особа - ОСОБА_2, -

В С Т А Н О В И В :

11.11.2011 року ПАТ КБ „ПриватБанк" звернувся до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого вказав, що відповідно до кредитного договору № LGKORX06630088 від 30.09.2006 року ОСОБА_1 отримала в установі позивача кредит у розмірі 2189,76 грн. строком до 30.09.2007 року зі сплатою за користування кредитними коштами 24% на рік. Позивач зазначив, що внаслідок неналежного виконання відповідачем обов'язків за договором станом на 19.10.2011 року утворилася заборгованість у розмірі 20235,46 грн., з яких: 1510,33 грн. - заборгованість за основним кредитом, 8206,18 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 9079,17 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов»язань за договором, 500 грн. - штраф / фіксована частина/ за порушення зобов'язання за договором, 939,78 грн. - штраф /процентна складова/. Виходячи з наведеного, ПАТ КБ „ПриватБанк" просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача ОСОБА_1 на їх користь суму заборгованості за кредитним договором № LGKORX06630088 від 30.09.2006 року у розмірі 20235,46 грн., а також понесені ними при зверненні до суду з позовом судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 202,35 грн.

21.03.2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зустрічним позовом, на обґрунтування якого вказала, що 30.09.2006 року на прохання ОСОБА_2 вона підписала кредитний договір № LGKORX06630088 з ПАТ «Приватбанк» на придбання ОСОБА_2 в кредит мобільних телефонів. Сума кредиту - 2189,76 грн., розмір відсотків за користування кредитом - 24% річних, строк погашення кредиту - 30.09.2007 року. При цьому ОСОБА_2 пояснив їй, що не має Луганської реєстрації, тому не може сам отримати кредит. Запевнив її, що самостійно буде проводити всі необхідні платежі по кредиту. ОСОБА_1 зазначила у своєму зустрічному позові, що вона підписала кредитний договір з Приватбанком добровільно, оскільки довіряла ОСОБА_2, який представився їй як співробітник служби економічної безпеки України, який курує Луганську область. Окрім того, вона позичила ОСОБА_2 свої кошти та підписала договір позики з одночасним забезпечення його іпотекою від 10.10.2006 року на суму 32850 грн. Кошти за договором позики також фактично отримав ОСОБА_2 ОСОБА_1 вказує, що перші чотири місяці вона сплачувала заборгованість за кредитним договором з Приватбанком та виплатила 1000 грн., оскільки сподівалася, що ОСОБА_2 поверне їй ці кошти. В подальшому вона лишилася роботи та не змогла проводити оплати по кредитному договору. За її заявою було порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_2, в рамках якої він визнав, що дійсно телефони були придбані ним за кредитом, який був оформлений на ім»я позивача, зобов»язався погасити заборгованість за кредитним договором. Постановою Ленінського райсуду м. Луганська від 11.11.2010 року ОСОБА_2 був звільнений від кримінальної відповідальності по амністії. Рішенням Жовтневого райсуду м. Луганська від 22.03.2011 року договір позики від 10.10.2006 року був визнаний недійсним. Що стосується кредитного договору, то з приводу його укладання відносно ОСОБА_2 було відмовлено у порушенні кримінальної справи, але ця постанова Ленінського РТВ ЛМУ УМВС України в Луганській області була скасована та справу направлено для проведення розслідування. Посилаючись на положення ст. ст. 230, 232, 234, 235, 1057, 627 ЦК України, ОСОБА_1 просить суд визнати кредитний договір № LGKORX06630088 від 30.09.2006 року, який був укладений між нею та ПАТ «Приватбанк», недійсним.

До початку судового засідання від представника позивача ПАТ КБ «Приватбанк» надійшла заява з проханням розглянути справу за її відсутності. Позов ПАТ КБ «Приватбанк» підтримала у повному обсязі, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 просила відмовити через його необґрунтованість.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з»явилася, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином за адресою, яка була зазначена нею. Причину неявки суду не повідомила. Заяв про розгляд справи за її відсутності, заяв про відкладення розгляду справи від ОСОБА_1 до суду не надходило.

Третя особа ОСОБА_2 у судове засідання не з»явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причину неявки суду не повідомив. Заяв про розгляд справи за його відсутності до суду не надходило.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено наступне.

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» є правонаступником Закритого акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» / а. с. 10 - 13 - копії статутних документів/.

Згідно рахунку - фактури №L007000092 від 30.09.2006 року / а. с. 6/ його було видано ТОВ «Євросеть ДС» ОСОБА_1 на оплату двох телефонів, сумки горизонтальної, ціпочки та двох батарейок, усього на суму1990,70 грн. Умова продажу - кредит.

30.09.2006 року ОСОБА_1 звернулася до ЗАТ КБ «Приватбанк» з заявою / а. с. 5/, згідно з якою їй було надано строковий кредит в рамках кредитного договору № LGKORX06630088 у розмірі 2189,77 грн. на строк 12 місяців з 30.09.2006 року по 30.09.2007 року включно, за умовами сплати за користування кредитом відсотків у розмірі 2% на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту, щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 29,56 грн. та єдино разової винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 199,07 грн. в обмін на зобов»язання з повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди, комісії. Вона погодилася на умови надання споживчого кредиту / а. с. 7 - 8/.

Відповідно до п. 4.6 Умов надання споживчого кредиту при порушенні позичальником строків погашення заборгованості понад 210 днів вся заборгованість за кредитом вважається простроченою. На залишок простроченої заборгованості позичальник сплачує пеню у розмірі, зазначеному в п. 6.1 цих Умов. При цьому відсотки за користування кредитом не сплачуються.

Згідно п. 6.1 Умов надання споживчого кредиту у випадку несвоєчасного погашення заборгованості по кредиту, позичальник сплачує банку пеню у розмірі 1,25% від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожний день прострочки, але не менше 1 гривні.

Відповідно до п. 6.3 Умов надання споживчого кредиту при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов»язань, передбачених договором, більш ніж на 30 днів, позичальник зобов»язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн. + 5% від суми заборгованості.

Згідно п. 6.6 Умов надання споживчого кредиту терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним договором встановлюється сторонами тривалість 5 років.

З квитанції / а. с. 33/ вбачається, що 11.12.2007 року ОСОБА_1 сплатила ЛФ ПАТ КБ «Приватбанк» 1200 грн. як погашення пені та заборгованості за кредитним договором № LGKORX06630088 від 30.09.2006 року.

Згідно з розрахунком заборгованості за договором № LGKORX06630088 від 30.09.2006 року / а. с. 4 / станом на 19.10.2011 року її розмір складав 20235,46 грн., з яких: 1510,33 грн. - заборгованість за основним кредитом, 8206,18 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 9079,17 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов»язань за договором, 500 грн. - штраф / фіксована частина/ за порушення зобов'язання за договором, 939,78 грн. - штраф /процентна складова/.

24.09.2009 року за вих. №30.1.0.0/2-090831/153 ПАТ «Приватбанк» надіслав на адресу ОСОБА_1 лист / а. с. 26/, в якому банк на її звернення від 25.08.2009 року №12500 повідомив, що вона зобов»язана своєчасно сплачувати усі належні суми за кредитним договором, що був укладений з нею, для попередження появи заборгованості.

12.06.2011 року за вих. № 2274102826 ПАТ «Приватбанк» було надіслано на адресу ОСОБА_1 / а. с. 31/, в якому її було повідомлено, що станом на 01.05.2011 року виникла заборгованість за кредитним договором № LGKORX06630088 від 30.09.2006 року, який було укладено з нею, у розмірі 16262,54 грн.

Постановою Ленінського РВ ЛМУ УМВС України в Луганській області від 18.01.2012 року / а. с. 81/ було відмовлено у порушенні кримінальної справи за ст. ст. 190, 358 КК України за заявою ОСОБА_1 за фактом невиконання договірних зобов»язань ОСОБА_2 в рамках кредитного договору від 30.09.2006 року з ПАТ КБ «Приватбанк».

В ході перевірки було встановлено, що ОСОБА_1 кредитний договір з Приватбанком оформила на своє ім»я добровільно без будь -якого спонукання на прохання ОСОБА_2, який за домовленістю з нею зобов»язався погашати кредит.

Постановою Ленінського районного суду м. Луганська від 22.03.2012 року / а. с. 67/ постанову від 18.01.2012 року про відмову у порушенні кримінальної справи за заявою ОСОБА_1 було скасовано, матеріал було повернуто прокурору Ленінського району м. Луганська для організації проведення додаткової перевірки.

Згідно ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недотримання в момент вчинення правочину стороною / сторонами/ зазначених вимог, згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України тягне за собою визнання такого правочину недійсним. Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України правочин може бути визнаний судом недійсним у разі заперечення його дійсності однією зі сторін або іншою зацікавленою особою на підставах, встановлених законом.

Згідно ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення частина перші статті 229 цього Кодексу/, такий правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов»язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно ч. 1 ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним..

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. відносини сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа / кредитор/ зобов'язується надати грошові кошти / кредит / позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ч.2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 с. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом можу встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки /штрафу, пені/.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Згідно ч. 3 ст. 258 ЦК України позовна давність у п»ять років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману.

Згідно ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов»язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Виходячи з наведеного, дослідивши усі надані сторонами докази у їх сукупності, перевіривши відповідність позовних вимог діючому законодавству України, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову ПАТ КБ «Приватбанк» та необґрунтованість зустрічного позову ОСОБА_1, оскільки протягом розгляду справи було встановлено, що між сторонами існували договірні відносини, які виникли внаслідок укладання кредитного договору № LGKORX06630088 від 30.09.2006 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

На думку суду, підстави для визнання кредитного договору № LGKORX06630088 від 30.09.2006 року недійсним відповідно до ст. ст. 230, 232, 234, 235 ЦК України, на чому наполягає ОСОБА_1 у своїх зустрічних позовних вимогах, відсутні, оскільки в судовому засіданні не було доведено, що сторона за договором ПАТ КБ «Приватбанк» вчинила дії, внаслідок яких інша сторона - ОСОБА_1 була або введена в оману щодо обставин, які мають істотне значення / ст. 230 ЦК України/, або що правочин було вчинено внаслідок зловмисної домовленості між сторонами /ч. 1 ст. 232 ЦК України/, або правочин було вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином / ст. 234 ЦК України/, або, що правочин був удаваний, тобто такий, що був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили /ст. 235 ЦК України/.

При цьому сама ОСОБА_1, як під час перевірки, яка проводилася Ленінським РВ ЛМУ УМВС України, так і в судовому засіданні поясняла, що вона добровільно з власної волі уклала з ПАТ КБ «Приватбанк» кредитний договір № LGKORX06630088 від 30.09.2006 року, оскільки про це її попросив ОСОБА_2 Той факт, що отримані за спірним кредитним договором кошти на купівлю телефонів ОСОБА_1 одразу передала ОСОБА_2, який зобов»язався повернути їх банку зі сплатою всіх необхідних платежів, не є підставою для визнання кредитного договору недійсним.

ОСОБА_2 не є стороною за спірним кредитним договором. Вимог про визнання кредитного договору недійсним в частині зазначення сторони позичальника протягом розгляду справи ні ПАТ КБ «Приватбанк», ні ОСОБА_1 не заявлялося.

З огляду на це, враховуючи, що вимоги до ОСОБА_2 про визнання будь - яких договірних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 такими, що мали місце, та спонукання ОСОБА_2 виконати свої зобов»язання перед ОСОБА_1 не були оформлені ОСОБА_1 належним чином шляхом подачі відповідної позовної заяви в порядку, встановленому діючим цивільно - процесуальним законодавством України, - суд не сприймає як докази заявлені ОСОБА_1 протоколи допиту ОСОБА_2, долучені до матеріалів справи, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 58 ЦПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Через порушення умов Договору з боку позичальника ОСОБА_1 своєчасне погашення кредиту та відсотків не відбулося, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитом та відсотками, яку відповідач у добровільному порядку не погасив, тому банком - позивачем відповідно до умов кредитного договору було нараховано штраф за порушення зобов»язань за кредитним договором та штраф у фіксованій сумі через необхідність звернення до суду з цим позовом. Строк дії кредитного договору на час вирішення справи судом закінчився.

Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № LGKORX06630088 від 30.09.2006 року станом на 19.10.2011 року у розмірі 20235,46 грн., з яких: 1510,33 грн. - заборгованість за основним кредитом, 8206,18 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 9079,17 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов»язань за договором, 500 грн. - штраф / фіксована частина/ за порушення зобов'язання за договором, 939,78 грн. - штраф /процентна складова/.

Заяв про зменшення розміру неустойки з урахуванням суб»єктивних обставин від ОСОБА_1 до суду не надходило.

Стосовно клопотання ОСОБА_1 про відмову у задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» до неї з приводу пропуску позивачем строку позовної давності, суд звертає увагу на те, що між сторонами було узгоджено строк позовної давності /п. 6.6 Умов надання споживчого кредиту/ за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним договором терміном 5 років.

Враховуючи, що ОСОБА_1 провадилися виплати на користь Приватбанку11.12.2007 року у розмірі 1200 грн. як погашення пені та заборгованості за кредитним договором № LGKORX06630088 від 30.09.2006 року, тобто відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності було перервано та з цієї дати його перебіг розпочався заново, - підстав для відмови у задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» з приводу пропуску строку позовної давності немає.

Що стосується позову в частині стягнення судових витрат, то відповідно до ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею та документально підтверджені судові витрати.

Як вбачається з платіжних доручень / а. с. 2/ банком - позивачем сплачено судовий збір на користь держави у розмірі 202,35 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 203, 215, 229, 230, 232, 234, 235, 256 - 268, 533, 546, 554, 611, 615, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 27, 31, 60, 88, 212-215, 224 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № LGKORX06630088 від 30.09.2006 року у розмірі 20235,46 грн., а також понесені позивачем при зверненні до суду судові витрати у розмірі 202,35 грн., а всього стягнути - 20437,81 грн. /двадцять тисяч чотириста тридцять сім гривень 81 копійку/.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання кредитного договору №LGKORX06630088 від 30.09.2006 року недійсним, - відмовити через їх необґрунтованість.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги до апеляційного суду Луганської області через Жовтневий районний суд м. Луганська.

СУДДЯ: