Справа 9298 Голов, в 1 інстанц.Каліуш О
Категорія 41 Доповідач Зубова Л.М.
Рішення
Іменем України
7 листопада 2006 року м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області у складі: головуючий суддя Зубова Л.М. судді Лук'янова СВ., Соломаха Л.І. секретар Андрусішина М.Г.
розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу за позовом прокурора м. Горлівки в інтересах ОСОБА_1 до державного підприємства « Артемвугілля» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації заробітної плати та за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Артемвугілля» про відшкодування моральної шкоди з апеляційними скаргами прокурора і ОСОБА_1 на рішення Микитівського районного суду м. Горлівки від 7.08.2006 року
Вислухавши доповідача, пояснення представника прокурора Мозгової І.М, пояснення ОСОБА_1, які підтримали свої апеляційні скарги, представника державного підприємства « Артемвугілля» Косєнко Є.А., яка проти задоволення скарг заперечувала, перевірівпш матеріали цивільної справи, апеляційний суд, -
встановив:
У червні 2006 року прокурор пред'явив позовні вимоги до відповідача у суд і просив стягнути на користь ОСОБА_1. 13571,95 грвн середнього заробітку за час затримки розрахунку та 1366,43 грвн компенсації, посилаючись на те, що перевіркою прокурора стану додержання законодавства про оплату праці було встановлено, що відповідач мав перед ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі,у сумі 2054,14 грвн станом на квітень 1999 року, яка на час звільнення ОСОБА_1. з підприємства у серпні 1999 року йому не була виплачена. Фактично ця заборгованість була сплачені ОСОБА_1 26.08.2005 року. Тому за весь час заборгованості прокурор просив стягнути середній заробіток, підтверджений довідкою відповідача, у сумі 13571,95 грн, а також компенсацію у сумі 1366,43 грвн..
Прокурор мотивував тим, що позивач є інвалідом, соціально не захищений, тому самостійно звернутись у суд з позовом не має можливості.
У липні 2006 року ОСОБА_1 пред'явив позов до відповідача і, посилаючись-на ст.ст. 1167.1168 ЦПК України, просив відшкодувати за рахунок відповідача на його користь 2000 грвн моральної шкоди, завданої тим, що відповідач своєчасно і добровільно не сплатив йому заробітної плати, з цього приводу прийшлося добиватися її стягнення шляхом звернення у різні органи.
Рішенням Микитівського районного суду м. Горлівки від 7 серпня 2006
року у задоволенні позову відмовлено.
У апеляційній скарзі прокурор просив рішенння суду скасувати, стягнути на користь ОСОБА_1. 14937,38 грвн ( середній заробіток і компенсацію), мотивуючи тим, що рішення суду постановлено всупереч вимогам закону та посилаючись на неналежну з боку суду оцінку обставин справи.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1. просив рішення суду скасувати та задовольнити його вимоги та вимоги прокурора, заявлені в його інтересах, вважає, що суд порушив норми матеріального закону та дав неналежну оцінку обставинам справи.
Апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги слід задовольнити частково з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату, суд виходив з того, що згідно рішенню Микитівського районного суду м. Горлівки від 4.06.1999 року з відповідача на користь ОСОБА_1. було стягнуто заборгованість по заробітній платі при звільненні у сумі 2054,14 грвн, компенсацію за затримку розрахунку при звільненні у сумі 246,18 грвн, тому дійшов підставного висновку , що вимоги прокурора до відповідача в цій частині не грунтуються на законі, оскільки виникли правовідносини по виконанню вказаного судового рішенння, а чинним законодавством не предбачено стягнення компенсації з роботодавця за несвоєчасне виконання судового рішення.
В цій частині апеляційний суд погоджується з рішенням суду.
Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_1. про відшкодування моральної шкоди, суд дійшов висновків , що правовідносини між відповідачем і ОСОБА_1 припинено з постановленням судового рішення про стягненння заборгованості по заробітній платі у 1999 році і правовідносини перейшли у стадію виконання судового рішення.
З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1. 20.07.2006 року звернувся у суд з позовом про відшкодування моральної шкоди,завданої тим, що відповідач добровільно своєчасно не сплатив йому заробітну плату, зазначав, що звільнився з підприємства у 1999 році і лише після звернення у прокуратуру у 2005 році отримав заборгованість по заробітній платі.
Згідно виконавчих листів від 4.06.1999 (а.с. 9) , виданих на підставі судових рішень,на користь ОСОБА_1. 26.08.2005 року було виплачено заборгованість по заробітній платі 2054,14 грвн , компенсацію 246,18 грвн
Оскільки позивач посилався у позовній заяві на ст.ст. 1166,1167 ЦК України як на підстави відшкодування моральної шкоди але пов'язував завдання моральної шкоди з ухиленням роботодавця від своєчасної виплати заробітної плати, то у відповідності до вимог ст.ст. 11, 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність судового рішення у межах заявлених вимог і в цій частині з висновками суду не погоджується та вважає, що позивач пропустив встановлений ст. 233 КЗпП України строк на звернення у суд за захистом порушенного права та не надав суду доказів пропуску цього стрку з поважних причин.
У судовому засіданні суду 1 інстанцій від 7.08.2006 року (а.с.40) позивач посилався на хворобу, у засіданні апеляційного суду пояснював, що лікувався амбулаторно і саме з цієї причини не звернувся у суд з 1999 року до 2006 року з приводу відшкодування моральної шкоди, але не надав жодного доказу на підтвердження своїм твердженням.
За вказаних обставин апеляційний суд вважає, що позивач не довів поважність причин пропуску строку на звернення,у суд, тому з цих підстав у відшкодуванні моральної шкоди слід відмовшиза вказаних мотивів. Відмовляючи у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, послався на пропуск позивачем строку на звернення у суд без поважних причин і цей висновок грунтується на обставинах справи, які наведені вище. Доводи прокурора, що про порушення прав ОСОБА_1. прокурору стало ві домо під час перевірки прокуратури у зв'язку зі зверненням ОСОБА_1. у серпні 2006 із заявою у прокуратуру з приводу неотримання заробітної плати суд не може розцінити як поважні причини пропуску строку ОСОБА_1 , оскільки з пояснень представника прокурора Мозгової І.М. у засіданні апеляційного суду та пояснень самого ОСОБА_1. та його позовної заяви видно, що ОСОБА_1 звернувся у прокуратуру з приводу невиплати зарплати лише у 2005 році. Інших доказів поважності причин пропуску строку на звернення у суд, передбаченого ст. 233 КЗпП України, позовна сторона не надала.
За вказаних обставин апеляційний суд вважає, що суд підставно відмовив у задоволенні вимог прокурора про стягнення середнього заробітку з відповідача на користь ОСОБА_1 в порядку, передбаченому ст. 117 КЗпП України. В цій частині апеляційний суд також погоджується з рішенням суду 1 інстанції..
Керуючись ст. ст. 303,309 ЦПК України, апеляційний суд,
вирішив:
Апеляційні скарги прокурора м. Горлівки і ОСОБА_1. задовольнити частково.
Рішення Микитівського районного суду м. Горлівки від 7серпня.2006 в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до державного підприємства « Артемвугілля» про відшкодування моральної шкоди скасувати.
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до державного підприємства « Артемвугілля» про відшкодування моральної шкоди.
В решті вказане рішення залишити без зміни
Рішення набирає чинності негайно та може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошенння.
Головуючий Судді