Справа № 2/1027/912/2012 Головуючий у І інстанції Суботіе А.В.
Провадження № 22-ц/780/1498/13 Доповідач у 2 інстанції Мельник Я.С.
Категорія 4 18.03.2013
РІШЕННЯ
Іменем України
14 березня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого - Волохова Л.А.,
суддів: Мельника Я.С., Матвієнко Ю.О.,
за участю секретаря Баліна П.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 25 жовтня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності на житловий будинок з надвірними будівлями, -
ВСТАНОВИЛА:
У березні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що у 1993 році між нею та відповідачкою була укладена усна угода про те, що вона придбає у відповідачки житловий будинок АДРЕСА_1 за 1 200 доларів США та досягнено згоди, що договір купівлі-продажу будинку буде оформлено у найближчий час. В рахунок розрахунку за будинок позивачка передала відповідачці 150 доларів США, після чого остання передала їй ключі від будинку. Через деякий час позивачка звернулась до відповідачки з пропозицією надати їй правовстановлюючі документи на будинок та укласти договір купівлі-продажу, однак відповідачка лише давала обіцянки, які з часом не виконувала. Таким чином, як вважає позивачка, вона в період з 1993 року по 2005 рік добросовісно відкрито безперервно володіла та користувалась будинком, за власні кошти відбудувала та відремонтувала будинок, зробила піч, збудувала сарай, паркан, провела газопостачання, встановила лічильники, обробляла присадибна земельна ділянка. У 1998 році позивачка в рахунок розрахунку за будинок передала відповідачці 7 50 доларів США. Враховуючи викладені обставини, позивачка просила визнати за нею право власності на житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1, за набувальною давністю.
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 25 жовтня 2012 року позов задоволено: визнано за ОСОБА_3 право власності на спірний житловий будинок з надвірними будівлями за набувальною давністю.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає за необхідне її задовольнити з наступних підстав.
Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Судом першої інстанції встановлено, що 15.02.1992 року ОСОБА_4 продала спірний будинок ОСОБА_2 згідно договору купівлі-продажу, який був посвідчений секретарем Мот. Слобідської сільської ради та зареєстрований у журналі реєстрації нотаріальних дій Мот.Слобідської сільради.
05 листопада 1998 року позивачка за земельну ділянку передала відповідачці 750 доларів США (а.с.20).
17.12.2005 року ОСОБА_3 уклала з ОСОБА_4 договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1, який був посвідчений державним нотаріусом Фастівської райдержнотконтори, реєстр №3874.
У липні 2008 року ОСОБА_2 звернулась до Фастівського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_4 про скасування договору купівлі-продажу будинку та витребування майна з чужого незаконного володіння.
В свою чергу у вересні 2009 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на житловий будинок з надвірними будівлями за набувальною давністю.
Рішенням Фастівського міськрайонного суду від 26.02.2010р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 25.03.2011 року, позов ОСОБА_2 задоволено частково та скасовано договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 від 17.12.2005 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_3, в решті її позовних вимог відмовлено, а цивільний позов ОСОБА_3 задоволено і визнано за нею право власності на житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, за набувальною давністю (а.с. 43-49).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.02.2012 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Фастівського міськрайонного суду від 26.02.2010р. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 25.03.2011р. в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 скасовано, справу передано в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, в іншій частині оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін (а.с.50-52).
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив із того, що в 1993 року ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_3 усний договір купівлі-продажу належного їй спірного будинку і остання добросовісно користувалася ним більше 10 років, внаслідок чого набула права власності на вказане майно згідно ст. 344 ЦК України.
Проте з такими висновками суду повністю погодитись не можна, враховуючи наступне.
Відповідно до частин 1, 4 статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Таким чином, у випадку, якщо є всі підстави вважати, що власник майна тривалий час не виявляє наміру визнати певну річ своєю, він погодився з її втратою - вона може бути визнана власністю фактичного добросовісного володільця.
Інститут набувальної давності є одним із первинних способів виникнення права власності, тобто такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ - не базується на попередній власності та відносинах правонаступництва, а базується на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: тривалого, добросовісного, відкритого та безперервного володіння майном як своїм власним.
Тривалість володіння передбачає, що має закінчиться визначений у Кодексі строк, що розрізняється залежно від речі (рухомої чи нерухомої), яка перебуває у володінні певної особи, і для нерухомого майна складає десять років.
Відкритість та безперервність володіння теж є необхідними умовами для набуття права власності за набувальною давністю і означають, що володілець володіє річчю відкритого, без таємниць, а також те, що протягом означеного в законі строку володілець не вчиняв дій, що свідчили б про визнання ним обов'язку повернути річ власнику, а також йому не пред'являвся правомочною особою позов про повернення майна.
Виходячи зі змісту зазначеної норми закону, володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю.
Крім того, статтею 227 ЦК Української РСР (1963 року) визначено, що договір купівлі продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).
Так, як судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 знала про те, що спірний будинок належить ОСОБА_2 та матеріали справи належних доказів на підтвердження нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу укладеного в 1993 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не містять, тому й висновки суду першої інстанції про добросовісність набуття позивачкою ОСОБА_3 спірного нерухомого майна на підставі усної угоди не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки суд першої інстанції не звернув уваги, що стаття 344 ЦК України визначає ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на річ за набувальною давністю.
Отже, враховуючи все вище зазначене, визнати законним та обґрунтованим вказане рішення суду першої інстанції колегія суддів не може та вважає, що воно повинно бути скасоване, відповідно до ст. 309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 25 жовтня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності на житловий будинок з надвірними будівлями за набувальною давністю - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів.
Головуючий:
Судді: