АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 11/774/541/13 Головуючий Резніченко С.М.

Категорія КК: ч.1 ст.121 Доповідач Косенко Л.М.

У Х В А Л А

Іменем України

14 березня 2013 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого Косенка Л.М.

суддів Крот С.І., Ферафонтова В.Ю.

за участю прокурора Брусенцової І.В.

адвоката ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську кримінальну справу за апеляціями адвоката ОСОБА_1 та засудженого ОСОБА_2 на вирок П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2012 року,

Встановила:

Цим вироком

ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_1,

раніше не судимого,-

засуджено за ч.1 ст.121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_3 на відшкодування матеріальної шкоди 1002 грн.69 коп. і моральної шкоди 10 000 грн., а також кошти, витрачені закладами охорони здоров'я на стаціонарне лікування ОСОБА_3, потерпілого від злочину, на загальну суму 2141 грн.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за те, що він 1 травня 2009 року близько 23 год, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, поблизу бару «Хуторок» на вулиці Леніна,29 в с.Холодіївка П'ятихатського району Дніпропетровської області під час сварки з ОСОБА_3, яка переросла в бійку, на грунті особистих неприязних стосунків наніс останньому удари кулаком в обличчя і голову. Присутні поруч особи припинили цю бійку.

Приблизно о 23 год 30 хв на узбіччі проїзної частини вулиці поблизу бару «Хуторок» ОСОБА_2, продовжуючи свої злочинні дії, умисно наніс удар кулаком ОСОБА_3 в обличчя, внаслідок чого останній втратив свідомість і впав на землю.

В результаті таких дій засудженого потерпілому згідно висновкам судово-медичної експертизи заподіяні тяжкі тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми з забитою раною, синцем, гематомами, струсом головного мозку та переломом скроневої кістки.

На вирок районного суду подано апеляційні скарги:

-засуджений ОСОБА_2, не оспорюючи доведеність його вини та правильності кваліфікації своїх дій, зазначив, що районний суд не врахував аморальної поведінки потерпілого, який образив його дівчину, стверджував, що суд безпідставно визнав його винним у вчиненні злочину в стані алкогольного сп'яніння, а тому просив вирок щодо нього змінити та пом'якшити призначене покарання із застосуванням положень статей 69 і 75 КК;

-захисник ОСОБА_1 також просить змінити вирок в частині призначення покарання ОСОБА_2 з тих самих підстав, які викладені в скарзі засудженого. При цьому зазначає, що вирок суду є незаконним, оскільки висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні, а суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки. Посилається він і на те, що висновки суду містять істотні суперечності, а суд у вироку не зазначив, чому взяв до уваги одні докази і відкинув інші. Вважає, що у висновках судово-медичних експертиз мають місце протиріччя відносно зазначення часу виникнення деяких тілесних ушкоджень в потерпілого.

У доповненні до апеляції захисник вказує на те, що в судовому засіданні не були спростовані твердження ОСОБА_2, в яких він вказував, що ініціатором сварки і бійки з ним був потерпілий ОСОБА_3, який чіплявся до нього, образив його дівчину. Стверджував, що ОСОБА_2 спричинив ОСОБА_3 необережне тяжке тілесне ушкодження, а тому просив дії ОСОБА_2 перекваліфікувати з ч.1 ст.121 КК на ст.128 КК та пом'якшити йому покарання із застосуванням ст.75 КК.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду Дніпропетровської області, доводи захисника ОСОБА_1, який просив вирок змінити і перекваліфікувати дії ОСОБА_2 з ч.1 ст.121 на ст.128 КК, призначивши засудженому покарання із застосуванням вимог ст.75 КК, думку прокурора Брусенцової І.В., яка вважає вирок районного суду законним і обгрунтованим, а покарання таким, що відповідає вимогам ст.65 КК, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи поданих апеляцій, колегія суддів вважає, що подані апеляції не підлягають задоволенню на наступних підставах.

Посилання в апеляційній скарзі захисника ОСОБА_1 на те, що досудове та судове слідство у справі проведено неповно, необ'єктивно, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та не підтверджені зібраними у ній доказами, є необгрунтованими, оскільки вивченням матеріалів справи не встановлено даних, які б свідчили про неповноту чи необ'єктивність дослідження слідчими органами та судом обставин справи.

Висновки суду про винність ОСОБА_2 у вчиненні ним злочину, за який його засуджено, підтверджені розглянутими в судовому засіданні та викладеними у вироку доказами, яким судом дана належна оцінка.

Матеріалами справи з'ясовано, що досудове та судове слідство у ній проведено з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону, таких порушень цього закону, котрі були б суттєвими і тягли за собою скасування або зміну вироку, у справі не допущено.

З викладеними в доповненні до апеляції захисника ОСОБА_1 доводами про те, що ОСОБА_2 не вчиняв умисного тяжкого тілесного ушкодження потерпілому ОСОБА_3, колегія суддів не може погодитися.

Захисник ОСОБА_1 в своїх скаргах хоч і твердить про те, що ОСОБА_2 не завдавав ОСОБА_3 численних умисних ударів ОСОБА_3, від яких потерпілому були заподіяні зазначені у вироку тілесні ушкодження, але водночас він взагалі не оцінює дії засудженого та аналіз доказів, які суд поклав в основу обвинувального вироку.

Так, згідно з первинними показаннями ОСОБА_2, 1 травня 2009 року після 22 години він відпочивав у барі «Хуторок», де вживав спиртні напої. Приблизно о 23 годині у вказаному місці він посварився з ОСОБА_3, який був в нетверезому стані, чіплявся до нього, пошкодив йому куртку, внаслідок чого вони почали боротися, падали на землю, завдавали один одному удари, поки їх не розборонили. Як розповів ОСОБА_2, через деякий час між ними знову виникла сварка, під час якої ОСОБА_3 обізвав його дівчину образливим словом, а він у відповідь наніс йому один удар в обличчя.

У подальшому ОСОБА_2, неодноразово змінюючи свої показання відносно обставин сварки з потерпілим та його побиття, по суті не заперечував, що під час словесних суперечок, які неодноразово переростали в бійку, він заподіяв ОСОБА_3 зазначені у вироку тілесні ушкодження.

Як убачається з протоколу судового засідання, спочатку ОСОБА_2 розповів, що 1 травня 2009 р. увечері в барі «Хуторок» вживав пиво, коли ОСОБА_3 почав його ображати за те, що його покинула дівчину, з якою він на той час зустрічався, назвав її образливим словом. На цій підставі між ними виникла сварка, вони зчепилися, намагалися вдарити один одного, поки їх не розборонили. Підсудний визнав, що під час цієї сварки умисно наніс ОСОБА_3 удар в обличчя за те, що він не вибачився за свою неправильну поведінку, і, на його думку, образливі слова.

Разом з тим, під час допиту ОСОБА_2 стверджував, що від заподіяного ним удару він міг спричинити потерпілому тільки ушкодження в області брови, а решту тілесних ушкоджень ОСОБА_3, на його думку, отримав при падінні.

Однак в кінці судового слідства ОСОБА_2 знову відмовився від попередніх показань, повністю визнав себе винуватим в умисному заподіянні потерпілому тяжкого тілесного ушкодження при обставинах, наведених у вироку, та з цього приводу заявив про щире каяття.

Як видно з апеляції, ОСОБА_2 також не оспорював доведеність його вини в умисному заподіянні тяжкого тілесного ушкодження ОСОБА_3 та правильність кваліфікації своїх дій.

Отже, у цих показаннях ОСОБА_2 по суті визнав, що саме він у зазначений у вироку час і місці заподіяв ОСОБА_3 тяжке тілесне ушкодження, чим спростовуються наведені в апеляції захисника ОСОБА_1 посилання на недоведеність вини засудженого в умисному тяжкому тілесному ушкодженні.

Згідно з показаннями потерпілого ОСОБА_3 1 травня 2009 р. після 23 години на протязі певного часу поблизу бару «Хуторок» між ним і ОСОБА_2 за ініціативою останнього відбувалася словесна суперечка на грунті їх особистих стосунків з дівчиною на прізвище Ушакова та її батьком. Як стверджував потерпілий, під час з'ясування цих стосунків сварка неодноразово переходила в бійку, в якій засуджений завдавав йому численні удари в обличчя і по голові, внаслідок чого він втрачав свідомість і в нього йшла кров.

Розповідаючи про обставини конфлікту, а потім і бійки з ОСОБА_2, потерпілий не заперечував, що під час з'ясування стосунків з ОСОБА_2 він назвав ОСОБА_12 непристойним словом, однак це висловлювання щодо неї він зробив вже після початку сварки із засудженим.

Отже, показаннями потерпілого спростовуються доводи в апеляціях засудженого та його захисника про те, що саме аморальна поведінка ОСОБА_3 викликала у ОСОБА_2 стан сильного душевного хвилювання, під впливом якого він учинив злочинні дії.

Оскільки показання потерпілого ОСОБА_3 істотних суперечностей не містили і відповідали іншим доказам у справі, в суду не було підстав сумніватися в їх достовірності, а тому він правильно обгрунтував ними свої висновки у вироку.

Суд правильно послався на показання свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, які підтвердили, що у вказаний час між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, що перебували в нетверезому стані, виникала сварка, а потім і бійка, під час якої засуджений завдавав потерпілому удари, чим спричинив останньому тілесні ушкодження.

При цьому кожний з названих свідків, як це видно з їх показань, будучи очевидцем зазначеної події між засудженим і потерпілим на її різних етапах, по-різному запам'ятав окремі її деталі. Однак усі вони показали, що того вечора на протязі певного часу біля бару «Хуторок» ОСОБА_2 і ОСОБА_3 сварилися, між ними неодноразово виникали бійки у різних місцях, а свідки вимушені були їх розбороняти. Між тим, ніхто з цих осіб не підтвердив, що в присутності кого-небудь з них саме потерпілий ОСОБА_3 розпочав конфлікт і почав бити ОСОБА_2 чи образив його, тобто створив умови, за яких засуджений міг перебувати у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого чи його інших протиправних або аморальних дій, на що є посилання в поданих апеляціях.

З огляду на наведене, суд, аналізуючи докази у справі, зробив правильний висновок про те, що 1 травня 2009 року у вечірній час ОСОБА_2, перебуваючи в барі «Хуторок» і вживаючи спиртні напої разом з ОСОБА_3, на грунті особистих неприязних стосунків, що виникли між ними під час словесних суперечок, умисно наніс удари кулаками потерпілому в обличчя і область голови, заподіявши йому тяжке тілесне ушкодження, що підтверджено висновками проведених у справі судово-медичних експертиз.

Таким чином, характер поведінки ОСОБА_2 до вчиненого, під час події злочину та після нього свідчить про те, що він не перебував у стані сильного душевного хвилювання. У справі встановлено, що з боку потерпілого будь-яких протиправних дій щодо засудженого чи дій, які б ображали його гідність і могли б викликати такий стан, не було.

Виходячи з того, що причиною виникнення між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 сварки, а потім бійки було не насильство з боку потерпілого і не тяжка образа з його сторони, а стан алкогольного сп'яніння, в якому перебували засуджений і потерпілий, доводи в апеляціях засудженого та його захисника про те, що ОСОБА_2 вчинив злочин у стані сильного душевного хвилювання, викликаного провокаційними діями потерпілого, є необгрунтованими.

За висновками судово-медичних експертиз у потерпілого ОСОБА_3 виявлені такі тілесні ушкодження, які віднесені до тілесних ушкоджень тяжкого ступеню за ознаками небезпеки для життя: відкрита черепно-мозкова травма, забита рана в області правої надбрівної дуги; гематоми навколо обох очей; синець в правій завушній області; крововилив в кон'юктиву правого ока; лінійний перелом правої скроневої кістки; забій головного мозку першого ступеню.

Характер тілесних ушкоджень, виявлених у потерпілого, свідчить про те, що всі пошкодження виникли від дії тупого твердого предмету, яким могла бути і рука, стиснута в кулак, причому неодноразово (не менше 3).

Всі ушкодження могли бути спричинені в термін і за обставин, вказаних у вироку суду.

Ці висновки експертиз відповідають обставинам і способу заподіяння тілесних ушкоджень, зазначеним як самим засудженим, зокрема при відтворенні обстановки та обставин події, так і потерпілим ОСОБА_3 та названими свідками.

Як видно з висновків названих експертиз, локалізація (на різних частинах голови), кількість ушкоджень та їх характер (забита рана в області правої надбрівної дуги, гематоми навколо очей, синець в завушній області праворуч, лінійний перелом правої скроневої кістки) виключають можливість їх виникнення при падінні з висоти власного зросту. Якихось судово-медичних даних, які б вказували на те, що тілу потерпілого придавалося прискорення, немає. Крім того, експерти вважають, що ушкодження у потерпілого не могли виникнути за термін з 9 по 12 травня 2009 року.

З цих підстав такими, що не відповідають матеріалам справи, є твердження захисника ОСОБА_1 про відсутність прямого причинного зв'язку між нанесенням ОСОБА_2 ударів і спричиненням потерпілому тяжких тілесних ушкоджень. З цих підстав спростовуються також доводи в апеляціях захисника про можливість необережного заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_3 та спричинення йому тілесних ушкоджень діями інших осіб в інший термін.

Правильність та об'єктивність цих висновків судово-медичних експертиз сумнівів не викликають, і доводи апеляційних скарг захисника ОСОБА_1 з цього приводу, зокрема посилання його на необ'єктивність експертиз та наявність в них суттєвих суперечностей, безпідставні.

Характер вчинених ОСОБА_2 щодо потерпілого дій, пов'язаних із нанесенням ним численних умисних ударів в обличчя і в область голови, заподіяння внаслідок цього ОСОБА_3 тих тілесних ушкоджень, які вказані у зазначених вище висновках судово-медичних експертиз, свідчить про те, що ОСОБА_2 умисно заподіяв потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.

На цих самих підставах не можна визнати обгрунтованими й доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_1 про можливість кваліфікації дій ОСОБА_2 відносно заподіяння потерпілому ОСОБА_3 тяжкого тілесного ушкодження за ст.128 КК України.

Слід визнати необгрунтованими й доводи в скаргах ОСОБА_1 про неповноту досудового й судового слідства та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, зокрема посилання захисника на недоведеність слідством та судом мотиву та форми вини учинення злочину, оскільки вивченням матеріалів справи не встановлено даних, які б свідчили про неповноту чи необ'єктивність дослідження слідчими органами та судом обставин справи.

У справі доведено, що ОСОБА_2 учинив злочинні дії щодо ОСОБА_3 під час сварки на грунті особистих неприязних відносин.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_2 в умисному заподіянні ОСОБА_3 тяжкого тілесного ушкодження відповідає доказам, які були предметом ретельного дослідження в судовому засіданні та які суд поклав в основу обвинувального вироку.

Проявів упередженості щодо ОСОБА_2 як з боку слідчих органів, так і суду вивченням матеріалів справи не виявлено. Та обставина, що слідство та суд по-іншому оцінюють докази, зокрема, показання потерпілого, свідків, висновки судово-медичної експертизи, порівняно з оцінкою їх засудженим, не свідчить про необ'єктивність слідчих органів і суду, на що є посилання в апеляційних скаргах захисника ОСОБА_1

Доводи захисника ОСОБА_1 про те, що деякі обставини справи всебічно не досліджені: зокрема, на його думку, в судовому засіданні належним чином не перевірені показання потерпілого ОСОБА_3 про обставини його побиття та характер заподіяння йому тілесних ушкоджень, а судом невірно оцінені показання допитаних свідків та висновки проведених у справі експертиз, є безпідставними, оскільки на підставах тих доказів, які були предметом перевірки в судовому засіданні, з достатньою повнотою з'ясовано всі обставини зазначеного у вироку злочину.

Не можна погодитися і з твердженнями в апеляції засудженого про те, що суд необгрунтовано визнав його винним у вчиненні злочину в стані алкогольного сп'яніння, оскільки вони спростовуються не тільки показаннями потерпілого і свідків про вживання ОСОБА_2 спиртних напоїв, але й поясненнями самого засудженого, з яких убачається, що під час учинення злочину він перебував у стані алкогольного сп'яніння. З цих же підстав є необгрунтованими такі ж доводи і захисника ОСОБА_1

Отже, немає підстав додатково з'ясовувати ще якісь обставини, які не мають істотного значення для встановлення істини у справі, як про це зазначає в скаргах захисник засудженого.

Таким чином, твердження захисника ОСОБА_1 про непричетність ОСОБА_2 до вчинення названого у вироку злочину, а також його твердження про відсутність у справі достовірних доказів про доведеність вини засудженого у злочину, за який його було засуджено, належно перевірялися в судовому засіданні й обгрунтовано визнані безпідставними, оскільки такі заяви захисника не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються зібраними у справі та покладеними в основу вироку доказами.

На підставі оцінки й аналізу наведених доказів, які повно і всебічно перевірялися в судовому засіданні, суд обгрунтовано визнав винним ОСОБА_2 в умисному заподіянні ОСОБА_3 тяжкого тілесного ушкодження і правильно кваліфікував дії засудженого за ч.1 ст.121 КК України.

Вивченням матеріалів справи не виявлено порушень вимог кримінально-процесуального закону під час збирання й закріплення доказів у справі, які б викликали сумніви в їх достовірності. Наявні у справі докази відповідають вимогам закону щодо допустимості, достовірності й достатності доказів.

Що стосується доводів апеляційних скарг засудженого та його захисника про невідповідність призначеного ОСОБА_2 покарання його особі та тяжкості злочину, а також внаслідок неврахування судом обставин, які пом'якшують покарання, то колегія суддів вважає їх необгрунтованими.

При призначенні покарання засудженому ОСОБА_2 суд відповідно до вимог ст.65 КК врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно зі ст.12 КК є тяжким, дані про особу та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання винного.

Підстав для пом'якшення покарання ОСОБА_2, про що порушується питання в апеляціях засудженого та його захисника, колегія суддів не вбачає. Наведені ними обставини в достатній мірі враховані судом під час призначення конкретного строку покарання. Тому апеляційний суд вважає, що в зазначеному випадку покарання засудженому визначено саме таке, яке є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.

Виходячи з наведеного, керуючись статтями 365, 366 КПК 1960 року, пунктами 11,15 розділу XI Перехідних положень Кримінально-процесуального кодексу України, колегія суддів

Ухвалила:

Апеляції засудженого ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Вирок П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2012 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни.

Судді