Справа № 22-1464-ас/2006 рік. Категорія     13

Головуючий у 1 інстанції Семіряд І. В. Доповідач Маширо 0.17.

ПОСТАНОВА

іменем України

8 листопада 2006 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючої КраснощоковоїН.С. суддів Маширо О.П., Стратіло В.І. при секретарі Стефановій І.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Пролетарської районної у м.Донецьку ради на рішення Пролетарського районного суду м.Донецька від 28 жовтня 2005 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Пролетарської районної у м.Донецьку ради про стягнення недонарахованих сум на оздоровлення,

установив:

До апеляційного суду звернулось управління праці та соціального захисту населення з апеляційною скаргою на рішення Пролетарського районного суду м.Донецька, яким були задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 та з управління праці на користь позивача стягнуто 2655 грн. 50 коп. у відшкодування недоплати по платежах на оздоровлення.

При цьому суд виходив з того, що відповідно до вимог ст.48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щорічна допомога на оздоровлення виплачується, зокрема, інвалідам третьої групи у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат та не може бути обмежена постановою Кабінету Міністрів.

В апеляційній скарзі управління праці та соціального захисту населення просить вказане рішення скасувати та справу направити до місцевого суду на новий судовий розгляд, оскільки суд не врахував вимоги чинних нормативних актів з цього питання у їх сукупності, а також той факт, що управління проводить виплату сум на оздоровлення згідно із затвердженим кошторисом.

Позивач до апеляційного суду не з"явився, хоча про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи є поштове повідомлення про вручення йому судової повістки.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачеві у позові, з таких підстав.

Розглядаючи справу та ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що щорічна допомога на оздоровлення позивачеві має виплачуватись у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, як це передбачене ст.48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Однак з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки цей висновок не відповідає у повній мірі вимогам матеріального права, яким регулюється питання щодо виплати щорічної допомоги на оздоровлення особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно зі ст.95 Конституції України будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби (у тому числі, грошові суми, передбачені ст.48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", визначаються виключно Законом України „Про державний бюджету країни".

Відповідно до ст.8'7 Бюджетного кодексу України видатки на державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи здійснюються у встановленому порядку за рахунок наявних надходжень до загального фонду державного бюджету в межах обсягів призначень, передбачених у державному бюджеті України на відповідні бюджетні програми.

Порядок виплат допомоги на оздоровлення на період до 2004 року був врегульований постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року за №836.

Як і було передбачено цією постановою, відповідач виплатив ОСОБА_1 за спірний період допомогу на оздоровлення у розмірі по 21грн. 50коп. за кожен рік.

З наданих управлінням документів вбачається, що виплата допомоги на оздоровлення здійснювалась виключно за бюджетними призначеннями та затвердженими кошторисами в межах щорічного фінансування.

Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що підстав для задоволення вимог позивача немає.

Згідно зі ст.202 КАС України порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового, тому апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, вважає можливим ухвалити нове, яким відмовити позивачеві у задоволенні його вимог.

Керуючись ст.ст.198, 202, 205, 207 КАС України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Пролетарської районної у м.Донецьку ради задовольнити.

Постанову Пролетарського районного суду м.Донецька від 28 жовтня 2005 року скасувати.

ОСОБА_1  відмовити у задоволенні його позовних вимог.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом одного місяця з дня набрання нею законної сили.