ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"19" червня 2006 р. о 10-25 год. в м. Харкові Справа № АС-03/183-06
вх. № 4700/1-03
Суддя господарського суду Харківської області Подобайло З.Г.
за участю секретаря судового засідання Гуцевич М.П.
представників сторін :
позивача - Яценко О.П. за дор.
відповідача - Шуст Ю.М. за дор.
по справі за позовом Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів м.Х-в
до Харківське комунальне підприємство "Міськелектротранс" Ордена трудового Червоного прапору ім. 60-річчя Радянської України, м. Харків
про стягнення 822797,04 грн.
ВСТАНОВИВ:
Позивач, Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Х-в звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача, Харківське комунальне підприємство "Міськелектротранс" Ордена трудового Червоного прапору ім. 60-річчя Радянської України, м. Харків, штрафних санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів у 2005 році, у сумі 822797,04 грн.
Позивач в судовому засіданні 19.06.06р. надав суду новий розрахунок позовних вимог , в якому уточнив суму штрафних санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів у 2005 році, у сумі 301984,02 грн., який був прийнятий судом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач зобов’язаний був створити у 2005 р. 208 робочих місць для працевлаштування, але фактично протягом дванадцяти місяців 2005 р. були працевлаштовані 139 інвалідів, тобто відповідачем не виконаний норматив 69 робочих місця. У зв’язку з чим відповідач повинен сплатити позивачеві суму 301984,02 грн. за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів.
Відповідач у відзиві на позов та представник в судовому засіданні проти позову заперечує, посилаючись на те, що ні один з органів, які можуть направити для працевлаштування інвалідів письмово не доводили до відома підприємства рішення про працевлаштування відповідної кількості інвалідів, встановленої нормативом. Органами, які можуть направити для працевлаштування інвалідів, інваліди для працевлаштування до підприємства не направлялись, так само як і не було безпосереднього звернення інвалідів до відповідача з метою працевлаштування. В свою чергу підприємство було вимушено виконувати їх обов’язки по працевлаштуванню, хоча на підприємство цей обов’язок не покладався. Крім того, Закон покладає на підприємства обов’язки тільки щодо утворення відповідних умов праці для інвалідів, тоді як функцію працевлаштування повинні виконувати виключно державні органи. Органи, що зазначені у ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” не зверталися для працевлаштуванням інвалідів.
Відповідач вказує, що згідно „Правил технічної експлуатації електроустановок споживачів” (глава Е 13 „Вимоги до персоналу” п. Е 1.3.2) електротехнічний персонал, який за умовами виробництва має групу з електробезпеки 2-5 включно, не повинен мати хвороб стійкої форми. З урахуванням цих положень відповідач вважає, що загальна чисельність працюючих для визначення робочих місць для працевлаштування інвалідів на його підприємстві складає: 5196-3527=1669 осіб, де : 5196–загальна чисельність працюючих; 3527– кількість працюючих, які мають 2-5 групи з електробезпеки, з них 1267 чол. водіїв. Таким чином, кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів складає: 1669*0,04=67 осіб. Крім того, відповідач посилається на відсутність прибутку за весь період 2005р. на підприємстві.
Матеріалами справи встановлено, що Фонд України соціального захисту інвалідів діє відповідно затверджених на підставі ст. 10 та ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” Порядку сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використанню цих коштів затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 28 грудня 2001 р. та Положення Про Фонд України соціальної захищеності інвалідів затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 92 від 18.07.1991 р.
Згідно з п.1 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року, № 314 зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 року, № 19, (далі —Положення), робоче місце інваліда, це окреме робоче місце, або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації, незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.
Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п.З). Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включають їх до колективного договору (п.5).
Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Закон зобов'язує відповідача, відповідно до 4-х відсоткового нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування — підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.
Статтею 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, встановлено, що для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Згідно зі ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства (об’єднання ), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою ст.19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації. Згідно ч.3 ст.20 наведеного Закону сплату штрафних санкцій підприємства (об’єднання), установи і організації провадять за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов’язкових платежів).
Матеріалами справи встановлено, що середньорічна заробітна плата у відповідача у 2005 р. становила 8753,16 грн. За нестворені робочі місця відповідач повинен був сплатити до 15 квітня поточного року штрафні санкції в сумі 301984,02 грн.
Згідно зведеного звіту відповідача за 2005 р., до якого включені підрозділи підприємства, про зайнятість та працевлаштування інвалідів середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2005 р. становила 5196/1669 осіб, кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005р. визначена – 67 місць. Фактично, згідно даних та згідно списку працюючих інвалідів, наданих відповідачем у звіті, середньооблікова чисельність інвалідів – штатних працівників на підприємстві становить 139 інвалідів.
Однак суд зазначає, що згідно наведеної норми, суми які просить стягнути позивач є штрафними санкціями. По своїй правовій природі штрафні санкції застосовуються за порушення законодавства діями чи бездіяльністю. Тобто за неналежне виконання обов’язку покладеного законом.
Згідно ст. 18 наведеного закону працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Відповідно до Положення „Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів „ затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. „Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів”, працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Згідно вказаного звіту форми № 10-П1 відповідач вказує, що загальна чисельність працюючих на підприємстві відповідача в 2004р. складала 5198 чоловік. Відповідач вказує, що згідно „Правил технічної експлуатації електроустановок споживачів” (глава Е 13 „Вимоги до персоналу” п. Е 1.3.2) електротехнічний персонал, який за умовами виробництва має групу з електробезпеки 2-5 включно, не повинен мати хвороб стійкої форми. З урахуванням цих положень відповідач вважає, що загальна чисельність працюючих для визначення робочих місць для працевлаштування інвалідів на його підприємстві складає:
5196-3527=1669 осіб, де :
5196–загальна чисельність працюючих;
3527– кількість працюючих, які мають 2-5 групи з електробезпеки, з них 1267 чол. водіїв.
Таким чином, зазначає відповідач, кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів складає: 1669*0,04=67 осіб.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач у 2003 році створив 139 робочих місця, на яких були працевлаштовані інваліди.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах (об'єднаннях), в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Відповідно до п. 2.1.5 Правил безпечної експлуатації електроустановок, затверджених Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 09.01.1998р. № 4, забороняється допускати до роботи з електроустановками працівників з явними ознаками захворювання.
Судом встановлено, що відповідно довідки Харківського обласного управління статистики №4285 , до основних видів діяльності підприємства відповідача відноситься діяльність в галузі трамвайного, тролейбусного, автомобільного господарства, монтаж систем пожежної та охоронної сигналізації, монтаж антен , зв'язок та таке інше.
Суд зазначає, що посилання відповідача на Правила безпечної експлуатації електроустановок, затверджених Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 09.01.1998р. № 4 в обгрунтування неправомірного визначення Фондом нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів є неправомірними та судом не приймаються, оскільки Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" не надає відповідачу відповідні пільги для визначення нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Відповідач, в контексті положень ст. 1 Закону України „Про автомобільний транспорт”, є перевізником.
Відповідно до ст. 19 Закону України „Про автомобільний транспорт”, створення робочих місць для працевлаштування інвалідів проводиться перевізниками у розмірі 4 відсотків загальної чисельності працюючих, крім водіїв.
Суду надана ліцензія Міністерства транспорту та зв'язку України № 228135 від 30.06.05р., де вказано вид господарської діяльності відповідача : надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування, тобто для відповідача створення робочих місць для працевлаштування інвалідів проводиться у розмірі 4 відсотків загальної чисельності працюючих, крім водіїв.
Таким чином , судом встановлено, що норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів на підприємстві складає:
5196-1267=3902 осіб, де : 5196–загальна чисельність працюючих; 1267 - водії.
кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів складає: 3902*0,04=156 осіб.
Усі вищевказані обставини не були прийняті до уваги позивачем при визначенні відповідачу нормативу створення робочих місць для інвалідів кількістю 208. Відповідач , згідно звіту та списку працюючих інвалідів, створив 139 робочих місць для працевлаштування інвалідів.
З наданих суду документів, встановлено, що відповідач в особі своїх підрозділів звертався до районних центрів зайнятості зі звітами про наявність вільних місць та потребу в працівниках , в яких відповідач відображав наявність вільних місць та потребу в працевлаштуванні інвалідів.
Таким чином, судом встановлено, що відповідач виконав всі необхідні (обов’язкові) дії для працевлаштування інвалідів.
Позивачем суду не надано доказів відмови в працевлаштуванні інвалідів з боку відповідача.
Позивач, не надав доказів, що органи виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів направляли інвалідів для працевлаштування відповідачу. Не надав доказів безпосереднього звернення інвалідів на підприємство з метою працевлаштуванні, і відмови в такому працевлаштуванні.
За таких обставин позивач просить покласти на відповідача відповідальність за неналежне виконання обов’язків щодо працевлаштування інвалідів органами, зазначеними у ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (Практика ВСУ постанова від 15.01.03 р. справа №4292/1-36).
Враховуючи вищевикладене, відповідачем були вжити всі заходи, передбачені чинним законодавством для забезпечення працевлаштування інвалідів на підприємстві, суд вважає позовні вимоги позивача неправомірними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Крім того, суд зазначає , що в роз'ясненні Міністерство праці та соціальної політики України повідомило, що заповнення щорічного звіту за формою 10-ПІ „Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" за 2005 рік підприємствами, діяльність яких регулюється законами України „Про електроенергетику", „Про залізничний транспорт", „Про автомобільний транспорт", „Про поштовий зв'язок" та „Про телекомунікації" підприємства вищевказаних галузей повинні заповнювати звіт з урахуванням вимог Закону № 2602-IV, починаючи з 2007 року (за період з 01,01.2006 р. по 31.12.2006 р.).
Заперечення відповідача з посиланням на відсутність прибутку судом не приймається до уваги, оскільки закон не звільняє від відповідальності підприємства , які не мають прибутку.
Суд зазначає, що ст. 20 наведеного Закону не ставить обов’язок підприємства, установи і організації щодо здійснення відрахувань (сплати штрафних санкцій) до Фонду у залежність від наявності чи відсутності прибутку у відповідних суб’єктів господарювання (що співпадає з судовою практикою - Практика ВГСУ - постанова від 02.09.03 р. справа № 02/59, постанова від 24.03.04 р. № 11/635). Законом тільки передбачені джерела сплати нарахованих санкцій.
Керуючись статтями 18, 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", ст.ст. 4 , 8, 86, 94, 160- 163 перехідними та прикінцевими положеннями Кодексу адміністративного судочинства України , суд
ПОСТАНОВИВ:
У позові відмовити.
На постанову через суд першої інстанції може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі.
Апеляційна скарга може бути подана через суд першої інстанції протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно направляється до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.
Суддя Подобайло З.Г.
Постанова в повному обсязі виготовлена 26.06.06.р. о 15-00 год.