Справа № 2-1961/2011 р.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2013 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючої - судді Самсонової В.В.

при секретарі Калініченко М.В.

за участю представника позивачки ОСОБА_1

за участю відповідачки ОСОБА_2

за участю представника відповідачки ОСОБА_3

за участю відповідачки ОСОБА_4

за участю представника відповідачки ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, треті особи: Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання договору дарування недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2011 року позивачка звернулася з позовом до суду, в якому просила визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 07.02.2008 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_7, МБТІ анулювати реєстрацію права власності на ім’я ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, на квартиру АДРЕСА_1, повернути квартиру АДРЕСА_2 у власність ОСОБА_6. В обґрунтування позову позивачка вказала на те, що ОСОБА_4 Андрієвна, ІНФОРМАЦІЯ_1, є її онукою. З 1997 року сім’я позивачки, а саме вона сама, її син ОСОБА_9 та його дочка ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживали у 3-х кімнатній квартирі АДРЕСА_3, яка була надана позивачці у зв’язку з роботою на підприємстві. Пізніше вони вирішили жити окремо, для чого було необхідно продати 3-х кімнатну квартиру і придбати два житла - для сина з дочкою та для позивачки. Квартира була ними продана і 26.11.2004 року позивачка придбала для себе 1-кімнатну квартиру АДРЕСА_4, що було оформлено договором дарування. З того часу позивачка оселилась в квартирі та була в ній зареєстрована, проживає в ній по цей час. Для сина ОСОБА_10 та його дочки ОСОБА_11 було придбано житловий будинок № 154 по вул. Моховій в м. Дніпропетровську. Наприкінці 2007 року ОСОБА_9 внаслідок шахрайських дій ріелтора ОСОБА_12 втратив свій будинок, та гроші від його продажу. На протязі тривалого часу він звертався до правоохоронних органів з заявами про порушення кримінальної справи відносно вищевказаної особи. Бажаючи уникнути кримінальної відповідальності ОСОБА_12 запропонував взамін проданого будинку оселитися у житловому будинку № 21 по вул. Автозаводській у м. Дніпропетровську, на який були відсутні документи. Він упевнив що документи буде зроблено, після чого буде оформлено договір купівлі-продажу у нотаріальній конторі. Він з документами періодично водив позивачку по різним установам, а 07.02.2008 року ОСОБА_12 запропонував їм поїхати до нотаріальної контори де будуть оформлятися документи на будинок. Всі вони приїхати до нотаріальної контори де позивачці дали документ на якому сказали розписатись. Через втрату сином будинку та грошей позивачка тяжко переживала і дуже погано себе почувала, тому довірившись підписала документ, вважаючи, що це договір купівлі-продажу житлового будинку № 21 по вул. Автозаводській. Цей документ вона не читала, тому що не розуміє української мови, окрім цього у неї поганий зір, а вона була без окулярів і не була в змозі причитати документ. Копію документа який підписала позивачці не дали. Наприкінці 2009 року позивачка дізналася, що насправді підписала договір дарування від 07.02.2008 року посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_7, згідно якого власником належної їй квартири АДРЕСА_5 її онука - неповнолітня ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Позивачка вважає, що цей договір слід визнати недійсним, так як вона ніколи не мала наміру дарувати свою власність, а підписуючи договір дарування, вважала, що підписує договір купівлі-продажу, тобто помилялась щодо правових наслідків цього правочину. 22 липня 2009 року помер син позивачки ОСОБА_9 У зв’язку зі смертю сина та втрати житла, стан здоров’я позивачки погіршився і вона побоюється, що у віці 70 років зможе опинитись на вулиці, тому що невістка - мати онуки, має намір продати спірну квартиру.

Ухвалою суду до участі у справу було залучено ОСОБА_4, у якості співвідповідача.

В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити в повному обсязі, посилалася на обставини, які викладені в позовній заяві.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог позивачки та просили відмовити їй в задоволенні в повному обсязі, оскільки позивачка сама зверталася до приватного нотаріуса з заявою про посвідчення договору дарування та повністю розуміла наслідки вчинення даного правочину.

Відповідачка ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог позивачки та просили відмовити їй в задоволенні в повному обсязі, оскільки позивачкою пропущено встановлений законом строк звернення до суду з даним позовом, а також вказали, що позовні вимоги позивачки є необґрунтованими та безпідставними.

Третя особа Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7 в судове засідання не з’явився, був повідомлений про слухання справи належним чином, раніше надав суду заяву, в якій просив розглянути справу за його відсутності. Раніше в судовому засіданні пояснював, що спірний договір дарування посвідчувався ним у суворій відповідності із законодавством, ним було роз’яснено права та обов’язки позивачки та її сім’ї за вказаним договором дарування, крім того позивачкою було написано заяву, що вона розуміє значення своїх дій, а окрім того йому було надано позивачкою рішення виконавчого комітету Індустріальної районної ради м. Дніпропетровська, згідно якого їй було дозволено подарувати належну їй квартиру своїй онуці.

Третя особа ОСОБА_8 в судове засідання не з’явився, був повідомлений про слухання справи належним чином, причину своєї неявки суду не повідомив.

Вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню по наступним підставам.

У судовому засіданні було встановлено, що позивачці ОСОБА_6 належала квартира АДРЕСА_4, на підставі Договору дарування квартири від 26.11.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_13 та зареєстрованого в реєстрі за № 5620 (а.с.132).

На підставі Договору дарування від 07.02.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрованого в реєстрі за № 775, позивачка ОСОБА_6 подарувала належну їй квартиру АДРЕСА_4 своїй онуці ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, від імені якої діяли батьки, як законні її представники (а.с.130).

Позивачка вважає, що вищевказаний договір дарування був укладений нею в результаті омани, в яку її ввів ОСОБА_8, третя особа по даній справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем по справі, є підставою для відмови у позові.

У відповідності до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У відповідності до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як вбачається з матеріалів справи спірний Договір дарування квартири АДРЕСА_4, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за № 775 – був посвідчений 07.02.2008 року, проте в суді позов зареєстровано лише 10 березня 2011 року, тобто після спливу позовної давності. В судових дебатах представник позивачки ОСОБА_1 пояснила, що позивачка дізналась, що підписала Договір дарування лише через рік від його посвідчення, а тому строк позовної давності відраховується від 2009 року і тому не пропущений, проте належних доказів, що позивачка дізналася, що підписала Договір дарування лише через рік від його посвідчення, суду не надано, з клопотанням про поновлення строку звернення до суду позивачка та її представник не зверталися. Враховуючи зміст норми ст. 267 ЦК України, суд вважає, що до поважних підстав пропуску строку слід відносити лише ті обставини, які є об’єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду з відповідним позовом

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України - якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року - відповідно до статей 229-233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно ЦПК України в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Позивачкою в позові зазначено, що третя особа ОСОБА_8 обманним шляхом дав їй підписати договір дарування, який вона підписала не читаючи, але вона не мала наміру дарувати своїй онуці свою квартиру. Проте з таким твердженням не можна погодитися, оскільки до підписання оспорюваного договору дарування, позивачка написала заяву до Виконавчого комітету Індустріальної районної у м. Дніпропетровську ради, згідно якої вона та батьки, неповнолітньої на той час, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, просили надати Виконавчим комітетом дозволу на дарування останній спірної квартири. Рішенням Виконавчого комітету Індустріальної районної у м. Дніпропетровську ради від 25.12.2007 року за № 1166 було надано дозвіл позивачці на дарування неповнолітній, на той час, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, квартири АДРЕСА_4 та на реєстрацію останньої у вказаній квартирі, а також зобов’язано позивачку внести ім’я ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в правовстановлюючі документи на квартиру (а.с.136).

В судовому засіданні був опитаний свідок ОСОБА_14, який є сином позивачки, який пояснив, що його мати не мала наміру дарувати свою квартиру, але при цьому повідомив, що з матір’ю спілкується рідко. Потім пояснив, що його матір ввів в оману посередник по імені «Женя», проте позивачкою в позові зазначено, що її ввів в оману ОСОБА_8. Також вказав, що при підписанні позивачкою оспорюваного договору дарування, він сам присутнім не був.

Що стосується скарг позивачки в різні інстанції, які додані до матеріалів справи, то суд не бере їх до уваги у зв’язку з тим, що не може встановити ким написані дані заяви. Крім того, скарга на ім’я Президента України не підписана позивачкою, тект надруковано на компьютері (а.с. 103-107). На питання суду чому не має підпису на даній скарзі представник позивача надати відповідь не змогла. На заяві до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18.11.2010 року не має вхідної реєстрації (а.с. 112), в заяві на а.с. 114 також не має підпису позивачки.

Згідно ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачкою та її представником не було надано суду належних доказів того, що позивачка при підписанні оспорюваного договору дарування не знала, що вона підписувала саме договір дарування, яким подарувала своїй онуці належну їй квартиру.

Таким чином, в задоволенні позову необхідно відмовити.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 216, 229, 256, 257, 267 ЦК України, п. п. 5, 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року, ст. ст. 10, 11, 57-61, 209, 212-215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, треті особи: Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання договору дарування недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В.В. Самсонова