Справа № 0909/5869/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2013 року м. Коломия

Коломийський міськрайонний суд

                                                                                Івано-Франківської області

в складі: головуючого судді Калинюка О.П.

з участю секретаря Чернової О.А.

представника позивача ОСОБА_1

відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

прокурора Попика О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в місті Коломиї цивільну справу за позовом державного навчального закладу «Коломийський професійний ліцей сфери послуг» до ОСОБА_2, ОСОБА_5, третя особа без самостійних вимог: служба у справах дітей виконавчого комітету Коломийської міської ради, про розірвання договору від 01.09.2009 року про тимчасове заселення, виселення без надання іншого житлового приміщення, стягнення боргу за надані комунальні послуги в розмірі 1800 грн. та зустрічним позовом ОСОБА_2 до державного навчального закладу «Коломийський професійний ліцей сфери послуг» про визнання недійсним п.1.3.9 договору від 01.09.2009 року в частині зазначення строку зобов’язання ОСОБА_2 звільнити займане житло за першою вимогою, визнання за ОСОБА_2 та членами його сім’ї права користування житловим приміщенням в гуртожитку, зобов’язання директора державного навчального закладу «Коломийський професійний ліцей сфери послуг» видати ордер на вселення в житлове приміщення гуртожитку,-

в с т а н о в и в:

в обґрунтування позовних вимог за первісним позовом представники державного навчального закладу (далі – ДНЗ) «Коломийський професійний ліцей сфери послуг» зазначають, що відповідачі за первісним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_5 проживають в блоці №31 учнівського гуртожитку вказаного навчального закладу. куди були поселені на підставі

Збільшуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач ОСОБА_2 працює на посаді майстра виробничого навчання в ДНЗ «Коломийський професійний ліцей сфери послуг» з 01.09.2004 року, будучи разом з сім’єю зареєстрованим в ІНФОРМАЦІЯ_1, яке має статус гірського села, та отримує соціальну допомогу на дітей.

У грудні 2008 року ОСОБА_2 звернувся до голови профспілкового комітету ДНЗ «Коломийський професійний ліцей сфери послуг» із заявою надати йому житло в учнівському гуртожитку ліцею. Голова профкому ОСОБА_6 звернулася до начальника управління освіти і науки Івано-Франківської ОДА ОСОБА_7, яка не заперечувала в поселенні в гуртожиток відповідача з сім’єю.

20.08.2009 року наказом директора № 90 по Вищому професійному училищу № 17

(колишня назва ДНЗ) «Про поселення в гуртожиток майстра виробничого навчання ОСОБА_2М.» зазначено, що оплату за енергоносії слід проводити в касу училища за існуючими тарифами. З цим наказом ОСОБА_2 ознайомлений під розписку.

На підставі даного наказу 01.09.2009 року між ДНЗ та ОСОБА_2 був укладений договір про тимчасове поселення ОСОБА_2 з сім’єю на період відсутності учнів, бажаючих вселитися в даний учнівський гуртожиток.

Відповідно до умов договору наймач ОСОБА_2 зобов'язався укласти угоди з організаціями, які надають комунальні послуги, не допускати самовільного перепланування кімнат, перестановки технічного обладнання, сплачувати за житлово-комунальні послуги, економно використовувати електричну енергію, допускати адміністрацію, звільнити житло по першій вимозі, договір можна розірвати з ініціативи будь-якої сторони.

На підставі вище зазначених документів ОСОБА_2 з сім'єю 01.09.2009 року поселився в блок №31 учнівського гуртожиток (5-й поверх), що по вул. Б.Хмельницького 84 в м.Коломиї, однак з грубим порушенням діючого Примірного положення про учнівський гуртожиток ДНЗ «Коломийський професійний ліцей сфери послуг» .

Також позивач вважає, що ОСОБА_2 при вселенні в гуртожиток порушив вимоги ст.ст.116, 132 ЖК України, ст. 29 ЦК України, Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», наказу МВС України №96 від 03.02.2006 року «Про затвердження Примірного регламенту з оформлення документів та контролю з питань реєстрації та зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб в Україні».

Зокрема, він на протязі трьох років не вирішував питання щодо своєї реєстрації в учнівському гуртожитку ліцею з тієї причини, що отримує щомісячно державну соціальну допомогу на дітей, які зареєстровані в селі, що має статус «гірського».

Представник ДНЗ вважає, що відносини, які склалися між ОСОБА_2 і ДН «Коломийський професійний ліцей сфери послуг» є договірними і відносяться до різновиду договору найму житлового приміщення, що передбачено главою 2 ЖК України. Такий договір з відповідачем укладено відповідно до вимог ст. 61 ЖК України, але з порушенням встановлених правил, тобто без правових підстав - ордера, а відповідно до вимог ст. 203 ЦК України правочин не може суперечити актам цивільного законодавства, оскільки це тягне його недійсність.

Позивач вказує, що на даний час ОСОБА_2 проживає в гуртожитку з порушенням норм житлового законодавства. Вказані порушення полягають також в тому, що ОСОБА_2 не виконував умов договору від 01.09.2009 року, а саме грубо порушив:

- п. 1.3.1 зазначеного договору, не уклавши угоди із організаціями і підприємствами, які надають комунальні послуги, чим одночасно порушив вимоги, передбачені в Законі України «Про житлово-комунальні послуги», в Законі України «Про теплопостачання», в Законі України «Про електроенергетику», в постанові Кабінету Міністрів України № 1070 від 10.12.2008 року, якою затверджені Правила надання послуг з вивезення побутових відходів;

- п.1.3.3 договору, самовільно відключивши займане ним жиле приміщення гуртожитку від теплової енергії. ОСОБА_2 навмисно порушує встановлений пропускний режим в учнівському гуртожитку, нічний режим відпочинку учнів. Крім того, він здійснив самовільне перепланування кухні, яка межує з блоком №31 і призначалася згідно плану архітектурної забудови гуртожитку для спільного користування учнями блоку №29 і блоку №31, чим також порушив ст.ст.100, 189 ЖК України;

- п.1.3.4 договору, оскільки не сплачував у встановлені строки воду та частково за електричну енергію. Так, ОСОБА_2 протягом 3-х років не здійснював плату за користування житлом, переказуючи через банк готівкові кошти так званого благодійного спрямування в касу ліцею за надані йому комунальні послуги, в результаті чого виник борг в сумі 4678,99 грн., чим також порушив вимоги ст.ст.66-68 ЖК України та Примірного положення про учнівський гуртожиток (далі-Положення);

- п.1.3.5 договору, не дотримуючись правил пожежної безпеки, відповідач провів самовільне перепланування спільної кухні блоків №29 і №31 гуртожитку, а саме замурував вхідні двері в

спільну кухню зазначених блоків. Даний факт зафіксований працівниками управління інспекції пожежної безпеки МНС України в м.Коломиї, тобто оформлено акт та припис, за яким зобов'язано ОСОБА_2 у місячний термін усунути виявлене порушення;

- п. 1.3.6. договору, не допускаючи у кімнати гуртожитку працівників ліцею для перевірки. Зокрема, 18.10.2012 року ОСОБА_2 не надавав можливості комісії ліцею здійснити контрольну перевірку стану дотримання споживання енергії в блоці №31 гуртожитку.

- п.1.3.9 зазначеного договору, в якому вказано, що наймач зобов’язується звільнити займане житло за першою вимогою. Така письмова вимога була заявлена позивачем відповідачу 14.03.2011 року про те, що до закінчення опалювального сезону необхідно звільнити житло в учнівському гуртожитку, оскільки договір про тимчасову оренду слід укладати з Міністерством освіти і науки України, а не з ліцеєм. Однак, відповідач проігнорував вказану вимогу і продовжує проживати у блоці №31 учнівського гуртожитку, не дивлячись на те, що він має фактично статус тимчасового жильця на період навчального року, а відповідно до вимог ст.98 ЖК України тимчасові мешканці повинні звільнити житло не пізніше семи днів від дня пред'явлення наймодавцем вимоги про звільнення помешкання.

Необхідність виселення ОСОБА_2 з сім’єю зумовлене тим, що на даний час збільшилась кількість учнів, які доїжджають з інших районів чи областей, і близько 50 учнів щороку неможливо поселити в гуртожиток через відсутність вільних місць, в тому числі з вини ОСОБА_2, в зв’язку з чим заступником директора з виховної роботи 30.08.2011 року було складено відповідну службову записку. Також з таким документом зверталася і комендант гуртожитку ОСОБА_8 про те, що ОСОБА_2 здійснив самовільне перепланування, а саме замурування кухні від блоку №29.

Вказаний гуртожиток за цільовим призначенням може використовуватись тільки для проживання учнів ліцею, але не для проживання сімей.

Згідно з санітарними правилами «Влаштування, обладнання і утримання гуртожитків для робітників, студентів, учнів середніх, спеціальних навчальних закладів і профтехучилищ» № 4719 від 01.11.1988 року проживання сімей в гуртожитках для учнів навчальних закладів системи профтехосвіти не допускається.

Також позивач за первісним позовом вказує, що ОСОБА_2 з сім’єю проживає в спірному приміщенні без ордеру, а також він проживає на одному поверсі з учнями, що також є порушенням житлового законодавства.

Тому позивач просить ухвалити рішення про розірвання договору від 01.09.2009 року про тимчасове поселення ОСОБА_2 з сім'єю (дружиною та трьома дітьми) у блоці № 31 учнівського гуртожитку ліцею, примусове їх виселення і повернення боргу цьому навчальному закладу за користування послугами гуртожитку в сумі 1 800 грн.

Заперечуючи первісний позов, відповідач ОСОБА_2 Д,М. 08.08.2012 року подав зустрічний позов, в обгрунтування якого зазначає, що він, працюючи на посаді майстра виробничого навчання в ДНЗ «Коломийський професійний ліцей сфери послуг», з 01.09.2009 року проживає з сім’єю в блоці №31 гуртожитку цього ліцею. Їх вселення в дане приміщення відбулось за згодою первинної профспілкової організації ліцею, головного управління освіти й науки Івано-Франківської ОДА та на підставі наказу директора ліцею від 20.08.2009 року №90. Однак, адміністрацією ліцею всупереч ст.129 ЖК України не було йому видано ордеру для вселення на вказану жилу площу.

Поряд з тим, 01.09.2009 року між адміністрацією вказаного ДНЗ та ОСОБА_2 був укладений договір про його тимчасове поселення з сім’єю в блок №31 гуртожитку. В п.1.3.9 цього договору вказано, що наймач зобов’язується звільнити разом з сім’єю займане житло по першій вимозі, що, на думку ОСОБА_2, суперечить нормам ЖК та ЦК України.

Письмовим попередженням від 14.03.2011 року ОСОБА_2 повідомлено про необхідність укладення з Міністерством освіти й науки України договору оренди на займану жилу площу з оплатою 15% балансової вартості від площі житла та необхідність виселення, оскільки підставою для проживання є дозвіл вказаного Міністерства на оренду.

28.02.2012 року ОСОБА_2 звернувся із заявою до директора ліцею з проханням надати йому та членам його сім’ї дозвіл на користування жилою площею гуртожитку та дозвіл на їх реєстрацію. Однак, вказана заява залишилася без жодного реагування.

Тому ОСОБА_2 вважає, що оскільки він є педагогічним працівником ліцею, строк дії договору найму не визначений законодавчо, то, враховуючи положення ст.ст.61,127 ЖК України, цей строк визначається тривалістю потреб на займане жиле приміщення. Також позивач за зустрічним позовом зазначає, що спірне жиле приміщення було йому надано з дотриманням встановленого порядку, а обов’язок видачі ордера покладено на адміністрацію ліцею, яка всупереч житловому законодавству не видала йому такий ордер по даний час. Тому відсутність в нього ордеру не може бути підставою для виселення.

ОСОБА_2 вважає помилковою позицію адміністрації про те, що він повинен укладати договір оренди на займане жиле приміщення, оскільки положення відповідних нормативних актів щодо розрахунку плати за оренду державного майна, на які посилається адміністрація ліцею, стосується суб’єктів підприємницької діяльності.

Також ОСОБА_2 зазначає, що в нього відсутня будь-яка заборгованість по оплаті житлово-комунальних послуг і він сплачує їх вчасно відповідно до встановлених тарифів. Крім того, його сім’я, в якій є троє малолітніх дітей, має право на пільги, встановлені ч.3 ст.13 Закону України «Про охорону дитинства».

На підставі наведеного він просить визнати недійним п.1.3.9 договору про тимчасове поселення від 01.09.2009 року в частині зобов’язання звільнити займане житло по першій вимозі, визнати за ним та членами його сім’ї право користування спірним жилим приміщенням в гуртожитку, встановивши строк дії цього договору до 01.09.2014 року, та зобов’язати директора ліцею видати ордер для вселення в дане жиле приміщення його та членів його сім’ї.

В судових засіданнях представник ДЗН «Коломийський професійний ліцей сфери послуг» ОСОБА_1 позовні вимоги за первісним позовом підтримав з підстав, вказаних в позовній заяві, а вимоги за зустрічним позовом не визнав. Тому він просить первісні вимоги задовольнити, а в задоволенні зустрічних позовних вимог відповідно відмовити за їх безпідставністю.

ОСОБА_2, відповідачка ОСОБА_5 та їх представник ОСОБА_4 позовні вимоги за зустрічним позовом підтримали, а позовні вимоги за первісним позовом не визнали з підстав, вказаних в зустрічній позовній заяві. Тому вони просять зустрічні вимоги задовольнити, а в задоволенні первісних позовних вимог відповідно відмовити. 25.12.2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про застосування трирічного строку позовної давності до позовних вимог про розірвання договору від 01.09.2009 року та стягнення 1 800 грн. заборгованості (т.2, а.с.107-109).

Представник третьої особи – служби у справах дітей виконкому Коломийської міської ради в судове засідання не з’явився. Однак, в судових засіданнях, які проводилися раніше, представник вказаної служби у справах дітей ОСОБА_9 висловив позицію цієї служби, яка полягає в тому, щоб в зв’язку з настанням зимового періоду не приймати рішення про виселення малолітніх дітей відповідачів з гуртожитку.

Прокурор Попик О.І. вважає, що первісні позовні вимоги задоволенню не підлягають, а зустрічні позовні вимоги слід задовольнити з підстав, зазначених ОСОБА_2

Суд, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, прокурора, свідків, оцінюючи досліджені докази, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що з 01.09.2004 року ОСОБА_2 за безстроковим трудовим договором працює на посаді майстра виробничого навчання ДНЗ «Коломийський професійний ліцей сфери послуг», що не заперечується представником цього ліцею та підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_2 (т.1, а.с.171-172) та іншими матеріалами справи.

Із копії письмових заяв ОСОБА_2 від 26.02.2007 року, 04.12.2008 року та 25.12.2008 року вбачається, що він письмово звертався до директора та голови профкому вказаного навчального закладу (тоді заклад іменувався «ВПУ №17») з проханням надати житлову площу в гуртожитку для тимчасового поселення, оскільки він проживає в с.Прокурава Косівського

району, що на відстані 35 км від м.Коломиї, зазнає значних матеріальних витрат на проїзд, маючи на утриманні дружину та двоє малолітніх дітей (т.1 а.с.138-140).

Судом встановлено, що 25.12.2008 року голова профкому ліцею ОСОБА_6 письмово зверталася до директора цього навчального закладу з проханням надати дозвіл на поселення ОСОБА_2 з сім’єю на 5-му поверсі учнівського гуртожитку з умовою проведення капітального ремонту приміщення, яке буде йому виділене (т.1 а.с.141). До того голова профкому зверталася із зверненням аналогічного змісту до начальника управління освіти і науки Івано-Франківської облдержадміністрації ОСОБА_7, яка своєю резолюцією від 17.12.2008 року, адресованою директору ліцею ОСОБА_10, вказала, що не заперечує (т.1 а.с.142).

20.08.2009 року директором Вищого професійного училища №17 ОСОБА_10 видано наказ №90 про поселення ОСОБА_2 з сім’єю в однокімнатний блок №31 на 5-му поверсі учнівського гуртожитку (т.1 а.с.6, 143).

Згідно копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05.12.2008 року вищезазначений гуртожиток належить державі в особі Кабінету Міністрів України та перебуває в оперативному управлінні Вищого професійного училища №17 м.Коломиї (т.1 а.с.157).

Таким чином, жила площа в гуртожитку була надана педагогічному працівнику ліцею ОСОБА_2 за спільним рішенням адміністрації начального закладу та відповідного профспілкового комітету. При цьому було дотримано вимоги ст.ст.127, 128 ЖК України.

Судом також встановлено, що 01.09.2009 року між ОСОБА_2 та ДНЗ «Коломийський професійний ліцей сфери послуг» в особі директора ОСОБА_10 укладено договір, відповідно до якого ОСОБА_2 та членам його сім’ї надано жиле приміщення в гуртожитку ліцею (т.1 а.с.5, 137).

Судом встановлено, що адміністрацією ліцею по даний час не видано ОСОБА_2 ордеру для вселення його та членів його сім’ї на займану жилу площу.

Відповідно до положень ч.2 ст.132 ЖК України працівників підприємств, установ, організацій, (крім визначених законом категорій працівників), які поселилися в гуртожитку в зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину.

Однак, зазначених в цій статті підстав для виселення не вказано ні в позовних вимогах за первісним позовом, а також їх не встановлено в судовому засіданні.

Тому позовні вимоги про виселення ОСОБА_2 з членами його сім’ї задоволенню не підлягають, оскільки вони суперечать змісту ч.2 ст.132 ЖК України.

Судом також встановлено, що представником ДНЗ «Коломийський професійний ліцей сфери послуг» позовну вимогу про розірвання оспорюваного договору від 01.09.2009 року заявлено 12.12.2012 року шляхом подання заяви про збільшення позовних вимог (т.2 а.с.1-7).

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до роз’яснень, які містяться в п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» №2 від 12.04.1985 року на вимоги про визнання недійсним ордера на жиле приміщення за передбаченими ст.59 ЖК підставами поширюється трирічний строк позовної давності. З цих самих правил слід виходити при розгляді вимог про виселення осіб, договір найму з якими укладений з порушенням встановленого порядку без видачі ордера.

Згідно правил, встановлених ч.3 та ч.4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Судом встановлено, що 25.12.2012 року відповідачем ОСОБА_2 подано заяву про застосування трирічного строку позовної давності, який сплив 01.09.2012 року. (т.2 а.с.107-109).

Представником позивача за первісним позовом не заявлено про поновлення пропущеного

строку позовної давності та не зазначено жодних причин, з яких його пропущено.

Тому в задоволенні позовних вимог за первісним позовом про розірвання договору про тимчасове поселення ОСОБА_2 від 01.09.2009 року та виселення слід також відмовити в зв’язку з пропуском строку позовної давності, оскільки цей строк почав спливати з моменту укладення договору з порушенням встановленого порядку без видачі ордеру і про таке порушення адміністрації навчального закладу було достовірно відомо вже 01.09.2009 року.

Крім того, представником позивача за первісним позовом не доведено в судовому засіданні порушень ОСОБА_2 умов вказаного договору, які були б підставою для його розірвання.

Щодо позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 1800 грн. заборгованості по сплаті житлово-комунальних послуг, то суд приходить до наступного.

Ні в позовній заяві, ні в заяві про збільшення позовних вимог представник ліцею жодним чином не обгрунтовує виникнення заборгованості та її розмір, а лише в заяві про збільшення позовних вимог просить стягнути вказаний розмір заборгованості.

Поряд з тим, із наданих представником ліцею довідок розрахунків боргів ОСОБА_2 за отримані комунальні послуги від ДНЗ «Коломийський професійний ліцей сфери послуг» за 2009-2012 роки вбачається, що загальна сума до оплати складає 4768,99 грн., а саме: за електроенергію – 1500,67 грн., за водопостачання – 3268,32 грн. (т.2 а.с.72-75), про що в своїй заяві про збільшення позовних вимог зазначає сам представник ліцею.

Одночасно з цих же довідок вбачається, що ОСОБА_2 за використання електроенергії та водопостачання протягом вказаних періодів сплачено ліцею 5 190,60 грн., а саме: за електроенергію – 3967,84 грн., за водопостачання –1222,76 грн.

Факти оплати ОСОБА_2 за надані житлово-комунальні послуги стверджуються також значною кількістю відповідних квитанцій (т.1 а.с.147-151).

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність переплати в розмірі 421, 61 грн. та відповідно відсутності в ОСОБА_2 будь-якої заборгованості. Тому позовні вимоги щодо її стягнення в розмірі 1800 грн. нічим не обґрунтовані, спростовуються доказами, поданими самим позивачем, і задоволенню не підлягають.

Не заслуговують на увагу доводи представника ліцею про те, що гуртожиток, в якому проживає ОСОБА_2 з сім’єю, є виключно учнівський, оскільки законодавство, в тому числі ст.127 ЖК України, не містить розмежувань гуртожитків на ті, які призначені для учнів чи студентів, та ті, які призначені для проживання працівників навчальних закладів.

Щодо доводів про необхідність ОСОБА_2 укласти з Міністерством освіти і науки України договір оренди, суд вважає, що вказані доводи не відповідають обставинам справи та стосуються правовідносин, які регулюються Законом України «Про оренду державного майна», підзаконними актами на його виконання, та поширюються виключно на суб’єктів підприємницької діяльності, про що в цих актах прямо зазначено.

Не бере суд до уваги твердження представника ліцею, що ОСОБА_2 та члени його сім’ї мають статус тимчасових жильців, оскільки згідно положень ст.98 ЖК України тимчасовими жильцями є не наймач та члени його сім’ї, а інші особи, яким наймач та члени його сім’ї, які проживають разом з ним, можуть дозволити тимчасове проживання в жилому приміщенні, що є в їх користуванні, без стягнення плати за користування приміщенням.

Отже, в задоволенні первісного позову слід відмовити.

Щодо позовних вимог за зустрічним позовом, то суд вважає їх обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Як уже зазначалося вище, в п.1.3.9 оспорюваного договору від 01.09.2009 року вказано, що наймач зобов’язується звільнити займане житло разом з сім’єю по першій вимозі.

Суд враховує, що житловим законодавством не визначено строку, на який може укладатися договір найму житлового приміщення в гуртожитках державного житлового фонду.

Однак, виходячи із змісту положень ст.127 ЖК України, слід вважати, що такий строк визначається тривалістю потреб наймача в такому приміщенні, оскільки в цій статті зазначено, що гуртожитку можуть використовуватися для робітників, службовців, учнів студентів та інших громадян у період роботи або навчання.

Тому суд приходить до висновку, що вказівка в п.1.3.9 договору від 01.09.2009 року про обов’язок наймача звільнити займане житло по першій вимозі суперечить змісту ст.127 ЖК України, обмежують права наймача та членів його сім’ї порівняно з умовами, передбаченими законодавством.

Тому зазначений пункт договору в частині зобов’язання ОСОБА_2 звільнити займане житло разом з сім’єю по першій вимозі слід визнати недійсним, на що прямо вказує ч.4 ст.61 ЖК України.

Відповідно до ст.129 ЖК України на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Судом встановлено, що адміністрацією ліцею по даний час не видано ордеру для вселення ОСОБА_2 та членів його сім’ї на надану жилу площу, чим порушено зазначені вимоги ст.129 ЖК України.

Вказане додатково стверджується копією письмової заяви ОСОБА_2 від 28.02.2012 року, адресованої директору ліцею, з проханням надати ОСОБА_2 та членам його сім’ї дозвіл на користування спірним житловим приміщенням в гуртожитку та дозвіл на їх реєстрацію в цьому приміщенні. Вказана заява того ж дня одержана ліцеєм поштою, що стверджується відповідним повідомленням (т.1 а.с.186-189), однак, залишена без відповіді.

Враховуючи встановлені судом вищезазначені обставини про дотримання встановленого порядку при наданні ОСОБА_2 Д,М. та членам його сім’ї спірного житлового приміщення в гуртожитку, суд вважає, що адміністрацією безпідставно не було видано ордер, який є єдиною підставою для вселення ОСОБА_2 та членів його сім’ї на спірну жилу площу.

Тому суд вважає, що оскільки законом покладено обов’язок видачі ордеру саме на адміністрацію, то проживання ОСОБА_2 та членів його сім’ї в гуртожитку без ордеру не може бути підставою для втрати ними права користування займаним житловим приміщенням і їх виселення, так як в даному випадку суд вбачає порушення адміністрацією ліцею вимог ст.129 ЖК України, а також вимог п.10 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.1986 року №208.

Тому адміністрацію відповідача за зустрічним позовом слід зобов’язати усунути вказані порушення закону та видати ОСОБА_2 ордер на займану житлову площу в гуртожитку, в якому зазначити членів його сім’ї: дружину ОСОБА_5, сина ОСОБА_11, дочок ОСОБА_12 і ОСОБА_13. Вказані факти шлюбу та родинних відносин стверджуються копіями свідоцтв про одруження та народження дітей (т.1 а.с.175,179-181).

На підставі наведеного, ст.61, 127-129, 132 ЖК України, Примірного положення про гуртожитки, ст.257,267 ЦК України та, керуючись ст.ст. 213-215, 218, 294 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

в задоволенні первісного позову відмовити.

В задоволенні позову державного навчального закладу «Коломийський професійний ліцей сфери послуг» до ОСОБА_2, ОСОБА_5, третя особа без самостійних вимог: служба у справах дітей виконавчого комітету Коломийської міської ради, про розірвання договору від 01.09.2009 року про тимчасове заселення, укладеного між державним навчальним закладом «Коломийський професійний ліцей сфери послуг» та ОСОБА_2, виселення без надання іншого житлового приміщення, стягнення боргу за надані комунальні послуги в розмірі 1800 гривень відмовити.

Зустрічний позов задовольнити повністю. .

Визнати недійсним п. 1.3.9 договору від 01.09.2009 року про тимчасове заселення, укладеного

між державним навчальним закладом «Коломийський професійний ліцей сфери послуг» та ОСОБА_2, в частині зазначення строку зобов’язання ОСОБА_2 звільнити займане житло за першою вимогою.

Визнати за ОСОБА_2, ОСОБА_5 та їх дітьми - ОСОБА_14, ОСОБА_15 та ОСОБА_13 право на користування жилим приміщенням в блоці №31 гуртожитку державного навчального закладу «Коломийський професійний ліцей сфери послуг», що в м.Коломиї, по вул.Б.Хмельницького, 84, Івано-Франківської області.

Зобов’язати адміністрацію державного навчального закладу «Коломийський професійний ліцей сфери послуг» видати ОСОБА_2 ордер на вселення в жиле приміщення в блоці №31 гуртожитку державного навчального закладу «Коломийський професійний ліцей сфери послуг» із зазначенням членів його сім’ї: дружина - ОСОБА_5, діти: ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_4.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Івано-Франківської області через Коломийський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлено 18 березня 2013 року

Суддя:

ОСОБА_16