РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

__________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/191/257/13Головуючий суду першої інстанції:Терентьєв А.М.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Самойлова О. В.

"12" лютого 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосія у складі:

Головуючого суддіСамойлової О.В.

СуддівАвраміді Т.С., Приходченко А.П.,

При секретаріБогданович О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «ПРОСТО - страхування» до ОСОБА_6, третя особа - Моторне (транспортне) страхове бюро України про відшкодування шкоди в порядку регресу, за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 11 грудня 2012 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2011 року ПАТ «ПРОСТО - страхування» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення суми виплаченого страхового відшкодування у розмірі 72424 грн. 56 коп.

В якості третьої особи до участі у справі 13.12.2011 року було залучено Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ).

В обґрунтування позовних вимог ПАТ «ПРОСТО - страхування» вказувало на те, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталося 03 грудня 2007 року на вул. Лесі Українки в м. Києві з вини ОСОБА_6, зазнав пошкодження автомобіль «Шкода Октавіа», державний номер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_8 та був застрахований ПАТ «ПРОСТО-страхування» відповідно до договору добровільного страхування № АТК 120415 від 07 травня 2007 року. Позивачем власнику автомобіля «Шкода Октавіа» була виплачена сума спричиненої матеріальної шкоди в розмірі 72424 грн. 56 коп.

ПАТ «Просто - страхування», посилаючись на положення ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування», якими передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, просив суд стягнути в порядку регресу з ОСОБА_6, як з особи, винної у порушенні правил дорожнього руху суму у розмірі 72 424 грн. 56 коп.

Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 02 лютого 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду АР Крим від 06 березня 2012 року, у задоволенні позовних вимог ПАТ «ПРОСТО-страхування» відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 липня 2012 року рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 02 лютого 2012 року та ухвала Апеляційного суду АР Крим в м. Феодосія від 06 березня 2012 року скасовані, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 11 грудня 2012 року позовні вимоги ПАТ «ПРОСТО-страхування» задоволені, стягнуто з ОСОБА_6 на користь позивача страхове відшкодування в сумі 72 424,56 грн. та судові витрати в сумі 844,25 грн.

Ухвалами Феодосійського міського суду АР Крим від 10 січня 2013 року виправлено описки у вступній та резолютивній частинах рішення та в повному тексті рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 11 грудня 2012 року (а.с. 230-231).

Не погодившись із вказаним рішення суду представник відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування суттєвих обставин по справі, просить рішення суду скасувати та прийняти по справі нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

На думку апелянта, висновки суду першої інстанції стосовно того, що відповідач є особою, до якої позивач має право зворотної вимоги, не відповідають фактичним обставинам справи, а саме: судом не встановлено вини відповідача у дорожньо-транспортній пригоді, він не був притягнутий до адміністративної відповідальності.

Також апелянт зазначає, що судом надана неналежна правова оцінка доказам, які надавались відповідачем, а саме письмовим свідченням свідків дорожньо-транспортної пригоди, крім того судом не було враховано характер пошкоджень автомобіля «Skoda OCTAVIA», на які звертав увагу відповідач, що підтверджувало не коректність та помилковість пояснень потерпілого ОСОБА_8

Також апелянт посилається на те, що висновок суду не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки зі змісту постанови Феодосійського міського суду від 04.02.2008 року, не вбачається, які саме пункти Правил дорожнього руху порушив ОСОБА_6, постанова не містить відомостей про те, що порушення будь - яких Правил дорожнього руху ОСОБА_6 призвело до ДТП і знаходиться у причино - наслідковому зв'язку із шкодою, спричиненою ОСОБА_8 в наслідок пошкодження його автомобіля в результаті ДТП, тобто висновок суду, що ОСОБА_6 постановою суду від 04.02.2008 року був фактично визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення є помилковим, оскільки Феодосійський міський суду своєю постановою закрив провадження по справі.

Крім того, апелянт вважає, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, не врахував той факт, що цивільно - правова відповідальність ОСОБА_6 перед третіми особами була застрахована в Моторно (транспортному) страховому бюро України, як учасника бойових дій, інваліда війни 2 групи, а тому витрати у зв'язку із дорожньо-транспортною пригодою повинно відшкодовувати МТСБУ.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що 07 травня 2007 року між позивачем та ОСОБА_8 укладено договір добровільного страхування транспортного засобу Skoda OCTAVIA, державний номер НОМЕР_1 (а.с. 3).

03 грудня 2007 року ОСОБА_6, о 01 год. 45 хв. на перехресті бульвару Л. Українки та вул. Щорса у м. Київ, керуючи автомобілем НОМЕР_2, рухаючись по другорядній дорозі, не надав перевагу в русі автомобілю Skoda OCTAVIA, державний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_8, який рухався по головній дорозі, в результаті чого допустив зіткнення.

Постановою Феодосійського міського суду АР Крим від 04 лютого 2008 року про притягнення ОСОБА_6 до відповідальності за ст. 124 КУпроАП закрито провадження у справі в зв'язку із закінченням строків, передбачених цим Кодексом.

Розмір завданої шкоди відповідно до Акту товарознавчого дослідження № 3434/15745 від 24.12.2007 року, розрахунку страхового відшкодування, складає 72424 грн. 56 коп.(а.с. 11-43), яку позивач сплатив ОСОБА_8, що підтверджується платіжним дорученням (а.с. 45).

Доводи апелянта стосовно того, що відповідач не визнаний винним у ДТП, відносно нього такого рішення не приймалося, тому він не може відповідати за спричинену іншій особі шкоду, не приймаються колегією суддів, оскільки вони спростовуються матеріалами справи та суперечать вимогам закону.

Так, за положеннями ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарський або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Постанова суду у справі про адміністративне порушення обов'язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Постановою Феодосійського міського суду АР Крим від 04 лютого 2008 року встановлено, що ОСОБА_6 обвинувачується в тому, що 03 грудня 2007 року, в 01 год. 45 хв. на перехресті бульвару Л. Українки та вул. Щорса у м. Київ, керуючи автомобілем НОМЕР_2, рухаючись по другорядній дорозі, не надав перевагу в русі автомобілю Skoda OCTAVIA, державний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_8, який рухався по головній дорозі, в результаті чого допустив зіткнення.

Матеріали справи не містять спростування вказаних в постанові відомостей.

За положеннями ст.ст. 993, 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ДТП 03.12.2007 року, в наслідок якого пошкоджений автомобіль Skoda OCTAVIA, державний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_8, трапилося з вини ОСОБА_6, а оскільки страховик - ПАТ «ПРОСТО-страхування» виплатило ОСОБА_8 страхове відшкодування у повному обсязі, то у нього виникло право вимоги відшкодування збитків до ОСОБА_6

Однак, колегія суддів не може погодитися повністю з таким висновком суду.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 є інвалідом 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни та звільнений від обов'язку страхувати свою цивільно-правову відповідальність, а відшкодування завданої ним шкоди здійснює МТСБУ.

Суд першої інстанції не врахував, що до цих правовідносин потрібно було також застосувати положення ст. 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки учасники бойових дій та інваліди війни, що визначені законом, які особисто керують належними їм транспортними засобами, звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.

В судовому засіданні при розгляді справи судом першої інстанції 13.12.2011 року до участі у справі в якості третьої особи залучено Моторне (транспортне) страхове бюро України. Листом від 16.01.2012 року (а.с. 107, 199) МТСБУ повідомляло, що воно здійснює відшкодування шкоди у межах ліміту відповідальності, передбаченому ст. 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а саме: за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю потерпілих, в залежності від розміру шкоди, але не більше 51000 грн.; за шкоду, заподіяну майну потерпілих, в залежності від розміру шкоди, але не більше 25500 грн. Проте, відповідач з заявою до МТСБУ не звертався, а позивач позовних вимог до МТСБУ не пред'являв, клопотання про залучення його до участі у справі не заявляв.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Тобто, виходячи із суті такого страхування Закон має на меті захист не лише прав потерпілих на відшкодування шкоди, але й захист інтересів страхувальника - заподіювача шкоди.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно до ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Відповідно до пунктів 33.1.2 п. 33.1 ст.33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" учасники дорожньо-транспортної пригоди зобов'язані вжити заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика, з яким було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, у випадках, передбачених цим Законом, МТСБУ про настання дорожньо-транспортної пригоди.

Зазначена норма Закону не містить підстав для відмови у задоволенні вимог страховика, який виплатив страхове відшкодування згідно з договором майнового страхування, до особи, відповідальної за завдані збитки, про відшкодування виплачених ним фактичних сум у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

У статті 38 вищевказаного Закону визначено, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону. Тобто зазначена норма статті передбачає наявність права у страховика на пред'явлення регресного позову, а не відсутність такого права.

Аналогічну правову позицію про те, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право регресу, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, викладено у постанові Верхового Суду України від 07 листопада 2011 року у справі № 3-118гс11.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

За змістом положень вищезазначеного Закону та ст. 1194 ЦК України питання про відшкодування шкоди самою особою, відповідальність якої застрахована, вирішується незалежно від висловленої нею згоди на таке відшкодування; у разі відсутності такої згоди за її заявою до субсидіарної відповідальності залучається страховик (МТСБУ).

Пред'явлення регресної вимоги не лише до винної особи, а й до страхової компанії, в якій було застраховано цивільно-правову відповідальність цієї особи, не суперечить вимогам ст. 993 ЦК України і ст. 27 Закону України "Про страхування", оскільки якщо цивільно-правова відповідальність винної особи була застрахована у іншого страховика, потерпілий має право вимоги до нього, а отже, це право переходить і до страховика, з яким потерпілий уклав договір добровільного страхування.

Таким чином, незалежно від того чи наполягає позивач на відшкодування шкоди винною особою, за яку відшкодування шкоди здійснює МТСБУ згідно із Законом, суд повинен був урахувати і відповідальність МТСБУ у межах ліміту відповідальності, передбаченому ст. 9 Закону. Але судом першої інстанції цього зроблено не було.

Оскільки суд першої інстанції не вирішив питання про залучення МТСБУ до участі у справі в якості співвідповідача відповідно до ст. 33 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу, позбавлений можливості усунути порушення судом першої інстанції норм процесуального права, у зв'язку із тим, що не наділений повноваженнями залучення осіб до участі у справі на стадії апеляційного провадження.

З урахуванням того, що на МТСБУ покладена відповідальність за відшкодовування збитків в розмірі, передбаченому ст. 9 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а саме, в сумі не більше 25500 грн., що не достатньо для повного відшкодування виплаченої ПАТ «ПРОСТО - страхування» страхового відшкодування, то ОСОБА_6 повинен відповідати лише у частині, що перевищує розмір ліміту відповідальності, передбаченого ст. 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», і з нього на користь позивача підлягає стягненню 46924,56 грн. (72424, 56 - 25500). Позивач ПАТ «ПРОСТО - страхування» не позбавлений можливості звернутися із відповідною вимогою до МТСБУ.

Доказів, надання яких могло б вплинути на правильність вирішення справи, та які б свідчили про наявність обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи, апелянтом суду не надано, клопотань про їх витребування суду апеляційної інстанції не заявлено.

Оскільки позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «ПРОСТО - страхування» задовольняються частково, в сумі 46924,56 грн., то відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України, з відповідача підлягають стягненню судові витрати пропорційно задоволеної частини позовних вимог, а саме, в сумі 547,00 грн.

Порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права є відповідно до пункту 4 частини 1 статті 309 ЦПК України підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового рішення - про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 303, 307, 309, 313, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 11 грудня 2012 року скасувати.

Ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «ПРОСТО - страхування» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_6 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3) на користь Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування» (м. Київ, вул. Герцена, 10, ЄДРПОУ 24745673, п/р 26503441 в АТ «Райффайзен БАНК АВАЛЬ МФО 300335) у відшкодування шкоди 46924 грн. 56 коп., судові витрати в сумі 547 грн. 00 коп., а всього - 47471 (сорок сім тисяч чотириста сімдесят одна) грн. 56 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді: О.В. Самойлова А.П. Приходченко Т.С. Авраміді