УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/206/13Головуючий суду першої інстанції:Кіт М.В.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Самойлова О. В.

"19" лютого 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:

Головуючого суддіСамойлової О.В.

СуддівАвраміді Т.С., Приходченко А.П.,

При секретаріБогданович О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи - ОСОБА_8, ОСОБА_9, Керченський міський відділ головного управління Державної Міграційної служби України в АР Крим, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9, Виконавчого комітету Керченської міської ради, Комунального підприємства «Мій будинок», треті особи Кримське республіканське підприємство «Керченське міське бюро реєстрації та технічної інвентаризації» про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, вселення, визнання незаконним рішення про приватизацію квартири, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло та скасування державної реєстрації, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 24 жовтня 2012 року та апеляційною скаргою ОСОБА_6 на додаткове рішення Керченського міського суду від 19 грудня 2012 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовними вимогами до ОСОБА_7, треті особи - ОСОБА_8, ОСОБА_9, Керченський міський відділ головного управління Державної Міграційної служби України в АР Крим про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_6 є основним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1, з ним проживають дружина ОСОБА_8 та донька ОСОБА_9 Також у вказаній квартирі зареєстрований його брат ОСОБА_7, який за місцем реєстрації не проживає з серпня 2002 року. Позивач просив суд визнати ОСОБА_7 особою, що втратила право користування житловим приміщенням, а також зняти його з реєстрації.

Не погодившись із позовними вимогами ОСОБА_6, відповідач ОСОБА_7 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому вказував, що має право на проживання у квартирі АДРЕСА_1 однак не проживає у спірній квартирі у зв'язку з тим, що з ОСОБА_6 та його сім'єю склались неприязні відносини та вони перешкоджають користуватися житловим приміщенням. ОСОБА_7 просив усунути перешкоди у користуванні вказаною квартирою шляхом передачі ключів від квартири. Основний позов не визнав.

Ухвалою Керченського міського суду від 02 листопада 2009 року зустрічну позовну заяву об'єднано в одне провадження з первісним позовом.

Рішенням Керченського міського суду від 29 січня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду АР Крим в м. Феодосія від 12 травня 2010 року, позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено в повному обсязі, визнано ОСОБА_7 таким, що втратив право користування житловим приміщенням. В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_7 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 лютого 2012 року рішення Керченського міського суду від 29 січня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду АР Крим в м. Феодосія від 12 травня 2010 року скасовано, справу передано до суду першої інстанції на новий розгляд (т. 1 а.с. 149-150).

У травні 2012 року відповідач ОСОБА_7, доповнивши та уточнивши зустрічні позовні вимоги, зазначив, що після ухвалення Керченським міським судом рішення від 29.01.2010 року, яким його визнано таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 спірну квартиру було приватизовано ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у рівних частках, про що їм було видано свідоцтво про право власності на житло від 24.09.2010 року та за ними було зареєстровано квартиру в державному реєстрі прав власності на нерухоме майно. Оскільки рішення Керченського міського суду та ухвала Апеляційного суду АР Крим в м. Феодосія скасовані, у зв'язку із тим, що його права на квартиру були порушені, просив суд вселити його до зазначеної квартири, визнати незаконним рішення виконавчого комітету Керченської міської ради № 760 від 30.08.10 року про передачу у приватну власність ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9 квартири АДРЕСА_1 визнати недійсним свідоцтво, видане виконавчим комітетом Керченської міської ради про право власності на житло від 24.09.2010 року та скасувати реєстрацію права власності в Єдиному державному реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 24 жовтня 2012 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про визнання ОСОБА_7 таким, що втратив право користування житловим приміщенням. Зустрічний позов ОСОБА_7 задоволено, він вселений в квартиру АДРЕСА_1 Визнано незаконним рішення виконавчого комітету Керченської міської ради № 760 від 30.08.2010 року, скасовано реєстрацію права власності в Єдиному державному реєстрі прав власності на нерухоме майно ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9 на квартиру АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 224-226).

Не погодившись з зазначеним рішенням, ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне дослідження судом обставин, що мають значення для справи, не надання належної оцінки показанням свідків, просить рішення суду скасувати, та постановити нове, яким первісні позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, в задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд неповно з'ясував обставини справи і тому дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення його вимог.

В якості доводів апелянт зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що між ним та відповідачем склалися неприязні стосунки є невірним, оскільки він ґрунтується на припущеннях та матеріалами справи не підтверджується, також зазначає, що неприязні стосунки були спровоковані самим відповідачем.

Крім того, апелянт зазначає, що судом було проігноровано той факт, що відповідачу пропонувались варіанти придбання іншого житла, але вони його не влаштовували.

Також апелянт ставить під сумнів показання свідків, на які посилався суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення.

19 грудня 2012 року Керченським міським судом винесено додаткове рішення, яким зустрічний позов ОСОБА_7 задоволено, усунено перешкоди у користуванні ОСОБА_7 квартирою АДРЕСА_1 зобов'язано ОСОБА_6 передати йому ключі від вказаної квартири (т. 1 а.с. 246).

Не погодившись з зазначеним додатковим рішенням, ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на доводи, що викладені в раніше поданій ним апеляційній скарзі на рішення суду, просить також скасувати і додаткове рішення суду, та постановити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В запереченнях на апеляційні скарги ОСОБА_7, посилаючись на неспроможність доводів апеляційних скарг, просить їх відхилити, рішення суду та додаткове рішення - залишити без змін.

Судом апеляційної інстанції справа розглянута відповідно до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України за відсутності не з'явившихся осіб, які належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_9, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6 був наймачем квартири АДРЕСА_1 Також разом з ним зареєстровані і проживають члені його сім'ї: дружина ОСОБА_8 та донька ОСОБА_9 (а.с.6).

08 грудня 1998 року із місць позбавлення волі після відбуття покарання по кримінальній справі звільнився брат позивача - відповідач ОСОБА_7 (т. 1 а.с.214) та у лютому 1999 року він був зареєстрований у спірній квартирі і став в неї проживати. З 2002 року ОСОБА_7 в квартирі не проживає.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, виходив з того, що відповідач ОСОБА_7 не проживав у спірній квартирі з поважних причин, оскільки між ним та сім'єю його брата склались неприязні відносини. Задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_7, суд першої інстанції виходив з того, що житлові права ОСОБА_7 порушені, позивач із членами своєї сім'ї чинив йому перешкоди у користуванні квартирою, порушені і права позивача на приватизацію квартири, тому вони підлягають поновленню.

З такими висновками суду погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи, обґрунтовані і засновані на законі.

Відповідно до ст. 65 ЖК України особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК Української РСР, ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Право на житло є конституційним правом особи, яке підлягає підвищеному захисту.

Відповідно до ст. 71 ЖК України передбачено випадки, коли за особою зберігається право користування житловим приміщенням понад строки, передбачені у вказаній статті.

З аналізу ч. 2 ст. 71 ЖК України випливає, що у випадку відсутності наймача або членів його сім'ї понад шість місяців з поважних причин, цей строк може бути продовжено судом у разі спору.

З матеріалів справи слідує, що між ОСОБА_7 та сім'єю ОСОБА_6 з 2002 року існує спір з приводу користування квартирою, що підтверджується чисельними постановами про відмову у порушенні кримінальної справи за заявами обох сторін, показаннями свідків, також факт неприязне них відносин, що склалися між ОСОБА_7 та сім'єю брата, які перешкоджали ОСОБА_7 користуватися житловим приміщенням, встановлений рішенням Керченського міського суду АР Крим від 22 серпня 2002 року (т. 1 а.с. 23), яким відмовлено ОСОБА_7 у задоволенні вимог про зміну умов договору найму житлового приміщення у зв'язку з неможливістю визначити порядок користування жилим приміщенням.

Отже, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції правильно становив правовідносини, що виникли між сторонами, установив дійсні обставини справи, надав належну оцінку зібраним доказам та дійшов обґрунтованого висновку про те, що позов ОСОБА_6 про визнання ОСОБА_7 особою, що втратила право користування жилим приміщенням, задоволенню не підлягає, одночасно, право позивача за зустрічним позовом, як члена сім'ї наймача порушено і підлягає захисту шляхом вселення в спірне жиле приміщення, усунення перешкод у користуванні квартирою, зобов'язавши ОСОБА_6 передати ОСОБА_7 ключі від спірної квартири.

При таких обставинах, посилання апелянта на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність неприязне них стосунків між ним та ОСОБА_7, спростовуються матеріалами справи.

Доводи ОСОБА_6, викладені ним в апеляційній скарзі, зведені до оскарження рішення Керченського міського суду від 24 жовтня 2012 року та додаткового рішення від 19 грудня 2012 року в частині відмови у задоволенні його вимог про визнання ОСОБА_7 особою, що втратила право користування жилим приміщенням і задоволенні вимог ОСОБА_7 стосовно вселення і усунення перешкод у користуванні квартирою, тому відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Також судом встановлено, що після набрання законної сили рішенням Керченського міського суду від 29 січня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду АР Крим в м. Феодосія від 12 травня 2010 року, ОСОБА_7 був знятий з реєстрації в квартирі АДРЕСА_1 і на підставі рішення Керченської міської ради № 760 від 30.08.2010 року спірна квартира була приватизована ОСОБА_6 та його сім'єю.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_7 про визнання недійсним вищевказаного рішення виконавчого комітету Керченської міської ради, суд першої інстанції виходив з того, що порушено право ОСОБА_7 на приватизацію квартири.

З таким висновком погоджується колегія суддів, оскільки він підтверджується матеріалами справи і заснований на законі.

Так, Верховний Суд України в постанові від 30 січня 2013 року в справі № 6-125цс12 висловив правову позицію про те, що відповідно до ст.1, ч. 1 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі - Закон) наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають у квартирі разом із наймачем або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир шляхом передачі їм цих квартир в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постіно мешкають у даній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, на підставі рішення відповідного органу приватизації. Згідно із ч. 3 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Виходячи з аналізу змісту Закону у поєднанні з нормами ст.ст. 1, 6, 9, 61 ЖК України, ст. 29 ЦК України місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право і при тимчасовій відсутності, а відтак і право на приватизацію разом з іншими членами сім'ї.

Оскільки за ОСОБА_7 зберігається право користування спірним жилим приміщенням, а відтак він має право на приватизацію квартири разом із іншими членами сім'ї.

Доказів, надання яких могло б вплинути на правильність вирішення справи, та які б спростували правильність висновків суду першої інстанції або свідчили про наявність обставин, що дійсно мають суттєве значення для правильного вирішення справи, апелянтом суду не надано, клопотань про їх витребування суду апеляційної інстанції не заявлено.

Інші доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та не містять підстав для скасування судового рішення.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає що оскаржуване рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ч. 1 ст.308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення рішення без змін.

На підставі наведеного, керуючись ст. 303, п. 1 ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 308, п. 1 ч. 1 ст. 314 і ст. 315 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим у м. Феодосії,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 24 жовтня 2012 року та апеляційну скаргу ОСОБА_6 на додаткове рішення Керченського міського суду від 19 грудня 2012 року відхилити.

Рішення Керченського міського суду АР Крим від 24 жовтня 2012 року залишити без змін.

Додаткове рішення Керченського міського суду АР Крим від 19 грудня 2012 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді:

О.В. Самойлова А.П. Приходченко Т.С. Авраміді