У Х В А Л А

      ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

    Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємця ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної й моральної шкоди,

                                                 в с т а н о в и л а:

         У квітні 2002 року ОСОБА_1 звернувся з указаним позовом, мотивуючи його тим, що 25 липня 2000 року з вини ОСОБА_3, який керував автомобілем “Мерседес-Бенц”(НОМЕР_1), що належить приватному підприємцю ОСОБА_2, сталася дорожньо-транспортна пригода, унаслідок якої загинув його син - ОСОБА_4, який знаходився в указаному автомобілі. Посилаючись на те, що смертю єдиної дитини йому було заподіяно моральну шкоду, а також ним понесено витрати на поховання та спорудження надгробного пам'ятника, позивач просив суд про задоволення позовних вимог.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2003 року позов задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь позивача 3193 грн. 54 коп. на відшкодування матеріальної шкоди та 8000 грн. - моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 14 січня 2004 року рішення суду першої інстанції змінено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 8000 грн. на відшкодування моральної шкоди, а в задоволенні аналогічних позовних вимог до ОСОБА_2 відмовлено. Також зменшено суму на відшкодування матеріальної шкоди до 764 грн. 74 коп. В іншій частині рішення залишено без зміни.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що відповідно до ст. 440-1 ЦК України (1963 року) та постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” (зі змінами та доповненнями, внесеними постановою від 25 травня 2001 року № 5) моральна шкода відшкодовується особою, яка безпосередньо спричинила шкоду. Оскільки дорожньо-транспортна пригода сталася з вини водія ОСОБА_3, тому саме він повинен нести відповідальність за спричинену моральну шкоду.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Відповідно до ст. 440-1 ЦК України (1963 року) моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини.

Згідно з п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” (зі змінами та доповненнями, внесеними постановою від 25 травня 2001 року № 5) за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу (статті 130, 132-134 КЗпП України), якщо спеціальною нормою закону не встановлено іншого (наприклад, ст. 47 Закону України "Про телебачення і радіомовлення").

Судом установлено, що ОСОБА_3, з вини якого сталася дорожньо-транспортна пригода, керував належним ОСОБА_2 автомобілем у силу виконання своїх трудових обов'язків за контрактом ІНФОРМАЦІЯ_1, укладеним між ним та приватним підприємцем ОСОБА_2, яка прийняла його на роботу в якості водія для перевезення вантажів строком на шість місяців.

Проте, змінюючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь позивача 8000 грн. на відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд, у порушення вимог статей 15, 202 ЦПК України (1963 року), вимоги вказаних норм закону та зазначене роз'яснення Пленуму Верховного Суду України не врахував.

За таких обставин висновок апеляційного суду не може вважатися обґрунтованим, а тому рішення суду першої інстанції, яке в цій частині відповідає вимогам закону та обставинам справи, було скасоване судом апеляційної інстанції помилково.

Разом з тим суд апеляційної інстанції достатньо повно з'ясував обставини справи, дав належну оцінку встановленому й обґрунтовано дійшов висновку про зменшення суми матеріального відшкодування, яку повинна сплатити ОСОБА_2 на користь позивача.

За таких обставин ухвала апеляційного суду в частині стягнення з ОСОБА_3 моральної шкоди підлягає скасуванню із залишенням у силі в цій частині рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України. В іншій частині ухвалу необхідно залишити без змін.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Харківської області від 14 січня 2004 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 8000 грн. на відшкодування моральної шкоди скасувати та залишити в цій частині в силі рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2003 року.

В іншій частині ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без змін.

         Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                               Ю.Г. Тітов

         Судді:                                                                          А.В. Костенко

М.П. Пшонка

Ю.В. Прокопчук