КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"14" березня 2013 р. Справа№ 5011-35/16251-2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Андрієнка В.В.
Буравльова С.І.
при секретарі: Вершути О.П.
за участю представників:
від позивача - не з'явилися
від відповідача - Дяченко Є.Г.
від прокуратури - Пилипенко Т.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Зірка» на рішення Господарського суду м. Києва від 14.01.2013 року (суддя Літвінова М.Є)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Зірка»
до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ»
про визнання недійсним кредитного договору
за участі Прокуратури Голосіївського району м. Києва
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Зірка» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» (далі - відповідач) про визнання недійсним кредитного договору №15/2004 від 22.06.2004 року.
Через відділ діловодства господарського суду міста Києва від прокуратури Голосіївського району міста Києва подана заява про вступ у розгляд справи №5011-35/16251-2012.
09.01.2013 року представником позивача подано суду першої інстанції заяву про зміну підстав позову. Дана заява прийнята судом до розгляду.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 14.01.2013 року у позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Зірка» звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду м .Києва від 14.01.2013 року та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2013 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Зірка» прийнято до провадження та призначено до розгляду на 14.03.2013 року.
Через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги у зв'язку з тим, що уповноважений представник ТОВ «Зірка» перебуватиме на засіданні у Вищому адміністративному суді України представляючи інтереси ТОВ «Дастор - Ужгород».
Колегія суддів розглянувши дане клопотання, заслухавши думку представника відповідача та прокурора, не знаходить підстав для його задоволення оскільки відповідно до ст. 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника; представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації, отже позивач не позбавлений був права направити у судове засідання іншого свого представника.
Зважаючи на те, що чинне законодавство України не обмежує коло осіб, які можуть представляти інтереси юридичної особи, лише певним представником, апеляційна інстанція вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за відсутності представників позивача за наявними матеріалами справи.
Відповідно до положень ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представника відповідача та прокурора, встановив наступне.
22.06.2004 року між Акціонерним комерційним банком «Київ», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний банк «Київ» (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Зірка» (позичальник) було укладено договір №15/2004 про надання кредиту у валюті (кредитний договір).
Предметом кредитного договору є те, що Банк надає позичальнику кредит на інвестування санаторно-курортного комплексу за адресою: Закарпатська обл., Свалявський район, с. Солочин, на медичну апаратуру та обладнання, на поповнення обігових коштів в сумі 2 700 000,00 дол. США на строк з 23.06.2004 року до 23.06.2009 року зі сплатою 15% річних. Строк повернення кредиту до 23.06.2009 року (п. 1.1. Кредитного договору).
Між сторонами укладено 28 додаткових угод, останньою Додатковою угодою № 28 від 28.12.2010 року до Кредитного договору встановлено строк повернення кредиту до 25.12.2015 року згідно графіку погашення та встановлено додатковий ліміт кредиту - 47 880 000,00 грн. зі сплатою за користування кредитом 16% річних у гривні та 15% річних у доларах США.
Предметом спору у даній справі є визнання недійсним кредитного договору оскільки на думку позивача у кредитному договорі не встановлена відповідальність кредитора, а також на те, що генеральний директор товариства не мав права на підписання кредитного договору.
Місцевий господарський суд відмовляючи в задоволені позовних вимог виходив з того, що сторонами при укладенні кредитного договору досягнуто згоди щодо істотних умов договору та сторонами по договору вчинено дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх обґрунтованим, з наступних підстав.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ГК України).
Згідно ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Як вбачається з матеріалів справи, оспорюваний договір від 22.06.2004 року від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Зірка» підписано Генеральним директором Палей М.М., який відповідно до п. 1.1. Статуту товариства на момент укладення оспорюваного правочину є учасником товариства.
Частиною 1 ст. 92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
Згідно із положеннями ст. 97 Цивільного кодексу України, управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до п. 13.1. статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Зірка», затвердженого протоколом загальних зборів засновників №01 від 11.05.2004 року, вищим органом товариства є збори учасників, до компетенції яких, зокрема, відноситься питання про надання повноважень дирекції на укладення цивільно-правових угод, сума по яким перевищує 2000 гривень (пп. н) п. 14.1. Статуту).
Згідно із п.п. 17.3., 17.4. Статуту керівництво поточною діяльністю товариства здійснює Дирекція, яку очолює Генеральний директор товариства. Генеральний директор без довіреності діє від імені товариства, в тому числі укладає колективний договір та фінансово-господарські договори та інші угоди на суму, що не перевищує 5000 гривень.
Згідно із частиною 3 статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Таким чином, зазначені обставини входять до предмету доказування у справі.
Разом з тим, всупереч вимогам, передбаченим ст. 33 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, позивач не навів жодних фактів, які б свідчили про обізнаність відповідача про обмеження повноважень Генерального директора на укладення оспорюваного договору.
Статтями 627, 628 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договору даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 180 Господарського кодексу України встановлено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк договору.
З урахуванням викладеного, істотними умовам кредитного договору, як господарського, відповідно до закону є умови про предмет, ціну строк його дії, а також усі інші умови щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди (вказана правова позиція підтверджується Верховним Судом України у постанові від 05.02.2008 року у справі № 22/268 і Національним банком України у листі від, 18.08.2004 року № 18-111/3249-8378 «Про деякі питання застосування Цивільного кодексу Україні в банківській діяльності»).
Як вірно встановлено судом першої інстанції, доказів того, що при укладенні оспорюваного кредитного договору позивач вимагав включити до кредитного договору умови щодо відповідальності банку, позивачем, всупереч вимогам ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, не надано.
Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені в ст.ст. 215, 216 ЦК України.
Так, за змістом статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно із ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Як свідчать матеріали справи, після укладення оспорюваного договору у період з 20.09.2004 року по 28.12.2010 року сторонами було підписано 28 додаткових угод до кредитного договору, а також сплачено позивачем в рахунок погашення кредиту та процентів за користування ним 2 739 270,05 грн., що свідчить про схвалення позивачем договору №15/2004 про надання кредиту у валюті від 22.06.2004 року.
При таких обставинах справи, колегія суддів дійшла висновку, що кредитний договір № 15/2004 укладений між Акціонерним комерційним банком «Київ», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний банк «Київ» (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Зірка» (позичальник) відповідає вимогам статей 203, 207 ЦК України, він схвалений юридичною особою відповідно до припису статті 241 Цивільного кодексу України, тому спірний договір є дійсним.
Враховуючи вищевикладені обставини, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Зірка» не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду м. Києва від 14.01.2013 року у справі № 5011-35/16251-2012 не підлягає скасуванню.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Зірка» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 14.01.2013 року - без змін.
Матеріали справи № 5011-35/16251-2012 повернути до Господарського суду м. Києва.
Головуючий суддя Шапран В.В.
Судді Андрієнко В.В.
Буравльов С.І.