УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/396/13Головуючий суду першої інстанції:Блейз І.Г.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Самойлова О. В.

"12" березня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:

Головуючого суддіСамойлової О.В.

СуддівАвраміді Т.С. Моісеєнко Т.І.,

При секретаріБогданович О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Феодосійського казенного оптичного заводу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за апеляційною скаргою Феодосійського казенного оптичного заводу на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 28 січня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду з вимогами до Феодосійського казенного оптичного заводу про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 20.08.2012 року, про визнання незаконним наказу про анулювання заробітної плати за травень, червень 2012 року. Уточнивши позовні вимоги 28.01.2013 року, ОСОБА_6 просив суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 серпня 2012 року по 12 грудня 2012 року в сумі 6203,74 грн.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що з 23.05.2011 року ОСОБА_6 працював на ФКОЗ на посаді начальника цеху № 805. 20.08.2012 року позивач звільнився із займаної посади за згодою сторін, однак заробітну плату у день звільнення йому виплачено не було. Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_6 до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою Феодосійського міського суду АР Крим від 28 січня 2013 року вимоги ОСОБА_6 щодо стягнення заборгованості по заробітній платі, визнання незаконним наказу про анулювання заробітної плати за травень, червень 2012 року залишені без розгляду (а.с. 55).

Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 28 січня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволені. Стягнуто з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.08.2012 року по 12.12.2012 року у розмірі 6203,74 грн., вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне дослідження обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду в частині стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні скасувати, визначити суму, яка підлягає стягненню, з урахуванням утримання Єдиного соціального внеску до Пенсійного фонду України та ПДФО, оскільки із стягнутої судом на користь позивача суми повинні бути проведені передбачені законом утримання, які покладені на підприємство у вигляді внеску до Пенсійного фонду України в розмірі 3,6 %, податку на доходи фізичних осіб в розмірі 15%, загальна сума вказаного утримання складає 1120,39 грн., а сума, що підлягає виплаті ОСОБА_6 - 5083,35 грн.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Справа розглянута судом апеляційної інстанції за відсутності представника відповідача, який належним чином повідомлений про розгляд справи, на підставі ч. 2 ст. 305 ЦПК України. Клопотання представника Шиян Б.А. про відкладення розгляду справи у зв'язку із його участю в іншому судовому засіданні, колегією судів відхилено, оскільки в суді першої інстанції приймали участь два представника відповідача - Шиян Б.А. та Шатохіна Я.О., остання не повідомила суд про причини неявки. При таких обставинах, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність перешкод для розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_6 працював на Феодосійському казенному оптичному заводі з 23 травня 2011 року, 20 серпня 2012 року позивач звільнений з займаної посади за згодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, що підтверджується відповідним записом в трудовій книжці (а.с. 3).

Як вбачається з довідки № 232 від 14.12.2012 року, що видана ФКОЗ, на час звільнення ОСОБА_6 заборгованість по заробітної плати, що не сплачена позивачу, складала 27083,80 грн. (а.с.42). Указана сума заборгованості виплачена позивачу 10.12.2012 року.

Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що права позивача на оплату праці були порушені, за період роботи заробітна плата ОСОБА_6 своєчасно не виплачувалась, при звільненні позивача розрахунок з ним проведений не був і виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, а саме заборгованості по заробітній платі, здійснена не була, тому права позивача підлягають захисту шляхом стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 серпня 2012 року по 12 грудня 2012 року в сумі 6203,74 грн.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки він заснований на законі та відповідає матеріалам справи.

Рішення суду першої інстанції в частині розрахунку середнього заробітку позивача та обчислення суми його середнього заробітку за період з 21.08.2012 року по 12.12.2012 року в сумі 6203,74 грн. без виключення сум відрахувань на податки, не оскаржується, а тому відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України не підлягає перегляду судом апеляційної інстанції. Підстави для застосування ч. 3 ст. 303 ЦПК України відсутні.

Доводи апеляційної скарги зведені до того, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню з відповідача, повинна бути зменшена на суму єдиного внеску на соціальне страхування та податку на доходи фізичних осіб (6203,74 - 1120,39 = 5083,35). Але таке твердження апелянта суперечить вимогам ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та п.4.3.4 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а також п.3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року.

Згідно зі ст.ст.11,14,15, 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають громадяни України, які працюють на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або інших угодах, передбачених законодавством. Страхувальниками застрахованих фізичних осіб за цим Законом виступають роботодавці, які є платниками страхових внесків до солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Відповідно до ст. 55 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» роботодавці (підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами, у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами) визначені як страхувальники та платники єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту прав застрахованих осіб, якими є фізичні особи, які відповідно до законодавства підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і за яких роботодавцем сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Відповідно до ст.ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та ст.ст. 7,9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» страхові внески обчислюються та нараховуються на суму нарахованої заробітної плати та сплачуються під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок. Одночасно з видачею зазначених сум роботодавці зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі).

Абзацом 3 пункту 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Крім того, пунктом 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає суму, що підлягає стягненню, без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, визначеному судом першої інстанції, також цей розрахунок в цілому не суперечить наведеному вище Порядку.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не містять підстав для скасування рішення.

Доказів, надання яких могло б вплинути на правильність вирішення справи, та які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції або свідчили про наявність обставин, що дійсно мають суттєве значення для правильного вирішення справи, апелянтом суду апеляційної інстанції не надано.

Відповідно до ч. 1 і 2 ст. 308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 303, 307, 308, 313, 314, 315, 319 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим у м. Феодосії,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Феодосійського казенного оптичного заводу на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 28 січня 2013 року - відхилити.

Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 28 січня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена до касаційної інстанції шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді:

О.В. СамойловаТ.І. МоісеєнкоТ.С. Авраміді