10.3
ПОСТАНОВА
Іменем України
27 лютого 2013 року Справа № 812/165/13-а
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Коршикова С.К.,
при секретарі: Шибаєвій Т.В.,
за участю сторін:
позивача: не з'явився
представника позивача: ОСОБА_1,
представника відповідача - Тищенка М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління праці та соціального захисту населення Луганської обласної державної адміністрації про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
04 січня 2013 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління праці та соціального захисту населення Луганської обласної державної адміністрації про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що в 2011 році ОСОБА_4, який був сватом ОСОБА_3, на підставі Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 999 від 19.07.2006, як інвалід першої групи, був забезпечений автомобілем ЗАЗ-110308-44, 2010 року випуску, кузов НОМЕР_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. З 2007 року позивач проживав однією сім'єю з померлим та є інвалідом другої групи.
Після смерті ОСОБА_4, з метою залишення вищевказаного автомобіля у сім'ї, ОСОБА_3 надав відповідачу необхідні документи для переоформлення вказаного автомобіля. За медичними даними позивач не може керувати автомобілем, проте разом з ним проживає ОСОБА_6, який є зятем позивача та має право на керування автомобілем. На звернення позивача відповідачем було відмовлено у переоформленні та передачі йому зазначеного автомобіля. Позивач вважає такі дії відповідача протиправним з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991, після смерті інваліда, дитини-інваліда автомобіль, виданий безоплатно чи на пільгових умовах, у тому числі визнаний гуманітарною допомогою, за бажанням членів його сім'ї може бути переданий у їх власність безоплатно у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
На підставі п. 16 «Порядку забезпечення інвалідів автомобілями», після смерті інваліда автомобіль, яким він був забезпечений Головним управління соціального захисту або управлінням виконавчої дирекції, строк експлуатації якого більше ніж 10 років, залишається безоплатно члену сім'ї, який на час смерті інваліда був зареєстрований за місцем реєстрації інваліда..
Просив визнати неправомірними дії Головного управління праці та соціального захисту населення Луганської обласної державної адміністрації щодо відмови у передачі у користування автомобіля ЗАЗ-110308-44, 2010 року випуску, кузов НОМЕР_1, на ім'я ОСОБА_3, зобов'язати відповідача видати письмову довідку для органів ДАІ для перереєстрації автомобіля ЗАЗ-110308-44, 2010 року випуску, кузов НОМЕР_2, який було видано ОСОБА_4 на пільгових умовах, на його ім'я та з правом керування автомобілем ОСОБА_6.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним в позові, просив задовольнити позовні вимоги.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, надав заперечення на адміністративний позов та пояснив, що відповідно до п. 16 «Порядку забезпечення інвалідів автомобілями», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2006 № 999, автомобіль, строк експлуатації якого менше ніж 10 років (крім випадку, зазначеного в абзаці другому цього пункту), після смерті інваліда залишається у користуванні його сім'ї, якщо в ній є інвалід, який мав підстави для забезпечення автомобілем на час смерті інваліда або протягом не більше 6 місяців з дня його смерті. Пунктом 3 зазначеного Порядку визначено перелік осіб, які незалежно від медичних показань мають право на забезпечення автомобілями. Відповідно до висновку обласної медико-соціальної експертної комісії від 30.07.2012 ОСОБА_3 має медичні показання для забезпечення автомобілем і не придатний до керування автомобілем. Також відповідач зазначив, що для забезпечення автомобілем у Департаменті соціального захисту населення Луганської обласної державної адміністрації позивач не перебуває. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Суд, вислухавши пояснення сторін, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 69-72 КАС України, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судом встановлено, що відповідно до довідки МСЕК № 0018704 ОСОБА_4 з 13.08.2004 було присвоєно першу групу інвалідності (а. с. 42 зв.).
В 2005 році Жовтневим відділом соціального захисту населення ОСОБА_4 було направлено до транспортної МСЕК для виявлення медичних показань на забезпечення транспортним засобом з ручним керуванням. Відповідно до висновку транспортної МСЕК від 25.01.2005 ОСОБА_4 не придатний до керування автомобілем (а. с. 43).
Як було встановлено в судовому засіданні, в 2011 році Головним УПСЗН Луганської облдержадміністрації ОСОБА_4 було надано автомобіль ЗАЗ-110308-44, 2010 року випуску, кузов НОМЕР_2.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер (а. с. 9).
30 липня 2012 року, ОСОБА_3, як сват ОСОБА_4, що підтверджується довідкою № 370 від 14.02.2013 (а. с. 40), звернувся до Головного Управління праці та соціального захисту населення Луганської обласної державної адміністрації із заявою про забезпечення його автомобілем із звичайним керуванням (а. с. 45).
01.08.2012 до Головного УПСЗН Луганської облдержадміністрації звернувся ОСОБА_6 із заявою про вилучення автомобіля «Славута» 2010 року випуску, отриманий ОСОБА_4, у зв'язку із смертю останнього (а. с. 44). В даній заяві також було зазначено, що від викупу автомобіля ОСОБА_6 відмовився.
04.10.2012 позивач повторно звернувся до відповідача з заявою, якою просив надати інформацію чи має він право на залишення у користуванні автомобіля ЗАЗ 110308-44, та надати довідку для перереєстрації автомобіля на ім'я інваліда з числа членів сім'ї.
У відповідь на звернення позивача, 05.11.2012 Головне Управління праці та соціального захисту населення Луганської обласної державної адміністрації повідомило, що позивач на обліку для забезпечення автомобілем у Головному УПСЗН ОДА не перебуває, а також зазначено, що після смерті інваліда, автомобіль, яким він був забезпечений через Головну УПСЗН та строк експлуатації якого менше ніж 10 років, залишається члену сім'ї, який на момент смерті проживав та був зареєстрований за місцем проживання і реєстрації інваліда, у разі сплати ним протягом шести місяців з дня смерті інваліда залишкової вартості автомобіля до спеціального фонду державного бюджету з урахуванням ступеня його зношення та суми оплаченої за нього інвалідом.
Вирішуючи позовні вимоги суд виходить з наступного.
Постанова Кабінету Міністрів України «По затвердження порядку забезпечення інвалідів» № 999 від 19.07.2006 визначає механізм забезпечення легковими автомобілями, зазначеними в абзаці шостому статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» інвалідів, зокрема дітей-інвалідів, які мають право на їх отримання безоплатно або на пільгових умовах, є громадянами України і місце проживання яких зареєстровано (далі - місце реєстрації) в Україні в установленому законодавством порядку.
Пунктом 16 вказаного Порядку передбачено, що іншому члену сім'ї померлого інваліда, який зареєстрований за місцем реєстрації інваліда, автомобіль, строк експлуатації якого менше ніж 10 років, залишається у разі сплати ним протягом шести місяців з дня смерті інваліда до державного бюджету на рахунки, відкриті в органах Казначейства, а членом сім'ї померлого інваліда внаслідок трудового каліцтва - на рахунки відповідних управлінь виконавчої дирекції вартості автомобіля з урахуванням розрахункової суми для викупу автомобіля та суми, сплаченої за нього інвалідом.
Автомобіль, строк експлуатації якого менше ніж 10 років (крім випадку, зазначеного в абзаці другому цього пункту), після смерті інваліда залишається у користуванні його сім'ї, якщо в ній є інвалід, який мав підстави для забезпечення автомобілем на час смерті інваліда або протягом не більше 6 місяців з дня його смерті
Як встановлено у судовому засіданні, позивач був сватом померлого інваліда ОСОБА_4, та на момент смерті проживав із останнім однією сім'єю з 25.01.2007 за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою про склад сім'ї (а. с. 5), паспортом (а. с. 7) та довідкою № 370 від 14.02.2013 (а. с. 40).
Інших членів сім'ї, які є інвалідами та проживали на момент смерті з ОСОБА_4 позивач не зазначив.
На момент розгляду справи відомостей щодо звернення до Головного управління праці та соціального захисту населення Луганської обласної державної адміністрації членів сім'ї померлого ОСОБА_4, крім позивача, із заявою щодо передачі у його користування спірного автомобіля судом не встановлено.
Відповідно до висновку обласної медико-соціальної експертної комісії від 30.07.2012 позивач є інвалідом другої групи загального захворювання, що не придатний до керування автомобілем (а. с. 11).
Відповідно до ст. 11-1 Закону України «Про гуманітарну допомогу», забезпечення інвалідів, дітей-інвалідів автомобілями, визнаними гуманітарною допомогою, здійснюється на умовах, передбачених законом, та у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Після смерті інваліда, дитини-інваліда автомобіль, визнаний гуманітарною допомогою, яким інвалід був забезпечений через органи соціального захисту населення і користувався менше 10 років, може бути переданий у власність одному із членів сім'ї за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері соціального захисту населення, за умови сплати податків і зборів за ставками, діючими на день здійснення митного оформлення автомобіля. Якщо інвалід, дитина-інвалід користувався автомобілем більше 10 років, за бажанням членів його сім'ї автомобіль може бути переданий у їх власність безкоштовно.
Відповідно до п. 3 «Порядку забезпечення інвалідів автомобілями» встановлено, що підставою для забезпечення інвалідів автомобілями є заява, документи, зазначені у пункті 34 цього Порядку, та висновок обласної, центральної міської у мм. Києві та Севастополі, республіканської в Автономній Республіці Крим медико-соціальної експертної комісії (далі - відповідно облМСЕК, ЦМСЕК, КрМСЕК) про наявність в інваліда медичних показань для забезпечення автомобілем і наявність або відсутність протипоказань до керування ним залежно від умов забезпечення автомобілем, зазначених у пунктах 29-31 цього Порядку.
Незалежно від медичних показань мають право на забезпечення автомобілями:
- інваліди I та II групи з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, а також громадян, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї (категорія 1);
- інваліди війни I групи по зору або без обох рук;
- інваліди з куксами обох ніг і рук.
Зазначений перелік є вичерпним.
Згідно частини 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач отримує пенсію за віком з 01.08.2001 (а. с. 12). Інших доказів того, що позивач належить до групи осіб, які, відповідно до п. 3 «Порядку забезпечення інвалідів автомобілями» мають право на забезпечення автомобілями, ні матеріалами справи, ні поясненнями представника позивача в судовому засіданні не підтверджено.
Аналізуючи викладені обставини, суд вважає, що відповідач у правовідносинах щодо передачі спірного автомобіля позивачу після смерті померлого інваліда 1 групи ОСОБА_4 діяв у межах діючого законодавства, а тому підстав для визнання дій Головного управління праці та соціального захисту населення Луганської обласної державної адміністрації щодо відмови позивачу в передачі автомобіля ЗАЗ-110308-44, 2010 року випуску, кузов НОМЕР_2, на ім'я ОСОБА_3, незаконними та зобов'язання відповідача видати довідку письмову довідку для органів ДАІ для перереєстрації автомобіля ЗАЗ-110308-44, 2010 року випуску, кузов НОМЕР_2, який було видано ОСОБА_4 на пільгових умовах, на ім'я ОСОБА_3 та з правом керування автомобілем ОСОБА_6 у суду немає.
За таких обставин, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_3 до Управління праці та соціального захисту населення Луганської обласної державної адміністрації про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Питання щодо судових витрат вирішується згідно вимог ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 136, ст. ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, Постановою Кабінету Міністрів України «По затвердження порядку забезпечення інвалідів» № 999 від 19.07.2006 суд, -
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Управління праці та соціального захисту населення Луганської обласної державної адміністрації про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до суду апеляційної інстанції.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст постанови складено та підписано 04 березня 2013 року.
Суддя С.К. Коршиков