ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
11.03.2013Справа № 901/125/13-г
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РАФ-ПЛЮС»
до відповідача - Кримського республіканського підприємства «Чисте місто»
про стягнення 391 993,58 грн.
Суддя М.П.Гаврилюк
Представники:
Від позивача - Корчевний О.В., представник за довіреністю №286 від 29 грудня 2012 року.
Від відповідача - не з'явився.
СУТЬ СПОРУ:
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «РАФ-ПЛЮС», звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Кримського республіканського підприємства «Чисте місто», в якій просить суд стягнути з Кримського республіканського підприємства «Чисте місто» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РАФ-ПЛЮС» суму основного боргу в розмірі 382 625,89 грн., 3% річних у розмірі 8 585,21 грн. та інфляційні витрати в сумі 782,48 грн.
Позовні вимоги ґрунтуються на приписах ст.ст. 218, 509, 525, 526, 530 625 Цивільного кодексу України та мотивовані тим, що відповідачем порушені зобов'язання в частині оплати за надані послуги з вивезення побутових твердих відходів, що підтверджується актами виконаних робіт, підписаних обома сторонами, у зв'язку з чим за ним виникла заборгованість у розмірі 382 625,89 грн. Посилаючись на приписи ст. 625 Цивільного кодексу України на вказану заборгованість позивачем нараховані 3 % річних в сумі 8 585,21 грн. та інфляція в сумі 382,63 грн.
Відповідач проти позову заперечує за мотивами викладеними у відзиві, зокрема вказує, що вказаний спір між сторонами був вирішений судом. Так, рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 27.11.2012 у справі №5002-3/3108-2012 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «РАФ-ПЛЮС» до Кримського республіканського підприємства «Чисте місто» про стягнення 503 869,35 грн. відмовлено.
Представник відповідача у судовому засіданні, що відбулося 04 лютого 2013 року надав суду клопотання про припинення провадження по справі на підставі статті 80 Господарського процесуального кодексу України, а саме у зв'язку з тим, що господарським судом вже був вирішений вказаний спір.
Суд вважає що вказане клопотання задоволенню не підлягає, оскільки
предметом спору у справі №5002-3/3108-2012 було невиконання Кримським республіканським підприємством «Чисте місто» зобов'язань за договором від 01.02.2012 року щодо своєчасної та повної оплати за вивезення ТПО, та у вказаній справі суд дійшов висновку, що договір від 01.02.2012 є неукладеним, тоді як підставою для стягнення з відповідача у даному спорі є порушення відповідачем зобов'язання за надані послуги на підставі актів виконаних робіт.
Ухвалою від 28 лютого 2013 року за клопотанням позивача у порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України строк розгляду спору був продовжений на п'ятнадцять днів, а саме до 19 березня 2013 року.
Відповідач явку уповноваженого представника 11 березня 2013 року у судове засідання не забезпечив, про дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином - рекомендованою кореспонденцією, причини нез'явлення суду не відомі.
Оскільки явка в судове засідання, згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України - це право, а не обов'язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Таким чином суд вважає можливим розглядати справу за відсутністю представника відповідача.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд
ВСТАНОВИВ:
У період з лютого 2012 року по квітень 2012 Товариством з обмеженою відповідальністю «РАФ-ПЛЮС» були надані послуги з вивезення твердих відходів Кримському республіканському підприємству «Чисте місто», що підтверджується актами виконаних робіт підписаних сторонами, а саме: актом від 29.02.2012 на суму 133285,16 грн., актом від 31.03.2012 на суму 124253,08 грн., актом від 30.04.2012 на суму 125087,65 грн. (а.с. 12-14).
Податкові накладні №1165 від 29.02.2012, №1196 від 31.03.2012, №1291 від 30.04.2012 свідчать, що позивачем був сплачений податок, виходячи з вартості наданих послуг за актами виконаних робіт.
21.12.2012 за вих.№937 позивач звернувся до відповідача у порядку ст.530 Цивільного кодексу України з вимогою протягом 7 днів з моменту отримання вимоги оплатити суму заборгованості в розмірі 382 625, 89 грн. 3% річних в розмірі 8 585,21 грн. та інфляцію в розмірі 728,48 грн. (а.с.49-50).
Вказана вимога була отримана уповноваженим представником 10.01.2013, про що свідчить поштове повідомлення (а.с. 51).
Посилаючись на те, що відповідачем станом на момент подачі позову зобов'язання в частині оплати за надані послуги не виконані, позивач просить суд стягнути з Кримського республіканського підприємства «Чисте місто» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РАФ-ПЛЮС» суму основного боргу в розмірі 382 625,89 грн., 3% річних у розмірі 8 585,21 грн. та інфляційні витрати в сумі 782,48 грн.
Суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на наступне.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь
другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.
Згідно зі статтею 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися в усній або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 208 Цивільного кодексу України встановлюється обов'язковість вчинення правочину між юридичними особами у письмовій формі.
Згідно з приписами частин 1,2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Допускається вчинення правочину у письмовій формі за допомогою технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). При цьому, для письмових правочинів юридичних осіб законом встановлюються спеціальні вимоги, зокрема, вони мають бути підписані особами, уповноваженими на це установчими документами юридичної особи, довіреністю, законом або та іншими актами цивільного законодавства, та скріплюються печаткою.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Як впливає з обставин справи між позивачем та відповідачем існували правовідношення з надання послуг по вивезенню твердих побутових відходів.
Частиною 1 ст. 901 за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 2 ст. 902 у випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Сторонами договір у письмовий формі не укладався, строк оплати послуг
визначений не був.
Позивач надав послуги по вивезенню твердих побутових відходів, а
відповідач прийняв їх підписавши акти виконаних робіт від 29.02.2012 на суму 133285,16 грн., від 31.03.2012 на суму 124253,08 грн., від 30.04.2012 на суму 125087,65 грн.
Факт приймання відповідачем послуг підтверджується також документами первинного податкового обліку, а саме податковими накладними №1165 від 29.02.2012, №1196 від 31.03.2012, №1291 від 30.04.2012, які свідчать що позивачем був сплачений податок, виходячи з вартості наданих послуг за актами виконаних робіт.
Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
21.12.2012 за вих.. №937 позивач звернувся з вимогою до відповідача у порядку ст..530 Цивільного кодексу України протягом 7 днів з моменту отримання вимоги оплатити суму заборгованості в розмірі 382 625, 89 грн. 3% річних в розмірі 8 585,21 грн. та інфляцію в розмірі 728,48 грн.
Згідно поштового повідомлення вказана вимога була отримана уповноваженим представником відповідача 10 січня 2013 року. Таким чином зобов'язання щодо оплати за надані послуги у відповідача виникло з моменту спливу 7 денного строку, тобто тільки 17 січня 2013 року.
Як свідчать матеріали справи 20 грудня 2012 року за вих..№935 позивачем була направлена на адресу Господарського суду Автономної Республіки Крим позовна заява, яка отримана 03.01.2013, про що свідчить відповідний штам канцелярії суду.
Ухвалою від 04.01.2013 суд порушив провадження у справі та призначив до розгляду.
Частиною 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Вказане положення відповідає статті 15 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та статті 55 Конституції України, якою закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Конституційний суд України в рішенні у справі за конституційним зверненням громадян Проценко Раїси Миколаївни, Ярошенко Поліни Петрівни та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55,64,124 Конституції України (справа за зверненням жителів міста Жовті Води) від 25 грудня 1997 року зазначив,
що частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають
місце інші ущемлення прав та свобод.
Отже, факт порушення або оспорювання права чи законного інтересу повинен існувати до моменту звернення до суду, який, відповідно, надає право на таке звернення.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позивачем дійсно надавалися послуги відповідачу з вивезення твердих побутових відходів, але виходячи з приписів ст. 530 Цивільного кодексу України на момент звернення позивачем з відповідним позовом до суду права позивача порушені не були, оскільки зобов'язання у Кримського республіканського підприємства «Чисте місто» щодо оплати за надані послуги за актами виконаних робіт виникло тільки 17 січня 2013 року, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості в сумі 382 625, 89 грн. 3% річних в розмірі 8 585,21 грн. та інфляції в розмірі 728,48 грн. є передчасними, а тому в позові необхідно відмовити.
У відповідності зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовій збір покладається на позивача.
Повне рішення складено 15 березня 2013 року.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
В позові відмовити.
Суддя М.П. Гаврилюк