ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2013 року Справа № 98531/12

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Макарика В.Я.

суддів Большакової О.О..

Глушка І.В.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Любешівської РДА на постанову Любешівського районного суду Волинської області від 11 квітня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Любешівської РДА про визнання дій протиправними та зобов'язання провести нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги,-

В С Т А Н О В И В:

17.03.2011 року позивачка звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просить зобов'язати управління праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Любешівської РДА за період останніх шести місяців з дня звернення до суду провести нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства згідно із ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (Закон № 796-XII) у розмірі 40 % мінімальної заробітної плати, що встановлені Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Постановою Любешівського районного суду Волинської області від 11 квітня 2011 року, вищевказаний позов задоволено, визнано неправомірними дії відповідача щодо відмови у нарахуванні і виплаті щомісячної грошової допомоги, передбаченої ч.1 ст. 37 Закону України №796-XII; зобов'язано управління праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Любешівської РДА здійснити позивачу, як особі, яка постійно проживає в зоні гарантованого добровільного відселення нарахування і виплату щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства у розмірі 40 % мінімальної заробітної плати за період з 17 вересня 2010 року по 11 квітня 2011 року, з урахуванням проведених виплат.

В решті частині позову відмовлено.

Звернуто постану до негайного виконання.

У поданій апеляційній скарзі управління праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Любешівської РДА просить зазначене судове рішення скасувати і ухвалити нове, яким повністю відмовити у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповноту з'ясування істотних обставин справи. Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що ч.1 ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено щомісячну грошову допомогу громадянам, які проживають на території зони радіоактивного забруднення, у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства. Вказує на те, що управління належним чином та відповідно до Закону України «Про Держаний бюджет України на 2011 рік» і постанов Кабінету Міністрів України № 936 від 20.09.2005 року та № 836 від 26.07.1996 року виконало свій обов'язок перед позивачем з виплати щорічної грошової допомоги у 2011 році. Просить врахувати, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються видатки на загальносуспільні потреби, їх розмір та цільове спрямування і що управління не вправі самостійно визначати розмір щорічної допомоги на оздоровлення. Стверджує, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення не були враховані положення бюджетного законодавства України та видаткові можливості основного фінансового документу держави. Вважає свої дії з виплати позивачу спірної допомоги правомірними, а тому просить відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке прийнято в порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1,2 ч.1 ст. 183-2 цього Кодексу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких мотивів.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що позивач є особою, яка постійно проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, а тому відповідно до вимог ч.1 ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на одержання щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства у розмірі 40% від мінімальної заробітної плати. З врахуванням положень ст. 22 Конституції України і пріоритетності його норм та норм Законів України над урядовими підзаконними нормативно-правовими актами, розмір спірної грошової допомоги, що підлягав виплаті позивачу у 2011 році, необхідно обчислювати саме у кратному відношенні до законодавчо встановленого на цей рік розміру мінімальної заробітної плати, а не з розміру, визначеного постановами Кабінету Міністрів України № 936 від 20.09.2005 року та № 836 від 26.07.1996 року. Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення підпункту 11 пункту 28 розділу II Закону України «Про Держаний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими було обмежено право на отримання спірної допомоги. Розмір отриманої позивачем у 2011 році щомісячної грошової допомоги суперечить вимогам Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та рішенню Конституційного Суду України. Обов'язок щодо нарахування і виплати пов'язаної із цим заборгованості слід покласти на управління праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Любешівської РДА.

Безспірно встановлено, що позивач є особою, яка постійно проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджується посвідченням громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю третьої категорії.

Згідно із ч. 1 та 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» громадянам, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства у розмірі 40% від мінімальної заробітної плати.

За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що позивач має право на виплату щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства у розмірі 40% від мінімальної заробітної плати.

Наявність такого права у позивача є визначальним для вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (частина друга статті 46 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ст. 8 КАС України колегія суддів при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. У своєму рішенні у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 року Європейський Суд з прав людини звертає увагу на те, що у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з бюджету. Держава може вводити, припиняти або закінчувати виплату цих надбавок. Проте, якщо правове положення, що діє, передбачає виплату певних надбавок, і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, поки відповідне положення є таким, що діє (п. 23). Одночасно Європейський Суд з прав людини не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність засобів як на причину невиконання своїх зобов'язань (п. 26).

Пленум Верховного Суду України у п. 5 постанови № 9 від 01.11.1996 року "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" звернув увагу на те, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Крім того, згідно із положеннями ч.4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

З урахуванням наведеного та виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що при виплаті позивачу та визначенні розміру спірної грошової допомоги застосуванню підлягає ч. 1 ст. 37 Закону № 796-XII, а не постанова Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та постанова Кабінету Міністрів України № 936 від 20.09.2005 року «Про затвердження Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», які істотно звужують обсяг встановлених законом прав.

Слід зазначити, що при вирішенні адміністративного позову щодо проведення перерахунку пенсії, судом першої інстанції вірно враховано, що згідно із ч.2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.. 201 КАС України підставою для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Вирішуючи даний спір суд першої інстанції по суті правильно вирішив справу, однак при цьому помилково допустив негайне виконання ухваленої постанови в цілому, хоча системний аналіз положень ч.1 та 2 ст. 256 КАС України вказує на можливість негайного виконання судових рішень у справах цієї категорії виключно у межах суми стягнення за один місяць. Тому у цій частині оскаржувану постанову необхідно змінити.

Керуючись ст. 183-2, 195, 196, ч.1 ст. 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу управління праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Любешівської РДА - задоволити частково, а постанову Любешівського районного суду Волинської області від 11 квітня 2011р. у справі №2а-844/11 в частині її допущення до негайного виконання змінити.

На підставі п.1 ч.1 ст. 256 КАС України допустити вищезазначену постанову до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

У іншій частині постанову Любешівського районного суду Волинської області від 11 квітня 2011 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п»ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.Я. Макарик

Судді О.О. Большакова

І.В. Глушко