АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2515/13 Справа № 436/3178/12 Головуючий у 1 й інстанції - Маштак К.С. Доповідач - Слоквенко Г.П.

Категорія 2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 11» березня 2013 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

Головуючого: - Слоквенко Г.П.,

Суддів: - Максюти Ж.І., Кочкової Н.О.,

при секретарі: Надтоці А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про припинення та визнання права власності, -

ВСТАНОВИЛА:

У квітня 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом про припинення та визнання права власності на частину квартири. Позовні вимоги обґрунтував тим, що йому належить 13/16 частини квартири АДРЕСА_1, а ОСОБА_5 - 3/16 частини вказаної квартири. Розподіл квартири з виділенням в натурі 3/16 частин неможливий. Прохав припинити право відповідача на частку в спірній квартирі, визнати право власності на цю частку за позивачем та виплатити ОСОБА_5 компенсацію вартості 3/16 частин квартири НОМЕР_1 в розмірі 43352 грн., які внесені на депозитний рахунок ТУ ДСА у Дніпропетровській області.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2012 року позов задоволено у повному обсязі. Припинено право власності ОСОБА_5 на 3/16 частини квартири АДРЕСА_1, визнано право власності на вказану частину квартири за ОСОБА_6 з виплатою ОСОБА_5 компенсації вартості 3/16 частин квартири, в розмірі 43352 грн. (а.с.172-173).

В апеляційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, прохає скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія

суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом 1 інстанції встановлено, що рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня 2009 року за ОСОБА_5 визнано право власності на 3/16 частини даної квартири (а.с. 6-10). За договором дарування від 24 травня 2011 року ОСОБА_6 отримав у власність 13/16 частин зазначеної квартири (а.с. 4). Згідно технічного паспорту № 29063055 від 15.04.2011 року, квартира складається з коридору - 5,2 кв.м., санвузлу - 2,2 кв.м., кухні - 7,5 кв.м, кладової - 0,5 кв.м, житлової 16,2 кв.м, 12,8 кв.м, житлової - 13,3 кв.м., що в сукупності складає - 57, 7 кв.м (а.с. 11-15).

За висновком експертного будівельно-технічного дослідження № 1750-12 від 20 квітня 2012 року(а.с. 17-28) та висновком судової будівельно-технічної експертизи №3779/3780-12 від 05.11.2012 року (а.с. 132-141) розділ житлової квартири АДРЕСА_1 з виділенням в натурі 3/16 частини квартири та визначення порядку користування квартирою НОМЕР_1 часткам по 3/16 та 13/16 - неможливо; ринкова вартість 3/16 частки квартири НОМЕР_1 складає 43352 грн. Позивачем зазначена сума внесена на депозитний рахунок, згідно до квитанцій № PN102 від 24 квітня 2012 року та № ПН 8511 від 04.12.2012 року (а.с. 35,154). ОСОБА_5 та його сім'я перебували на квартирному обліку при виконавчому комітеті районної у місті ради (а.с. 101), але за ордером від 06.11.1998 року ОСОБА_5 та його сім'я (ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9) отримали право на заняття жилого приміщення площею 50,7 кв.м. за адресою АДРЕСА_2 на підставі рішення №1972 від 29.09.1998 року (а.с. 102). Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 24764139 від 11.12.209 року, ОСОБА_5 та його сім'я отримали квартиру у спільну часткову власність (а.с. 118). Рішенням виконавчого комітету Самарської районної у м. Дніпропетровську ради від 15.06.2012 року відповідача та його сім»ю було знято з квартирного обліку та виключено зі списків громадян, які перебувають на квартирному обліку при виконавчому комітеті районної у місті ради за місцем мешкання (а.с. 118).

Задовольняючи позов, суд 1 інстанції виходив із того, що відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона відповідно до закону здійснює за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. За ч.1 ст. 364 ЦК України, кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі частки, що є у спільній частковій власності. За неможливості такого виділу у зв'язку з неподільністю речі (ч. 2 ст. 183 цього Кодексу) співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації його частки. Обов'язковою умовою призначення грошової компенсації відповідно до ст. 364 ЦК України є лише згода співвласника, який заявив вимоги про виділ частки. При цьому не передбачається обов'язковість згоди інших співвласників на такий виділ та залежність від мотивів, з яких власник має намір реалізувати своє право на виділ. Відповідно до ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Як встановлено судом, згоди, щодо користування та володіння вказаною квартирою, розподілу витрат по її утриманню співвласники не досягли. Спільне володіння і користування квартирою є неможливим оскільки між сторонами склалися неприязні стосунки, відповідач та його сім'я не потребують поліпшення житлових умов, позивачем внесено депозит у розмірі, що відповідає вартості частки відповідача. Частка відповідача є незначною, а відповідно до будівельних експертиз розподіл спірної квартири з виділенням в натурі 3/16 її частин та визначенням порядку користування є не можливим. Припинення

права власності ОСОБА_5 на належну йому частку даної квартири не завдасть істотної шкоди його інтересам та інтересам членів його сім'ї, так як їм належить АДРЕСА_3.

Вказані висновки зроблені без порушення норм матеріального права, оскільки згідно постанові Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України від 04.04.1991 року «Про судову практику застосування, що регулює право власності громадян на житловий будинок» зазначено, що якщо частка в спільній власності на житловий будинок є незначною і не може бути виділена в натурі, а також коли спільне користування та спільне проживання будинком неможливе, а співвласник в будинку не проживає і забезпечений іншою житловою площею, то й суд може і при відсутності згоди власника зобов'язати інших учасників спільної власності виплатити йому грошову компенсацію за належну йому частку. Рішення про припинення права власності особи на частку у спільному майні суд постановляє за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом неправильно застосовані до спірних правовідносин норми ст.365 ЦК України, належним чином не обґрунтовані, спростовуються матеріалами справи та вищевикладеними обставинами, а наявність рішення Самарського районного суду від 11.04.2012 року про вселення відповідача, як власника 3/16 частини квартири, не є підставою для відмови в задоволенні позову відповідачеві на праві спільної часткової власності належить квартира, площею 50,7 кв.м. за адресою АДРЕСА_2, тому його право на житло не порушено.

Судом 1 інстанції у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення не встановлено, справа розглянута у рамках позовних вимог та наданих сторонами доказів, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 209,307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - відхилити.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: