У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
8 листопада 2006 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:
Головуючого: Яреми А.Г.
Суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до ліквідатора акціонерного комерційного агропромислового банку “Україна” про відшкодування моральної шкоди,
в с т а н о в и л а :
У червні 2003 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ліквідатора АКБ “Україна” про відшкодування моральної шкоди в розмірі 19116 грн, завданої неякісним наданням відповідачем фінансових послуг в результаті несплати внесків та неповернення взятих на тимчасове зберігання і користування сум.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 10 липня 2003 року позовна заява ОСОБА_1 визнана неподаною і повернута заявнику без розгляду з підстав, передбачених ст.139 ЦПК України 1963 року.
Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 3 жовтня 2003 року ухвала суду першої інстанції залишена без зміни.
У своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові ухвали, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Залишаючи позовну заяву без руху, а потім визнаючи її неподаною, суд в ухвалах від 19 червня 2003 року та від 10 липня 2003 року вказував на те, що позивач за подачу позову повинен був сплатити державне мито в розмірі 955 грн 80 коп, але у встановлений судом термін недоліки позовної заяви не усунув і мито не сплатив. При цьому суд послався на те, що правовідносини між сторонами не можуть регулюватись Законом України “Про захист прав споживачів”, а регулюються відповідними статтями ЦК України розділу 3 “Зобов'язальне право”, а тому позивач повинен сплатити мито відповідно до п.”ж” ст.1 Декрету КМ України “Про державне мито” в розмірі 5 відсотків ціни позову.
Проте з таким висновком суду погодитись не можна.
Вимагаючи сплату мита в зазначеному розмірі суд фактично керувався положеннями Декрету КМ України “Про державне мито”, які регулюють справляння державного мита за відшкодування моральної шкоди по справах за позовами про захист честі та гідності.
Згідно з вимогами п.37 ст.4 Декрету КМ України “Про державне мито” від сплати мита звільняються громадяни - за позовами про відшкодування збитків, завданих неповернення у терміни, передбачені договорами або установчими документами, грошових та майнових внесків, які були залучені до акціонерних товариств, банків, кредитних установ, довірчих товариств та інших юридичних осіб, які залучають кошти та майно громадян.
Крім того, Законом України “Про захист прав споживачів” передбачено, що споживачі звільняються від сплати державного мита при зверненні з позовами до суду за захистом своїх прав.
Згідно з положенням п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів” №5 від 12 квітня 1996 року з подальшими змінами до відносин, що регулюються Законом України “Про захист прав споживачів” належать і ті, що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян.
А тому вимоги суду про сплату державного мита по даній справі суперечать чинному законодавству.
За такого порушення норм процесуального права в силу ч.2 ст.338 ЦПК України ухвали судів першої і апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для розгляду по суті.
Керуючись ст.ст. 333, 335-336, 338, 343, 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 10 липня 2003 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 3 жовтня 2003 року скасувати, а справу направити для розгляду до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: Ярема А.Г.
Судді: Левченко Є.Ф.
Лихута Л.М.
Охрімчук Л.І.
Романюк Я.М.