Справа №0907/7450/2012
Провадження №22-ц/779/702/2013
Категорія 42
Головуючий у І інстанції Ковалюк І.П.
Суддя-доповідач Мелінишин Г.П.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 березня 2013 р. м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Мелінишин Г.П.
суддів Матківського Р.Й., Фединяка В.Д.
секретаря Драганчук У. М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2, яка діє також в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа на стороні позивача служба в справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, до ОСОБА_5 про виселення та зняття із реєстрації за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на рішення Івано-Франківського міського суду від 23 січня 2013 року,-
встановила :
У травні 2012 року ОСОБА_2, в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулась в суд із позовом до ОСОБА_5 про виселення та зняття із реєстрації.
Позовні вимоги мотивувала тим, що її син ОСОБА_3 відповідно до договору дарування від 23.10.2007 року є власником двокімнатної квартири АДРЕСА_1. В даній квартирі зареєстровані вона, її сини ОСОБА_4 та ОСОБА_3, а також відповідач по справі ОСОБА_5 У грудні 2007 році шлюб між ними розірвано, неповнолітнього сина залишено на її на вихованні. На протязі тривалого часу відповідач зловживає спиртними напоями, вчиняє сварки та скандали, застосовує фізичну силу до неї та дітей. У зв'язку з цим вона неодноразово зверталась до органів міліції. Оскільки заходи громадського впливу на відповідача не дали жодних результатів, вона змушена звернутися до суду із позовом за захистом порушеного свого та дітей права. З цих підстав просила ОСОБА_5 виселити з квартири без надання іншого житлового приміщення та зняти з реєстрації.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 04 жовтня 2012 року до участі в справі у якості третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача залучено службу в справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 23 січня 2013 року позов задоволено. Виселено без надання іншого житлового приміщення та знято з реєстрації ОСОБА_5 із квартири АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
На дане рішення представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги, при цьому не врахувавши, що до відповідача жодного разу у встановленому порядку не застосовувались заходи офіційного застереження, які відповідно до роз'яснень п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року №2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» та ст. 116 ЖК України є обов'язковою передумовою для примусового виселення особи з житлового приміщення. Крім того, вчинення відповідачем конфліктів та скандалів, як встановлено під час розгляду справи, мали місце в минулому і на даний час не відповідають дійсності. Також не прийнято до уваги, що дані конфлікти були спровоковані самою позивачкою, яка регулярно зверталась з нецензурними висловами в його адресу з метою негативного налаштування щодо нього дітей та оточуючих.
Поза увагою суду залишилось і те, що будь-яких дій стосовно руйнування чи псування квартири відповідач не вчиняв. А навпаки для підтримання житла в належному стані самостійно та за власні кошти проводив ремонт в квартирі, що підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями.
Також судом першої інстанції не надано критичної оцінки висновку служби у справах дітей від 06 грудня 2012 року, оскільки працівниками органу опіки і піклування було з'ясовано думку тільки ОСОБА_4, який не є рідним сином відповідача, висловлену ним під тиском матері. При цьому власника квартири ОСОБА_8 опитано не було.
При вирішенні справи судом не досліджувалось питання можливості проживання відповідача в однокімнатній квартирі по АДРЕСА_2 загальною площею 17,2 кв. м., де йому належить ? частина, і в якій на даний час проживає ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1. Тому можливість проживання відповідача в цій квартирі відсутня.
З цих підстав просив рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В засіданні апеляційного суду апелянт та його представник доводи скарги підтримали з наведених в ній мотивів.
ОСОБА_2, її представник , представник органу опіки та піклування виконкому Івано-Франківської міської ради доводів скарги не визнали посилаючись на обґрунтованість висновків суду.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що позивачем наведено достатньо об'єктивних доказів протиправної поведінки відповідача щодо неї та неповнолітніх дітей, порушення ним правил співжиття, які унеможливлюють спільне їх проживання в спірній квартирі та наявності у відповідача на праві власності благоустроєного житла.
Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, згідно договору дарування квартири від 23 жовтня 2007 року (а.с.5,6).
В даній квартирі зареєстровані сторони по справі, їхній син ОСОБА_3, а також син позивача ОСОБА_4 (а.с.7)
З матеріалів справи вбачається, що шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 розірвано на підставі рішення Івано-Франківського міського суду від 18 грудня 2007 року. Неповнолітнього сина сторін ОСОБА_3 передано на виховання матері.
Відповідно до ст.ст. 116, 157 ЖК України якщо члени сім'ї власника або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних проводиться без надання іншого жилого приміщення.
Як роз'яснив Верховний Суд України в п.17 постанови Пленуму № 2 від 12.04.1985 р. (з наступними змінами та доповненнями) «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. При цьому маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідачів (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).
Виходячи з офіційного характеру заходів запобігання та громадського впливу, які мають передувати виселенню, і відповідно до правил ст. 29 ЦПК України про допустимість засобів доказування факт застосування заходів запобігання судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, виконавчими комітетами, іншими уповноваженими органами, а заходів громадського впливу - органами самоорганізації населення (будинкові, вуличні, квартальні комітети, товариські суди тощо) повинен підтверджуватися письмовими доказами.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, заявлені як в своїх інтересах, так і в інтересах неповнолітніх дітей, ОСОБА_2 посилалась на те, що вжиті до відповідача 31 липня 2010 р. та 07 жовтня 2011 року заходи попередження результатів не дали, антигромадська поведінка ОСОБА_5 триває, що робить неможливим спільне проживання з ним в одній квартирі.
Встановлено, що постановою дільничного інспектора Івано-Франківського МВ УМВС від 31 липня 2010 року відмовлено в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_5 на підставі ст. 6 п.2 КПК України, за відсутності в його діях ознак складу злочину, передбаченого ст. ст. 296, 122 КК України.
Крім того, за зверненням ОСОБА_2 постановою дільничного інспектора Вовчинецького МВМ Івано-Франківського МВ УМВС від 07 жовтня 2011 року відмовлено в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_5 на підставі ст. 6 п.2 КПК України, за відсутності в його діях ознак складу злочину, передбаченого ст. 296 КК України. Одночасно постановлено притягнути ОСОБА_5 до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП.
Однак докази щодо притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за даним фактом чи інших заходів попередження, що застосовувались до відповідача протягом року, в матеріалах справи відсутні. Не представлені вони також позивачем і до суду апеляційної інстанції.
Зважаючи на офіційний характер заходів запобігання та громадського впливу, які мають передувати виселенню, відсутність належних письмових доказів на підтвердження позовних вимог щодо антигромадської поведінки відповідача відносно неї та неповнолітніх дітей, безрезультатності заходів попередження, та неможливості в зв'язку з цим проживання з ОСОБА_5 в одній квартирі, а також доказів останнього порушення, що призвело до звернення ОСОБА_2 до суду з даним позовом, суд першої інстанції прийшов до неправильного висновку про задоволення позовних вимог.
Разом з тим, колегія суддів не приймає до уваги посилання ОСОБА_2 на винесення відповідачу офіційного попередження за її зверненням, що підтверджується листом Івано-Франківського МВ УМВС від 12.03.2013 року, оскільки таке винесено після розгляду судом спору по суті.
З врахуванням наведених обставин, принципу диспозитивності та змагальності сторін, постановлене без дотримання вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України судове рішення не може залишатися в силі і підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2
Керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
вирішила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 задовольнити.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 23 січня 2013 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2, яка діє також в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа на стороні позивача служба в справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради до ОСОБА_5 про виселення та зняття із реєстрації відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: Г.П. Мелінишин
Судді: Р.Й. Матківський
В.Д. Фединяк