П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
7 листопада 2006 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого: Кривенка В.В.,
суддів: Гусака М.Б., Житкова В.В.., Маринченка В.Л.,
Мушинського М.М., Терлецького О.О.,
розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1до УМВС України в Чернігівській області про визнання неправомірною відмову у призначенні пенсії, за скаргою ОСОБА_1 про перегляд за винятковими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 21 березня 2006 року,
в с т а н о в и л а :
У листопаді 2002 року ОСОБА_1 звернувся до УМВС України в Чернігівській області з позовом про визнання неправомірною відмову у призначенні пенсії, посилаючись на порушення відповідачем вимог ст.ст. 12, 50 Закону України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб”, (у нинішній редакції - “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб”). В заяві зазначав, що 1 серпня 2002 року він звернувся до відповідача з заявою про призначення йому пенсії згідно до положень вищевказаного закону, однак йому необґрунтовано відмовлено у її задоволенні.
Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 16 січня 2003 року позов задоволено, зобов'язано УМВС України в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугою років з дня отримання відповідачем заяви.
Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 4 грудня 2003 року рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова скасовано і в позові відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 березня 2006 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
У скарзі про перегляд справи за винятковими обставинами ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 21 березня 2006 року та рішення апеляційного суду Чернігівської області від 4 грудня 2003 року і залишити в силі рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 16 січня 2003 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї ж норми права.
В обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст.ст. 12, 50 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб” (далі - Закону), заявник посилається на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19 січня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Чернігівського обласного військового комісаріату про визнання дій неправомірними і призначення пенсії.
За результатами розгляду даної справи колегією суддів судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виявлено неоднакове застосування судом касаційної інстанції п. “б” ст. 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб”.
Скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. “б” ст. 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб”, в редакції від 4 липня 2002 року, чинній на час звернення позивача за призначенням пенсії і вирішення справи судами першої та апеляційної інстанцій, право на пенсію за вислугу років мали особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, звільнені зі служби незалежно від підстав та часу звільнення і досягли 45-річного віку, крім осіб, позбавлених військових або спеціальних звань, а також звільнених із служби у зв'язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння, а ті з них, що є інвалідами війни, - незалежно від віку, і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 був звільнений з органів внутрішніх справ 28 лютого 1985 року, у віці 39 років. На час звільнення його загальний трудовий стаж складав 23 роки, з яких вислуга років в органах внутрішніх справ становила 13 років, 3 місяці, 4 дні.
На час звернення позивача за призначенням пенсії 1 серпня 2002 року, він був у віці старше 45 років, його загальний трудовий стаж складав більше 25 років, з яких вислуга років в органах внутрішніх справ становила 13 років, 3 місяці, 4 дні.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідач необґрунтовано відмовив ОСОБА_1 у призначенні пенсії, оскільки за своїми критеріями позивач відповідав умовам встановленим ст. 12 Закону.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про відмову у позові суд апеляційної інстанції виходив з того, що пенсії за вислугу років на умовах пункту “б” статті 12 Закону не можуть призначатися колишнім працівникам органів внутрішніх справ, які після звільнення зі служби, а не на момент припинення служби, набули умов передбачених зазначеною нормою Закону.
Таке застосування цієї норми Закону визнав правильним і суд касаційної інстанції залишаючи без зміни рішення суду апеляційної інстанції.
Між тим, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували вищезазначену норму матеріального права.
За змістом ст. 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб”, в період з 1 серпня 2002 року по 29 квітня 2006 року, коли набрав чинність Закон України „Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців” від 4 квітня 2006 року, незалежно від підстав та часу звільнення правом на призначення пенсії за вислугу років користувалися перелічені в цій статті особи, які досягли на час звернення за призначенням пенсії 45-річного віку, мали загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ (крім осіб, позбавлених військових або спеціальних звань, а також звільнених із служби у зв'язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння).
Враховуючи, що суд апеляційної інстанцій помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, постановлена у справі ухвала Вищого адміністративного суду України від 21 березня 2006 року та рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 4 грудня 2003 року підлягають скасуванню з залишенням без зміни рішення суду першої інстанції.
Та обставина, що на час перегляду справи в порядку провадження за винятковими обставинами законодавець змінив зміст конфліктної норми права, в даному випадку не має правового значення.
На підставі наведеного та керуючись статтями 241-244 КАС України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України,
п о с т а н о в и л а :
Скаргу ОСОБА_1задовольнити.
Скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 21 березня 2006 року та рішення апеляційного суду Чернігівської області від 4 грудня 2003 року, залишивши без зміни рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 16 січня 2003 року.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п. 2 ст. 237 КАС України.
Головуючий: Кривенко В.В.
Судді: Гусак М.Б.
Житков М.Б.
Маринченко В.Л.
Мушинський М.М.
Терлецький О.О.