П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

24 жовтня 2006 року                                                                             м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в порядку письмового провадження скаргу ОСОБА_1про перегляд за винятковими обставинами рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2002 року в справі за позовом ОСОБА_1до держави Україна в особі Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства палива та енергетики України, Міністерства юстиції України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2001 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства палива та енергетики України, Міністерства юстиції України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 17 квітня 2001 року на його користь із державної будівельно-промислової компанії “Атомспецбуд” (далі - ДБПК “Атомспецбуд”) стягнуто заборгованість по заробітній платі в розмірі 14 764,00 грн., проте рішення суду не було виконано у зв'язку з відсутністю коштів у боржника.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2002 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства палива та енергетики України, Міністерства юстиції України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовлено з тих підстав, що позивачем не доведено незаконність дій відповідачів, якими йому було спричинено матеріальну або моральну шкоду.

ОСОБА_1 подав до Європейського суду з прав людини заяву проти України про стягнення сум, які йому належать за рішенням суду, що залишилося невиконаним.

Рішенням Європейського суду з прав людини 30 листопада 2004 року у справі “Михайленки та інші проти України” встановлено, що мало місце порушення параграфу 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, статті 1 Першого протоколу до Конвенції, та зобов'язано Україну виплатити, зокрема, ОСОБА_1 4086 євро.  

До Верховного Суду України надійшла скарга ОСОБА_1, в якій поставлено питання про скасування рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2002 року у зв'язку з визнанням судового рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує міжнародні зобов'язання України.

Розглянувши скаргу ОСОБА_1 про перегляд за винятковими обставинами рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2002 року, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість скарги.

Згідно з п. 2 ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України за винятковими обставинами, якщо вони оскаржені з мотивів визнання їх міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов'язання України.

У даному випадку рішенням Європейського Суду з прав людини від 30 листопада 2004 року в справі “Михайленки та інші проти України” про порушення норм Конвенції та Протоколу № 1 до Конвенції, яке набрало чинності 6 червня 2005 року, визнано порушення Україною параграфу 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції.

Враховуючи викладене, рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2002 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до того ж суду відповідно до ст. 24 КАС України.

Керуючись статтями 241-243 КАС України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Скаргу ОСОБА_1задовольнити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2002 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п. 2 ст. 237 КАС України.