Справа № 22-ц/796/3880/2013 Головуючий у І інстанції - Мальченко О.В.
Доповідач - Андрієнко А.М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 березня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого судді Андрієнко А.М.
Суддів: Заришняк Г.М.
МараєвоїН.Є.
При секретарі Дубик Ю.Г.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 грудня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Київського міського медичного коледжу, третя особа - ОСОБА_4, про зобов'язання укласти трудовий договір та відшкодування моральної шкоди,
В С Т А Н О В И Л А :
21.02.2012 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідача, мотивуючи свої вимоги тим, що наказом № 65-к від 02.06.2009 року його було звільнено з посади викладача Київського міського медичного коледжу з 31.08.2009 року у зв'язку з закінченням трудової угоди(контракту). На час звільнення він працював на посадах викладача терапевтичного циклу «медсестринство в терапії», викладача військово-медичної підготовки та лаборанта за сумісництвом на 0,5 ставки з виконанням обов'язків начальника штабу цивільної оборони. На посаді викладача військово-медичної підготовки позивач працював на прохання директора коледжу з 01.01.2008 року з моменту фактичного допуску до роботи. За посадою викладача військово-медичної підготовки та лаборанта за сумісництвом контракт з відповідачем позивач не укладав, накази про звільнення з вказаних посад позивачу не надавались.
Відповідно до п.5.12 контракту від 02.09.2002 року, який укладався між позивачем та відповідачем, в обов'язок роботодавця входить укладати контракт на наступний строк за згодою сторін, на що працюючий працівник має переважне право. Позивач неодноразово звертався до комісії по трудовим спорам Київського міського медичного коледжу та адміністрації коледжу з заявами, в яких просив забезпечити його переважне право на працю відповідно до умов трудового договору та чинного законодавства про працю, на що йому було відмовлено. Згідно уточнених позовних вимог позивач просив зобов'язати відповідача укласти з ним трудовий договір та винести наказ про зарахування його на роботу на посаду викладача терапевтичного циклу «медсестринство в терапії» та на посаду викладача військово-медичної підготовки, стягнути з відповідача 150 тис.грн. моральної шкоди.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 12 грудня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивача просить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на те, що суд неповно з'ясував обставини справи, зібраним доказам не дав нележної оцінки, допустив порушення норм матеріального та процесуального права.
Представник позивача просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Представник відповідача просив апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обгрунтованість постановленого рішення в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.
Судом встановлено, що 02.09.2002 року між позивачем та відповідачем був укладений контракт, за яким позивач був призначений на посаду викладача курсу «медсестринство в терапії», «клінічної фармакології».
03.09.2002 року видано наказ № 104-к про прийняття позивача на посаду викладача вищезазначеного курсу за контрактом строком на один рік (а.с. 5-11,15). Також позивач мав педагогічне навантаження з викладання дисципліни військово-медична підготовка без укладення контракту.
Дія вищезазначеного трудового договору (контракту)продовжувалась між сторонами до 01.09.2004 р., 01.09.2005 р., 01.09.2006 р., 01.09.2007 р., 01.09.2008 р., 01.09.2009 р.
Наказом № 162-к від 30.12.2005 року позивача було призначено на посаду начальника штабу цивільної оборони з правом сумісництва посади викладача з предмету «медсестринство в терапії».
Наказом № 77-к від 24.06.2008 р. позивача було переведено на посаду викладача «медсестринствов терапії» та дозволено сумісництво 0,5 ставки начальника штабу цивільної оборони.
Позивач мав без укладення контракту педагогічне навантаження з дисципліни військово-медична підготовка
Наказом № 65-к від 02.06.2009 року позивача було звільнено із займаної посади з 31.08.2009 р. по закінченню трудової угоди (а.с. 13).
16.06.2009 року та 26.06.2009 року позивач звертався до комісії по трудових спорах щодо забезпечення його права на працевлаштування (а.с. 20, 23-24).
18.06.2009 р. та 28.08.2009 р. позивач звертався до директора КММК із заявами про призначення його на посаду викладача терапевтичного циклу та викладача військово-медичної підготовки (а.с. 22, 25).
30.09.2009 року позивач звернувся до Вишгородського районного суду Київської області з позовом до відповідача про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та визнання недійсним умов контракту (а.с. 38-42). В обґрунтування заявлених позовних вимог серед іншого зазначав про те, що згідно умов укладеного 02.09.2002 року між ним та відповідачем контракту в обов'язок роботодавця входить укладати контракт на наступний строк за згодою сторін, на що працюючий працівник має переважне право. Відповідач не врахував його переважного права на працевлаштування та безпідставно звільнив його з посади викладача терапевтичного циклу «медсестринство в терапії» та військово-медичної підготовки, тощо.
Рішенням Вишгородського районного суду м. Києва від 22.11.2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 10.03.2011 року, позивачу було відмовлено у задоволенні позовних вимог про поновлення на посаді викладача терапевтичного циклу «медсестринство в терапії», військово-медичної підготовки, лаборанта за сумісництвом на 0,5 ставки з виконанням обов'язків начальника штабу цивільної оборони та відмовлено в задоволенні інших заявлених вимог (а.с. 43-47).
Згідно ст.. 21 ч.1 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом або фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про зобов'язання укласти трудовий договір та відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що рішенням Вишгородського міськрайонного суду Київської області було визнано правомірним припинення контракту між сторонами.
Адміністрація відповідача не виявила бажання продовжувати трудові стосунки з позивачем.
Після звільнення в 2009 році, позивач звернувся до суду у лютому 2012 року, тому суд прийшов до вірного висновку про те, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду за вирішенням трудового спору, передбачений ст.. 233 КЗпП України.
Посилання апелянта та його представника на переважне право позивача при працевлаштуванні, передбачене Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та Закон України «Про статус ветеранів війни , гарантії їх соціального захисту» на думку колегії суддів не може бути взято до уваги, оскільки при постановленні рішення про поновлення на роботі суд давав оцінку зазначеним обставинам, крім того, пільги позивача , передбачені вказаними законами, не тягнуть за собою обов'язку відповідача щодо укладання з ним контракту.
Суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, зібраним доказам дав належну оцінку і прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Постановлене судом рішення відповідає вимогам матеріального та процесуального права і не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст. 303, 308, 313-315 ЦПК України , колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 ОСОБА_3 відхилити .
Рішення Деснянського районного суду м.Києва від 12 грудня 2012року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий: Судді: