Справа № 2-157/12 Головуючий у І інстанції Нікушин В.В.

Провадження № 22-ц/780/978/13 Доповідач у 2 інстанції Приходько К.П.

Категорія 26 14.03.2013

УХВАЛА

Іменем України

13 березня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді: Приходька К.П.,

суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,

при секретарі: Бутенко М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 листопада 2012 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» про визнання недійсним пункту кредитного договору, -

встановила:

у липні 2012 року ПАТ «Родовід Банк» звернувся до суду із вище зазначеним позовом , обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 20 березня 2009 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір про надання останній до 20 березня 2009 року кредиту в розмірі 100 000 дол. США на споживчі цілі. За умовами даного договору ОСОБА_2 мала регулярно сплачувати частину кредиту та відсотки за користування кредитом. Проте відповідачка перестала вносити необхідні платежі. Неодноразові звернення працівників банку результатів не дало.

Також в забезпечення виконання кредитного договору 20 березня 2007 року між банком та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки, предметом іпотеки стало нерухоме майно - земельна ділянка площею 0,1499га., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3222481600:02:007:0239.

16 січня 2008 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір про внесення змін до кредитного договору. Так, згідно умов даного договору ОСОБА_2 було відкрито відновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі у розмірі 150 000 дол. США строком до 20 вересня 2009 року. У квітні 2008 року між сторонами було укладено договір про внесення змін до кредитного договору, згідно якого змінено процентну ставку з 14,5% на 16,5%.

Станом на червень 2011 року за ОСОБА_2 рахується заборгованість по сплаті кредиту та відсотків 134 583, 48 дол. США, три відсотки річних від простроченої суми - 3 380 дол. США. Оскільки у встановлений строк ОСОБА_2 кредит не погашала, відсотки за користування кредиту не сплачувала, тому банк відповідно до умов договору нарахував пеню за порушення строків погашення кредиту та відсотків в розмірі 103 180, 93 дол. США.

Позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором №28.4/СЗ-015.07.2 від 20 березня 2007 року у розмірі 1 970 310,02 грн, при цьому визначити наступний порядок виконання рішення - в першу чергу в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором №28.4/СЗ-015.07.2 від 20 березня 2007 року звернути стягнення на майно передане в іпотеку АТ «Родовід Банк», згідно договору іпотеки, який було посвідчено 22 березня 2007 року приватним нотаріусом К.М.Н.О. ОСОБА_3 за реєстровим №364, шляхом продажу предмету іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною, встановленою в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження»; у разі, коли стягнутої з ОСОБА_2 суми внаслідок примусової реалізації предмету іпотеки буде недостатньо для задоволенні вимог АТ «Родовід Банк», звернути стягнення на інше майно, яке належить їй на праві власності; а також стягнути судові витрати за оплату судового збору - 1 700 грн., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 120 грн.

При розгляді справи відповідач ОСОБА_2 подала зустрічну позовну заяву про визнання недійсним пункту кредитного договору. Свої вимоги мотивувала тим, що між нею та відповідачем був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк відкрив їй відновлювальну кредитну лінію у розмірі 100 000,00 дол. США. З процентною ставкою за користування кредитом 14,5%. Пунктом 4.5 кредитного договору встановлено, що за порушення строків повернення кредитів та/або сплати процентів за користування кредитами, позичальник зобов»язується сплачувати банку пеню за кожний день прострочки у розмірі подвійної процентної ставки, яка вказана в 1.3 договору (у пункті 1.3 договору зазначена процентна ставка на рівні 14,5% річних). Тому виходячи з цього процентна ставка пені становить 29% річних. Вважає зазначений в договорі розмір пені надзвичайно великим. Умови договору ставлять відповідача у край невигідне становище у порівнянні з умовами, передбаченими цим же договором для банку. Розмір пені, заявлений позивачем в розмірі 103 180, 93 дол. США значно більше ніж 50% від суми тілу кредиту і процентів, та суперечить ст.18 Закону України «Про захист прав споживача», у зв»язку з чим, на її думку є недійсним, як такий що суперечить вимогам закону.

Відповідачка просила суд визнати недійсним пункт 4.5 кредитного договору №28.4/СЗ-05.07.2, укладеного 20 березня 2007 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Родовід Банк».

Рішенням Києво-Святошинського районного суду від 28 листопада 2012 року позов ПАТ «Родовід Банк» задоволено частково.

В рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на нерухоме майно, передане ОСОБА_2 в іпотеку за іпотечним договором від 20 березня 2007 року, а саме на земельну ділянку площею 0,1499га., яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, кадастровий номер 3222481600:02:007:0239 на користь Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» в погашення заборгованості в сумі 1 460 795,30 грн. за кредитним договором № 28.4/СЗ-015.07.2 від 20 березня 2007 року, укладеним з ОСОБА_2, шляхом продажу через прилюдні торги, встановивши початкову ціну для реалізації предмета іпотеки, визначеної сторонами в договорі про внесення змін до договору іпотеки від 16 січня 2008 року у розмірі 1 406 497 00 коп.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Родовід Банк» судовий збір в сумі 1 700 грн., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120. У решті позову відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ «Родовід Банк» про визнання недійсним пункту кредитного договору відмовлено.

Не погоджуючись з вище зазначеним рішенням ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким первісний позов задовольнити частково, а саме: стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованість за основним боргом та сплаті процентів в розмірі 1 039 388,22 грн., а також державне мито в розмірі 1700,00 грн. та 120,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, в решті позову відмовити; зустрічний позов задовольнити в повному обсязі.

Крім того, не погоджуючись з вище зазначеним рішенням апеляційну скаргу також подав ПАТ «Родовід Банк», в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ «РОДОВІД БАНК» заборгованість за кредитним договором № 28.4/СЗ-015.07.2 від 20 березня 2007 року в розмірі 1970310 гривень 02 копійки.

В рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором 28.4/СЗ-015.07.2 від 20 березня 2007 року звернути стягнення на майно передане в іпотеку АТ «РОДОВІД БАНК», згідно Договору Іпотеки, який було посвідчено 22 березня 2007 року ОСОБА_3, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 364, шляхом продажу предмету іпотеки (земельна ділянка площею 0,1499га., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель) на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною встановлену на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб»єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

В інших частинах залишити рішення без змін.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Судом встановлено, що 17 червня 2009 року назву Відкритого акціонерного товариства «Родовід Банк» змінено на Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк», що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серія А 01 №219990.

20 березня 2009 року між ВАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №28.4/СЗ-0.15.07.2. За цим договором ОСОБА_2 відкрито відновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі у розмірі 100 000 дол. США. Кредит був виданий на строк по 20 березня 2009 року.

16 січня 2008 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір №1 про внесення змін до кредитного договору від 20 березня 2007 року №28.4/СЗ-0.15.07.2. Так, згідно п.1 даного договору ОСОБА_2 було відкрито відновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі у розмірі 150 000, 00 дол. США строком до 20 березня 2009 року.

На виконання умов кредитного договору ОСОБА_2 було надано кредити в межах кредитної лінії у розмірі 144 400 дол. США, що підтверджується відповідними заявами на видачу готівки.

25 квітня 2008 року між сторонами було укладено договір №1 про внесення змін до кредитного договору. Згідно умов даного договору внесено зміни в умови кредитного договору , виклавши п.1.3. та п.1.5 в наступній редакції: процентна ставка за кредитами дорівнює 16,5% річних.

Цивільне законодавство передбачає як умову відплатності, так і безвідплатності договору позики, що встановлюється сторонами. Якщо сторонами не визначений розмір процентів за користування чужими коштами, їх розмір встановлюється на рівні облікової ставки НБУ. Якщо сторонами не встановлено домовленості щодо строків виплати процентів, позичальник зобов»язаний щомісячно виплачувати проценти до дня повернення позики (ст.1048 ЦК).

Сплата боржником процентів за грошовим зобов»язанням є обов»язком боржника й у разі прострочення ним виконання грошового зобов»язання, оскільки вказані проценти, які боржник зобов»язаний сплачувати за користування чужими коштами, за своєю юридичною природою є не санкцією, а боргом, виходячи з правомірного характеру користування.

За п.4.1.,4.2. кредитного договору ОСОБА_2 зобов»язувалась забезпечити повне повернення одержаної суми кредитів, а також сплачувати банку нараховані проценти за користування кредитами до 10-го числа кожного календарного місяця включно, починаючи з місяця наступного за звітним, а також 20 березня 2009 року або в день повного дострокового погашення заборгованості за кредитами шляхом внесення готівкових грошових коштів у касу банку або безготівкового перерахування зі свого поточного рахунку.

Відповідно до ст.ст.1049,1050,1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов»язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов»язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов»язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Зобов»язання, згідно ст.526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

З пояснень, наданих представником позивача та наданими суду документів, судом встановлено, що кредитор виконав свої зобов»язання перед ОСОБА_2 щодо надання кредиту, а остання порушила строки виконання зобов»язань щодо щомісячного погашення кредиту та сплати відсотків за користування грошовими коштами. Тому станом на 30 червня 2011 року за ОСОБА_2 рахується заборгованість у розмірі 274 144 дол. США 49 центів, що включає: кредит, в тому числі прострочений - 134 583, 48 дол. США, нарахована пеня - 103 180, 93 дол. США, три проценти річних від простроченої суми 3 380,08 дол. США.

Вказана заборгованість відповідачки ОСОБА_2 перед позивачем підтверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором станом на 30.06.2011 року.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов»язань настають наслідки, встановлені законом або договором. Крім того, наслідки порушення договору позичальником відповідно до ст.1050 ЦК України визначаються загальною нормою ст.625 цього Кодексу.

Так, нормою ст.625 ЦК України передбачено сплату суми боргу з урахуванням 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з викладеного, позичальник, який прострочив виконання грошового зобов»язання, на вимогу позикодавця повинен сплатити суму боргу з урахуванням 3% процентів річних з простроченої суми за весь час прострочення.

Враховуючи те, що відповідачка в порушення умов кредитного договору №28.4/СЗ-015.07.2 від 20 березня 2007 року, відповідно до п.4.1 якого вона зобов»язалась забезпечити повернення одержаної суми не пізніше 20.03.2009 року, свої зобов»язання належним чином не виконала та станом на 30.06.2011 року надані кредитні кошти в повному обсязі не повернула, а позивачем після закінчення строку договору було припинено нарахування процентів за користування кредитними коштами, тому суд вбачає, що вимоги позивача в частині стягнення 3% річних від простроченої суми, що склали 3380,08 доларів США, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.624 ЦК України, якщо за порушення зобов»язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

У п.4.5 кредитного договору передбачено, що за порушення строків повернення кредитної заборгованості та/або відсотків за користування кредитом, передбачених договором, позичальник сплачує кредитору пеню за кожний день прострочки у розмірі подвійної процентної ставки, яка вказана в п.1.3. кредитного договору, від суми простроченого платежу.

Так, як вбачається з наданого позивачем розрахунком заборгованості відповідачки, пеня за несвоєчасне повернення кредитних коштів за період з 21 березня 2009 року по 30 червня 2011 року та нарахованих процентах за період з 21 березня 2009 року по 30 червня 2011 року склала відповідно 103 156, 65 доларів США та 24,28 доларів США, а загалом -103 180,93 доларів США.

Проте, згідно ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік, про що представником відповідача було заявлено клопотання щодо застосування позовної давності.

Виходячи з того, що позивач звернувся до суду з вимогами 06.07.2011 року, тому суд приходить до висновку про обґрунтованість доводів відповідачки та наявність законних підстав для застосування позовної давності до нарахованої за період до 06.07.2010 року пені, розмір якої, таким чином, залишиться 45 270, 30 доларів США. Таким чином суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про те, що заборгованості відповідачки за кредитним договором становить 183 233,86 дол. США, що зо офіційним курсом НБУ станом на 30.06.2011 року еквівалентно 1 460 795,30 грн.

Між тим, за заявою представника відповідача згідно з ч.3 ст.551 ЦК України суд

має право зменшити розмір неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за

наявності інших обставин, які мають істотне значення. Істотними обставинами в

розумінні ст.551 ЦК можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов»язання

боржником.

20 березня 2007 року в забезпечення виконання кредитного договору між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки, предметом іпотеки стало нерухоме майно - земельна ділянка площею 0,1499га., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3222481600:02:007:0239.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про іпотеку» основне зобов»язання - зобов»язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов»язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечено іпотекою.

Відповідно до ч.1 ст.11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов»язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Згідно із ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов»язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов»язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Статтею 39 зазначеного Закону передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду.

У п.5.5 договору іпотеки передбачено, що у разі невиконання чи неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов»язанням іпотеко держатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, що передбачений розділом 3 договору та задовольнити свої майнові вимоги за рахунок переданого в іпотеку майна в повному обсязі, визначені на момент фактичного задоволення, враховуючи суму заборгованості за кредитами, плату за користування грошовими коштами, збитків, неустойки, штрафів, пені, іншої заборгованості та витрат, пов»язаних з пред»явленням вимоги за основним зобов»язанням та зверненням стягнення на предмет іпотеки, а також витрат, пов»язаних з утриманням і збереженням предмета іпотеки, витрат на страхування предмета іпотеки, витрат пов»язаних із вчиненням виконавчого напису тощо.

Відповідно до ч.1 ст.39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

У січні 2008 року між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір про внесення змін до договору іпотеки, посвідченого 20 березня ОСОБА_3, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №364.

Пунктом 1 вказаного договору передбачено, що передане в іпотеку нерухоме майно за домовленістю сторін оцінено в 278 514, 00 дол. США, що за офіційним курсом НБУ на дату укладення договору 1 406 497, 00 грн.

Суд першої інстанції правильно постановив рішення про можливість встановити спосіб реалізації предмету іпотеки, шляхом його реалізації на прилюдних торгах за початковою ціною не меншою ніж 1 406 497,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов»язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов»язується повернути кредит та сплатити проценти.

20 березня 2009 року між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №28.4/СЗ-0.15.07.2. За цим договором ОСОБА_2 відкрито відновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі у розмірі 100 000 дол. США. Кредит був виданий на строк по 20 березня 2009 року.

Відповідно до ст.627 ЦК України, відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою ст.628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ПАТ «Родовід Банк» суд прийшов до правильного висновку, стягуючи з ОСОБА_2 заборгованість в сумі 1 460 795,30 та понесені судові витрати.

При укладенні договору про надання кредиту від 20 березня 2009 року ОСОБА_2 діяла вільно, виходячи з власних інтересів, прийняла рішення про вибір контрагента та про вступ з ним в договірні відносини, на власний розсуд з контрагентом визначила характер договору, який вони уклали, його умови (зміст), в тому числі розмір штрафних санкцій.

Також, суд прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову, оскільки відповідачка, ставлячи вимогу про визнання недійсним пункту 4.5 кредитного договору, посилається перш за все на ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно Рішення Конституційного суду України №15-рп/2011 від 10.11.2011р. дія Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Отже, відповідачкою не надано належних та допустимих доказів про порушення її прав з боку позивача саме як споживача.

Доводи апеляційних скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обгрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Колегія суддів, з огляду на зазначене, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

Оскільки рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне відхилити апеляційні скарги і залишити рішення суду без змін.

На підставі наведеного, керуючись: ст.ст.303,307,308,313-315,317,319 ЦПК України колегія суддів,

ухвалила:

апеляційні скарги ОСОБА_2 та Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» відхилити, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 листопада 2012 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді