КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"11" березня 2013 р. Справа№ 10/108-12
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Новікова М.М.
суддів: Зубець Л.П.
Мартюк А.І.
за участю представників:
від позивача: Савчук П.К. - дов. №37 від 03.01.2013
від відповідача: не з'явились
розглянувши
апеляційну скаргу Державного підприємства „Науково-дослідний,
виробничий агрокомбінат „Пуща-Водиця"
на рішення господарського суду Київської області
від 13.12.2012 (суддя Рябцева О.О.)
у справі №10/108-12
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Золотий
екватор"
до Державного підприємства „Науково-дослідний,
виробничий агрокомбінат „Пуща-Водиця"
про стягнення 63040,90 грн.
ВСТАНОВИВ:
На розгляд господарського суду Київської області були передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Золотий екватор" (надалі - позивач) до Державного підприємства „Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат „Пуща-Водиця" (надалі - відповідач) про стягнення з відповідача, з урахуванням зменшення суми позовних вимог, 63040,90 грн., з яких 57968,40 грн. боргу, 761,81 грн. 3% річних, 4310,69 грн. пені.
Рішенням господарського суду Київської області від 13.12.2012 у справі №10/108-12 позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Золотий екватор" задоволено частково, стягнуто з Державного підприємства „Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат „Пуща-Водиця" на користь позивача 57968,40 грн. боргу, 761,81 грн. 3% річних, 4213,64 грн. пені та 1607,02 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Київської області від 13.12.2012 у справі №10/108-12 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
На думку апелянта, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи. Зокрема скаржник зазначає, що при розгляді справи судом першої інстанції не було враховано, що Державне підприємство „Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат „Пуща-Водиця" відноситься до суб'єктів господарювання, які належать до державного сектора економіки і у нього наявна дебіторська заборгованість. Апелянт стверджує, що заборгованість перед позивачем за договором №070612 від 14.06.2012 систематично погашається ним після стягнення неодержаних коштів від юридичних та фізичних осіб, які є боржниками Державного підприємства „Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат „Пуща-Водиця". Крім того, скаржник звертає увагу, що при прийнятті рішення в частині стягнення пені суд не застосував норми частини 2 статті 233 Господарського кодексу України, якою передбачено, що у випадку, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Представники відповідача у судове засідання не з'явилися, поважних причин неявки суду не повідомили, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення на адреси відповідача.
Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 14.06.2012 між позивачем, як продавцем, та відповідачем, як покупцем, укладений генеральний договір поставки нафтопродуктів №070612 (надалі - договір), згідно умов пункту 1.1 якого позивач зобов'язався поставити та передати у власність відповідача нафтопродукти в кількості та асортименті, що передбачені в тендерній документації до відкритих торгів та зазначаються в додатках до даного договору, а відповідач - прийняти товар від позивача та оплатити його загальну вартість на умовах даного договору.
Згідно пункту 1.2. договору одиниця виміру кількості товару та кількість поставки кожної партії товару визначається сторонами в додатках, що є невід'ємними частинами даного договору.
Пунктом 2.1. договору визначено, що товар постачається покупцю товарними партіями автомобільним транспортом на умовах, що передбачені документацією до конкурсних торгів, за результатами яких укладено цей договір. Датою поставки вважається дата підписання товарно-транспортної накладної.
Відповідно до пункту 3.1. договору ціна за одиницю виміру кількості товару погоджується сторонами в додатках до даного договору. Ціна товару включає податки та обов'язкові платежі, передбачені чинним законодавством України, та не може бути вищою, ніж ціна, зазначена в пропозиції до конкурсних торгів продавця, яка стала підставою для прийняття рішення про акцепт та укладення договору.
Згідно пункту 3.3. договору загальна сума договору становить суму вартості товару, поставленого протягом терміну дії даного договору, згідно додатків до даного договору та повинна відповідати умовам, зазначеним в документації до конкурсних торгів та акцептованій ціновій пропозиції, які стали підставою для укладення даного договору.
Пунктом 4.2. договору визначено, що розрахунки за товар здійснюються покупцем протягом 5 банківських днів з моменту поставки партії товару.
Відповідно до пункту 4.3. договору зобов'язання покупця по оплаті товару вважаються виконаними з моменту надходження грошових коштів за кожну окрему партію товару на поточний рахунок продавця.
Згідно пункту 9.14. договору даний договір набуває сили з моменту його підписання і діє до 31.12.2012, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач, згідно з видатковими накладними: №7853 від 18.06.2012 на суму 47961,20 грн., №8189 від 22.06.2012 на суму 46003,60 грн., №8356 від 26.06.2012 на суму 46003,60 грн. та №8459 від 27.06.2012 на суму 47961,20 грн., поставив відповідачу товар на загальну суму 187929,60 грн.
Для отримання товару за вищезазначеними видатковими накладними відповідачем видано довіреності на ім'я Поддубняка Олександра Миколайовича: серія ААГ №456766/505 від 18.06.2012, серія ААГ №456775/514 від 21.06.2012, серія ААГ №456786/525 від 25.06.2012 та серія ААГ №456796/535 від 26.06.2012.
Колегія суддів звертає увагу на те, що вищевказані видаткові накладні №7853 від 18.06.2012, №8189 від 22.06.2012, №8356 від 26.06.2012 та №8459 від 27.06.2012 підписані Поддубняком О.М., що підтверджує факт отримання товару відповідачем.
Крім того, у матеріалах справи містяться товарно-транспортні накладні в кількості чотирьох штук, в яких вантажовідправником зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю „Золотий екватор", а вантажоодержувачем - Державне підприємство „Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат „Пуща-Водиця", а саме: №РА-0002562 від 18.06.2012, №РА-0002663 від 22.06.2012, №РА-0002705 від 26.06.2012 та №РА-0002732 від 27.06.2012.
Як вбачається із довідки ПАТ „Банк інвестицій та заощаджень", відповідач у період з 21.06.2012 по 12.07.2012 за отриманий товар розрахувався з позивачем частково, а саме у розмірі 69961,20 грн.
Таким чином, на початок вересня 2012 року борг відповідача за поставлений товар згідно генерального договору поставки нафтопродуктів №070612 від 14.06.2012 складав 117968,40 грн.
Позивачем на адресу відповідача було направлено претензію про перерахування заборгованості, яку адресат отримав 03.09.2012р. та 04.09.2012р., що підтверджується копіями рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення №14892310 та №14892302, в якій позивач вимагав від відповідача у найкоротший строк перерахувати заборгованість за договором №0706112 від 14.06.2012 та пеню.
Як вбачається із матеріалів справи, після отримання претензії у період з 13.09.2012 по 25.09.2012 відповідач здійснив часткову оплату заборгованості на суму 30000,00 грн.
Судова колегія звертає увагу на те, що сторонами був підписаний та скріплений печатками акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.06.2012 по 27.09.2012, згідно якого заборгованість відповідача перед позивачем станом на 27.09.2012 складала 87968,40 грн., про стягнення якої останній і звернувся до суду.
Після подачі позовної заяви до суду відповідач здійснив часткову оплату заборгованості на суму 30000,00 грн., у зв'язку з чим позивачем 30.10.2012 було подано клопотання про зменшення розміру позовних вимог.
Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за товар, отриманий на підставі генерального договору поставки нафтопродуктів №070612 від 14.06.2012 на момент прийняття рішення суду першої інстанції становить 57968,40 грн.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно статті 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, доказів сплати заборгованості за договором №070612 від 14.06.2012 у розмірі 57968,40 грн. відповідачем суду не надано.
Крім того, апелянт не заперечує вказаної заборгованості та зазначає в апеляційній скарзі, що станом на час прийняття рішення заборгованість відповідача перед позивачем за товар, отриманий на підставі генерального договору поставки нафтопродуктів №070612 від 14.06.2012, складає 57968,40 грн.
Разом з тим, скаржник посилається на те, що він відноситься до суб'єктів господарювання, які належать до державного сектора економіки і у нього наявна дебіторська заборгованість, у зв'язку з чим заборгованість за договором №070612 від 14.06.2012 систематично погашається ним після стягнення неодержаних коштів від юридичних та фізичних осіб, які є боржниками відповідача.
Колегія суддів звертає увагу, що частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду стосовно того, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 57968,40 грн. боргу.
Позивачем також було заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 761,81 грн.
Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи положення статті 625 Цивільного кодексу України, якими встановлено обов'язковість сплати річних в розмірі 3% на вимогу кредитора, судова колегія приходить до висновку, що нарахування 3% річних у розмірі 761,81 грн. є правомірним.
Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 4310,69 грн. пені, нарахованої за загальний період з 22.06.2012 по 30.09.2012.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Згідно частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пунктом 6.2.1. договору №070612 від 14.06.2012 передбачено, що покупець за несвоєчасне проведення розрахунків у відповідності до умов даного договору сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.
Беручи до уваги, що відповідальність у вигляді сплати пені за прострочення виконання грошового зобов'язання встановлена пунктом 6.2.1. договору №070612 від 14.06.2012, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовна вимога про стягнення з відповідача пені підлягає частковому задоволенню у розмірі 4213,64 грн., згідно розрахунку, здійсненого місцевим господарським судом.
Доводи апеляційної скарги про те, що при прийнятті рішення в цій частині суд не застосував норми частини 2 статті 233 Господарського кодексу України, де вказано, що у випадку якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, колегією суддів не приймаються до уваги виходячи з наступного.
Так, вищевказаною нормою Господарського кодексу України передбачено право, а не обов'язок суду зменшити розмір штрафних санкцій, крім того підставою для зменшення розміру неустойки судом має бути явна невідповідність розміру неустойки наслідкам порушення зобов'язання, під якою слід розуміти ступінь виконання зобов'язання боржником, причини невиконання та заходи, вжиті боржником для належного виконання, часткова сплата неустойки в добровільному порядку, форма вини боржника та інші обставини, що заслуговують на увагу.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Державного підприємства „Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат „Пуща-Водиця" із урахуванням зазначених у ній підстав та доводів задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду Київської області від 13.12.2012 у справі №10/108-12 має бути залишене без змін.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 33, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства „Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат „Пуща-Водиця" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 13.12.2012 у справі №10/108-12 залишити без змін.
2. Матеріали справи №10/108-12 повернути до господарського суду Київської області.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя Новіков М.М.
Судді Зубець Л.П.
Мартюк А.І.