РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

__________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/191/290/13Головуючий суду першої інстанції:Белоусов Е.Ф.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Притуленко О. В.

"06" березня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:

головуючого суддіПритуленко О.В.,

суддівЛоманової Л.О., Кустової І.В.,

при секретаріМартиненко М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про визнання заповіту недійсним, визнання права власності на спадщину, за апеляційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 2 лютого 2005 року,

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2004 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_8, в якому просили визнати недійсним заповіт, складений їх матір'ю ОСОБА_11 на користь останньої, та визнати за ними право власності на 56/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом.

Вимоги позову мотивували тим, що ОСОБА_11 заповідала відповідачці домоволодіння в АДРЕСА_1, якого не існувало на час складення заповіту, оскільки згідно технічної документації існував будинок АДРЕСА_2, і лише через п'ять років після посвідчення заповіту, на підставі рішення виконкому Керченської міської ради від 12 листопада 1999 року №978, з домоволодіння АДРЕСА_2 була виділена частка ОСОБА_11 у вигляді жилого будинку з надвірними будівлями, якому присвоєно номер АДРЕСА_1.

Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 2 лютого 2005 року позов задоволено. Суд визнав заповіт, складений ОСОБА_11 1 жовтня 1994 року, та зареєстрований Керченською державною нотаріальною конторою за №3-4095 недійсним; визнати за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 право спільної часткової власності по праву спадкування за законом після смерті ОСОБА_11 на 56/100 часток житлового будинку по АДРЕСА_1.

В апеляційній скарзі ОСОБА_8, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

На думку апелянта, при вирішенні спору суд не встановив правові підстави недійсності вчиненого правочину, передбачені ч.1 ст.215, ст.1257 ЦК України, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про недійсність заповіту.

Крім того, апелянт зазначив, що судом порушені норми процесуального закону щодо обов'язкового повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи, що виразилося у її неналежному сповіщенні про час та місце розгляду справи, розгляді справи за її відсутністю, порушення її процесуальних прав, встановлених законом.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

Відповідно до ч.1. п. 1 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» відносини спадкування регулюються правилами ЦК України 2003 року, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

За змістом ст. 534 ЦК України (в редакції 1963 року, що діяв на час виникнення спірних відносин) кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом.

Статтею 541 вказаного Кодексу передбачено, що заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

Під час розгляду справи, суд першої інстанції встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла мати позивачів - ОСОБА_11. Після її смерті відкрилася спадщина у вигляді 56/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1, які належали їй на підставі свідоцтва про право власності від 22 березня 2000 року.

За життя, 1 жовтня 1994 року, ОСОБА_11 склала розпорядження, яким належну їй частину будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться в АДРЕСА_1 заповідала ОСОБА_8 Заповіт був посвідчений державним нотаріусом Першої Керченської державної нотаріальної контори Метельовою Р.В. за реєстром №3-4095 (а.с. 4).

ОСОБА_7 та ОСОБА_6 вимоги щодо визнання вказаного заповіту недійсним обґрунтували тим, що на момент складання заповіту домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 юридично не існувало, в відтак, ОСОБА_11 заповідати його не могла.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вищезазначених обставин позову і на підставі ст.534 ЦК УРСР, п.2 і 4 ст.1257, ст.1261 ЦК України задовольнив позов, зазначивши, що спадкодавець заповів майно, якого не існувало.

З таким висновком суду погодитися не можна.

Відповідно до статей 41, 525, 534 ЦК УРСР (що діяв на час складення заповіту) заповіт є односторонньою угодою.

Угода може бути визнана недійсною лише з підстав, передбачених законом. Тому у справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.

У разі визнання угоди недійсною суд мав у рішенні послатися на закон чи нормативний акт, вимогам якого заповіт не відповідав. У рішенні місцевого суду таких підстав не наведено.

Порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи.

Так, згідно положень ст. ст. 48, 49, 52, 54, 55 - 58 ЦК УРСР в ред.1963 р. угода визнається недійсною при невідповідності її законові; при укладенні з метою, суперечною інтересам держави і суспільства; при укладенні громадянином, визнаним недієздатним через душевну хворобу або недоумство, обмеженим у дієздатності внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, недієздатним розуміти значення своїх дій; а також у разі укладення угоди внаслідок помилки, обману, насильства, погрози, без наміру створити юридичні наслідки.

Як вбачається з матеріалів справи, вимоги позову щодо визнання заповіту недійсним ґрунтуються на тому, що майно, зазначене спадкодавцем ОСОБА_11 у заповіті, юридично не існувало, оскільки станом на 01 жовтня 1994 року домоволодіння по АДРЕСА_1, в якому спадкодавцю належала частка, мало номер « АДРЕСА_2» і лише на підставі рішення виконавчого комітету Керченської міської ради №978 від 12 листопада 1999 року частка ОСОБА_11 була виділена з присвоєнням їй номеру « АДРЕСА_1».

Згідно вказаного рішення виконавчого комітету, ОСОБА_11 належало 56/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1. Заповіт відображує волевиявлення ОСОБА_11 на розпорядження належною їй долею житлового будинку.

Наведені позивачами обставини не свідчать про невідповідність заповіту законові або про наявність інших підстав, передбачених законом для визнання заповіту недійсним.

Відтак, відсутні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_6 та ОСОБА_7, оскільки вимоги про визнання заповіту недійсним і визнання за ними права власності на спадщину не ґрунтуються на законі.

Керуючись ст.303, п.2 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 ст.309, ст.ст. 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити.

Рішення Керченського міського суду АР Крим від 2 лютого 2005 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про визнання заповіту недійсним та визнання права власності на спадщину.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з дня набрання законної сили.

Судді:

Притуленко О.В. Ломанова Л.О. Кустова І.В.