УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2013 року Справа № 2-а-844/11

м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Лічевецького І.О., суддів - Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е., розглянувши в порядку письмового провадження за апеляційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Чигиринському районі Черкаської області на постанову Чигиринського районного суду Черкаської області від 04 квітня 2011 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Чигиринському районі Черкаської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги,

ВСТАНОВИВ

У березні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про зобов'язання управління Пенсійного фонду України в Чигиринському районі Черкаської області (надалі за текстом - «Управління») нарахувати щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни за шість останніх місяців, що передують даті звернення до суду.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 р. № 2195-ІV (надалі за текстом - «Закон № 2195-ІV») має статус дитини війни. Частиною першою статті 6 цього Закону дітям війни встановлено підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Однак відповідач не виконує вимог указаного Закону та не виплачує пенсію у підвищеному розмірі.

Постановою Чигиринського районного суду Черкаської області від 04 квітня 2011 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Управління та зобов'язано перерахувати позивачеві пенсію відповідно до приписів статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 17 вересня 2010 року по 17 березня 2011 року з урахуванням проведених за цей період виплат.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким відмовити в позові.

Перевіривши повноту встановлення місцевим загальним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Київський апеляційний адміністративний суд дійшов наступного.

Згідно паспорту серії НОМЕР_1, виданому 16.08.2002 року Чигиринським РВ УМВС України в Черкаській області, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Факт отримання позивачем пенсії сторонами не заперечується.

Відповідно до статті 1 Закону № 2195-ІV позивач має правовий статус дитини війни.

Статтею 6 Закону № 2195-ІV встановлено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VІ «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», зокрема підпунктом 2 пунктом 41 Розділу ІІ, були внесені зміни у названу статтю Закону № 2195-ІV, відповідно до яких, дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) визнані неконституційними положення підпункту 2 пункту 41 Розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо змін, унесених до статті 6 Закону про соціальний захист дітей війни.

В силу вимог частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення знову почали діяти положення статті 6 Закону № 2195-ІV в їх первинній редакції.

Тобто з часу прийняття цього рішення у позивача відновилось право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Відповідно ж до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач, ігноруючи зазначені норми матеріального права та не здійснюючи підвищення пенсії у розмірі визначеному Законом № 2195-ІV, порушив указане право позивача.

Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни обґрунтовано не взяті судом до уваги, оскільки питання фінансування цих видатків не є предметом даного спору. Проблеми надання бюджетних коштів Управлінню для виконання покладених на нього обов'язків у справах цієї категорії виходять за межі заявлених вимог.

Крім того, органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов'язань, які встановлені ст. 46 Конституції України та ст. 6 Закону № 2195-ІV.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що місцевим судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Твердження Управління про відсутність нормативно встановленого порядку визначення мінімальної пенсії за віком для цілей статті 6 Законом № 2195-ІV судом апеляційної інстанції не приймаються як доказ.

Порядок обчислення мінімальної пенсії за віком міститься у частині першій статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Оскільки жодним іншим законом не передбачено механізм визначення цієї державної соціальної гарантії, та з огляду на неможливість обмеження права особи на одержання соціальних пільг, компенсацій і гарантій з мотивів з неповноти законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, застосування частини першої статті 28 названого Закону під час нарахування виплат в порядку статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» слід визнати цілком обґрунтованим.

За правилами ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 160, 198, 200, 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Чигиринському районі Черкаської області залишити без задоволення, а постанову Чигиринського районного суду Черкаської області від 04 квітня 2011 року - без змін.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.О.Лічевецький

суддя Т.М.Грищенко

суддя В.Е.Мацедонська

Головуючий суддя Лічевецький І.О.

Судді: Грищенко Т.М.

Мацедонська В.Е.