12.2
ПОСТАНОВА
Іменем України
25 лютого 2013 року Справа № 812/859/13-а
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Коршикова С.К.
при секретарі: Шибаєвої Т.В.
за участі сторін:
позивача: ОСОБА_1
представника позивача : ОСОБА_2
представника відповідача 1: Сабірова Р.Ф.
представника відповідача 2: Стельмаха М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом громадянки ОСОБА_1 до Луганського Державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренко, Головного управління МВС України у Луганській області про визнання договору у частині нечинним, -
ВСТАНОВИВ:
21 січня 2013 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов громадянки ОСОБА_1 до Луганського Державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренко, Головного управління МВС України у Луганській області про визнання договору нечинним.
23.01.2013 ухвалою Луганського окружного адміністративного суду за зазначною позовноюзаявоюбуло відкрито провадження у адміністративній справі.
У судовому засіданні позивач уточним свої позовні вимоги, зазначивши, що він просить суд визнати нечинними окремі пункти договору.
Позивач, обгрунтовуючи свої позовні вимоги, пояснив, що 22.09.2008 між ним, курсантом Луганського ДУВС ім. Е,О, Дідоренко ОСОБА_1, з одого боку, та Луганським ДУВС ім. Е.О. Дідоренко, в особі його ректора, що діяв на підставі Статуту, та ГУМВС України у Луганській області, в особі його начальника, що діяв на підставі Положення, з іншого боку, було укладеноДоговір про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС України, згідно до зразка Типового договору, затвердженого наказом МВС України № 150 від 14.05.2007.
Пункт 2.3.6 зазначеного договору зобов'язує випускника відпрацювати в органах внутрішніх справ 3 роки.
19 січня 2012 року між мною та тими ж особами було укладено додатковий договір до основного договору.
Пунктом 3 додаткового договору визначено підстави відшкодування фактичних витрат на підготовку фахівця, а пунктом 3.2 договору визначено звільнення особи із служби протягом 3-х років після випуску разом з іншими підставами і таку як «звільнення за власним бажанням».
Позивач вважає, що пункти 2.3.6 та 3.2 договору, у частині визнання звільнення за власним бажанням, як підстави відшкодування фактичних витрат на підготовку фахівця незаконним, оскільки порушуються його права, свободи та інтереси.
25.05.2012 вона закінчила навчання в університеті і була відряджена для подальшого проходження служби до ГУМВС України у Луганській області, а 04.12.2012 року звільнилась зі служби в ОВС за власним бажанням.
Далі, додатковий договір до договору від 22.09.2008 було укладено19.01.2012, проте цей договір є Типовим договором і повинен відповідати типовій йформі, що затверджена наказом МВС України № 150 від 14.05.2007, однак змін до типового договору у зазначеному наказі не відбулось.
Крім того, зміни до п. 1 постанови КМ України від 01.03.2007 № 313, якоюзатверджено «Порядок відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах МВС» було внесено відповідно до постанови КМ України № 66 від 08.02.2012, тобто прісля того, як нею було укладено додатковий договір.
Позивач вважає, що діївідповідачів суперечть положенням ст. 630 та ст. 648 ЦК України, якими визначено, що типорві умови договору оприлюднені та зміст договору, укладений на підставі правового актуорганами державної влади, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту.
Згідно до положень ст. 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодоюсторін, у той же час додатковий договір суттєво погіршив її становище, тому що розширив перелік підстав звільнення, за якими відшкодовуються витрати на навчання.
Далі, зазначений договір має обов'язковий характер для курсантів, тому як укладавсь та підписувався вже після зарахування особи на навчання за умови, що у випадку відмови особи від підпису договору, така особа відраховується з навчального закладу, іця умова передбачена п.6.13 Положення про вищі навчальні заклади МВС України, затвердженого наказом МВС України № 62 від 14.02.2008.
Позивач вважає, що зазначені умови договору суперечать вимогам про договори, визначеним положеннями цивільного законодавства України.
Крім того, відповідно до положень ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти на життя працею, яку він вільно обирає або на яку погоджується, використання примусової праці забороняється.
Позивач зазначив, що у разі, якщо після закінчення вузу випускник має відпрацювати 3 роки за направленням, то на думку позивача такий випускник примусово працевлаштовується, хоча примусове працевлаштування суперечить положенням Конституції та діючомк законодавству України.
Однак, положення п. 2.3.6 Договору зобов'язує випускника відпрацювати 3 роки, а тому повинні бути визнані нечинними.
У судовому засіданні позивач свої позовні вимоги підтримав у повному обсягу, надав пояснення аналогічні тим, що викладені у позовній заяві, просив суд задовольнити позов у повному обсягу.
Представник 1 відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог позивача повністю заперечував, просив суд відмовити позивачеві у задоволенні позову, та обґрунтовуючи свої заперечення, надав наступні пояснення.
Позивача було прийнято на службу до органів внутрішніх справ і їй присвоєно перше спеціальне звання рядовий міліції і, тільки після цього, 22.09.2008 відповідно до положень наказу МВС України № 150 від 14.05.2007 «Про затвердження Типового договору фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України» з позивачем було укладено тристоронній адміністративний договір.
25.05.2012 позивача, після закінчення навчання та отримання звання лейтенант міліції, наказом № 62 о/с було відряджено для подальшого проходження служби до ГУ МВС України у Луганській області.
Далі, 04.12.2012 позивача, наказом ГУ МВС України у Луганській області № 392 о/с, було звільнено з органів внутрішніх справ за вланим бажанням.
Відповідно до положень ст. 18 ЗУ «Про міліцію», підготовка фахівців у вищих навчальних закладах МВС України за державним замовленням здійснюється на підставі договору про навчання, який укладається між навчальним закладом, управлінням МВС України в області та особою, що виявила бажання навчатись у закладі МВС України.
Типова форма договору затверджується МВС України за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти та науки.
Представник 1 відповідача зазначив, що підстави для задоволення позовних вимог позивача відсутні, просив суд відмовити позивачеві у задоволенні його позовних вимог.
У судовому засіданні представник відповідач 2 проти позовних вимог позивача повністю заперечував, просив суд відмовити позивачеві у задоволенні позову, та обґрунтовуючи свої заперечення, надав пояснення, аналогічні поясненням відповідача 1.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази у справі у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень та вимог ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що пере6дбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав. свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судом встановлено, що 12.02.2008 позиачем було подано заяву на ім'я начальника УМВС України у Луганській області, із змісту якої вбачається наступне.
Позивач, як виходить із тексу заяви, просить зарахувати її кандидатом на вступ до Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренко, і що вона ознайомлена з умовами проходження служби в органах внутрішніх справ, матеріального та пенсійного забезпечення, труднощами, пов'язаними з проходженням служби та ненормованим робочим днем, і що вона готова в інтересах служби служити там, де це буде необхідно.
Далі, судом встановлено, що наказом ректора Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренко за № 398 о/с від 29.07.2008 позивача було зараховано курсантом на денну форму навчання за державним замовленням з постановкою на всі види утримання і їй присвоєно спеціальне звання рядовий міліції.
Відповідно до положень ст. 16 ЗУ «Про міліцію», особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції.
Згідно до вимог ст. 9 ЗУ «Про міліцію», до виконання завдань по охороні громадського порядку, громадської безпеки і боротьби зі злочинністю в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть залучатись інші працівники органів внутрішніх справ, військовослужбовці внутрішніх військ.
На них, а також на курсантів, слухачів, ад'дюнктів, інших атестованих працівників, у тому числі й викладацького складу навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України, поширюються права і обов'язки, гарантії правового і соціального захисту та відповідальності працівників міліції.
Судом встановлено, що 21.09.2008 року позивачем було прийнято присягу працівника органів внутрішніх справ.
Таким чином, враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивач станом на 21.09.2008 була працівником міліції, мала спеціальне звання рядовий міліції та прийняла присягу працівника органів внутрішніх справ.
Далі, судом встановлено, що 22.09.2008, між Луганським університетом внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренко (виконавець) в особі ректора полковника міліції Комарницького В.М., з одного боку, УМВС України в Луганській області генерал-майора міліції Гуславським В.С.(замовник) в особі начальника, з другого боку, та рядовою міліції ОСОБА_1, з третього боку, було укладено договір про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ.
Відповідно до положень ст. 7 ЗУ «Про міліцію», міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, міністр внутрішніх справ України здійснює керівництво всією міліцією України.
Згідно до ст. 1 ЗУ «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
Із системного аналізу наведених норми виходить, що у міліції діє принцип підпорядкованості нижчого органу вищому органу, підлеглого начальнику, тобто начальницький склад виконує владні управлінські функції відносно підлеглих, із чого виходить що позивач відносно Виконавця та Замовника за договором, є особою підпорядкованою, і відносно неї зазначеними сторонами договору здійснюються владні управлінські функції, пов'язані з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
Пунктом 14 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено, що адміністративний договір - дво - або багатостороння угода, зміст якої складають права та обов'язки сторін, що випливають
із владних владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, який є одною із сторін угоди.
Враховуючи навдене, суд вважає зазначити, що зазначений спір відноситься до підсудності адміністративного суду і йго повинно розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Далі, підпунктом 2.3.6 п. 2 зазначеного Договору передбачено, що позивач зобов'язовується у разі відрахування з навчального закладу чи звільнення з органів внутрішніх справ по закінченні навчання до встановленого трирічного терміну перебування на службі за підставами, передбаченими пунктом 3 цього договору відшкодувати фактичні витрати, пов'язані з утриманням у навчальному закладі згідно із затвердженим розрахунком.
Пунктом 3 зазначеного договору визначено підстави відшкодування фактичних витрат на підготовку.
Відповідно до підпункту 3.2 пункту 3 договору, такою підставою є відмова від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу в органах внутрішніх справ протягом перших трьох років після закінчення навчання.
Далі, судом встановлено, що 19.01.2012 між тими самими сторонами було укладено Додатковий договір, яким було внесено зміни до пункту 3 Договору, укладеного 22.09.2008.
Так, підпунктом 3.2 пункту 3 зазначеного Додаткового договору передбачено, що підставою відшкодування фактичних витрат на підготовку є також звільнення особи зі служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу МВС України за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи повинні діяти тільки на підставах, у межах повноважень і способом, передбаченим Конституцією і законами України.
Згідно до положень ст. 4 ЗУ «Про міліцію», правовою основою діяльності міліції є: Конституція України, цей Закон, інші законодавчі акти України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України, Загальна декларація прав людини, міжнародні правові норми, ратифіковані у встановленому порядку.
Відповідно до преамбули Порядку відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утраманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 313 від 01.03.2007, (із змінами, внесеними ПКМУ № 66 від 08.02.2012) цей порядок визначає механізм відшкодування особами, які навчалися за державним замовленням у вищих навчальних закладах МВС витрат, пов'язаних з їх утриманням у таких закладах.
Зазначеним Порядком передбачено, особа повинна відшкодувати витрати у разі:
1) дострокового розірвіння договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС через небажання продовжувати навчання або недисциплінованість;
2) відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ після закінчення навчального закладу;
3) звільнення осіб начальницького складу органів внутрішніх справ зі служби протягом трьох років після закінчення навчального закладу за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни.
Далі, наказом МВС України від 14.05.2007 за № 150 «Про затвердження Типового договору про підготовку фахівців у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України», було затверджено зазначений Типовий договір про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України.
Положення підпункту 2.3.6 пункту 2 Договору та підпункту 3.2 пункту 3 Додаткового договору не суперечать положенням цих же пунктів Типового договору, затвердженого зазначеним наказом МВС України.
Відповідно до положень ст. 630 ЦК України, договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються у відповідності до типових умов договорів визначеного виду, оприлюдненими у встановленому порядку.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що умови договору, укладеного між позивачем та відповідачами, не суперечать умовам типового договору, затвердженого наказом МВС України у відповідності до постанов Кабінету Міністрів України, та загальним засадам цивільного законодавства, а тому позовні вимоги позивача є необгрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно до положень ч. 2 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
На підставі частини 3 статті 160 КАС України у судовому засіданні 25 лютого 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Складення постанови у повному обсягу відкладено до 01.березня 2013, про що згідно вимог частини 2 статті 167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2-4,9,11,71,72,94,128,159,160163,186,254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову громадянки ОСОБА_1 до Луганського Державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренко, Головного управління МВС України у Луганській області про визнання договору у частині нечинним - відмовити за необгрунтованістю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст постанови складено та підписано 01 березня 2013 року.
Суддя С.К. Коршиков