ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
05.03.2013Справа № 901/392/13-г
За позовом Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління" (вул. Горького 30, місто Ялта, АР Крим, 98604)
до відповідача - фізичної особи-підприємця Клочко Миколи Анатолійовича (пров. Піщевой, 1, місто Алушта, АР Крим, 98500)
про стягнення 1 133,46 грн.
Суддя І.І. Дворний.
Представники:
від позивача - Новожилов О.Ю., довіреність №700 від 20.02.13, представник;
від відповідача - не з'явився.
Суть спору: 28 січня 2013 року Кримське республіканське підприємство "Протизсувне управління" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою про стягнення з фізичної особи-підприємця Клочко Миколи Анатолійовича на користь Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління" суми заборгованості за договором №29/12 від 18 червня 2012 року у розмірі 1133,46 грн. Також, позивач просив стягнути з відповідача судовий збір.
Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 526, 527, 530, 610, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України, положеннях Господарського процесуального кодексу України та мотивовані неналежним виконанням з боку відповідача своїх зобов'язань за договором експлуатації берегоукріплювальних протизсувних та пляжних споруд - підпірних стін на ділянці від буни-шпори до траверсу №2 пляжу «Приморський» довжиною 4 м. за №29/12, укладеним між сторонами, в частині перерахування грошових коштів на рахунок позивача у розмірах і на умовах, визначених договором, у зв'язку з чим, виникла заборгованість, несплата якої у добровільному порядку послугувала підставою для звернення позивача до суду з позовом про її примусове стягнення.
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 30 січня 2013 року позовну заяву було прийнято до розгляду і порушено провадження у справі.
Через неявку представника відповідача у судове засідання ухвалами господарського суду Автономної Республіки Крим від 05 лютого 2013 року та 19 лютого 2013 року розгляд справи відкладався.
19 лютого 2013 року позивачем надано клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, яке було судом задоволено.
У судове засідання, що відбулось 05 березня 2013 року, з'явився представник позивача, який підтримав вимоги заявленого позову. Відповідач позовні вимоги не спростував, представник відповідача в судове засідання за викликом повторно не з'явився, правом надати відзив на позов не скористався, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце слухання справи був проінформований рекомендованою кореспонденцією.
До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням фізичної особи-підприємця Клочко Миколи Анатолійовича є адреса: пров. Піщевой, 1, місто Алушта, АР Крим, 98500. Відповідні процесуальні документи надіслані згідно з поштовими реквізитами учасників процесу. Відповідно до положень інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/675 від 14.08.07 р. в разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Враховуючи вищевикладене, сторони належним чином були сповіщенні судом про дату, час і місце судового засідання.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо неявка цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно з пунктом 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними матеріалами, які суд визнав достатніми для вирішення спору по суті.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, надані у судових засіданнях, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
Кримське республіканське підприємство «Протизсувне управління» відповідно до Постанови Ради міністрів Автономної Республіки Крим №540 від 23 листопада 2005 року є правонаступником державного підприємства «Кримське республіканське протизсувне управління» та є державним підприємством, входить до складу майна, що належить Автономній Республіці Крим, і знаходиться у сфері управління Республіканського комітету АР Крим із будівництва та архітектури, який є його «Органом управління».
Майном Кримського республіканського підприємства «Протизсувне управління» є берегоукріплювальні, протизсувні та пляжні споруди, розташовані на території Автономної Республіки Крим та відповідно до пункту 6 постанови Ради Міністрів Української РСР від 26 червня 1986 року №238 «Про підвищення ефективності робіт по захисту берегів Чорного і Азовського морів від руйнувань» незалежно від відомчої належності, взяті на баланс Кримського протизсувного управління із урахуванням у складі основних фондів та визначенням амортизаційних відрахувань по нормам, встановленим для основних гідротехнічних споруд.
Берегоукріплювальні, протизсувні та пляжні споруди є основними фондами підприємства та відповідно до статті 73 Господарського кодексу України та пункту 5.2 статуту підприємства знаходяться у нього на праві господарського відання.
На праві господарського відання позивача також знаходяться підпірні стіни на ділянці від буни-шпори до траверсу №2 пляжу «Приморський» (м. Ялта).
У відповідності до Постанови Ради Міністрів Автономної Республіки Крим №68 від 11 березня 1997 року «Про заходи по інженерному захисту берегів Чорного та Азовського морів і територій, що підпадають під вплив дій негативних природних процесів» та діючого господарського законодавства 18 червня 2012 року Кримське республіканське підприємство «Протизсувне управління» (за договором управління) та Клочко Микола Анатолійович (за договором користувач) уклали договір експлуатації берегоукріплювальних протизсувних та пляжних споруд - підпірних стін на ділянці від буни-шпори до траверсу №2 пляжу «Приморський» (м. Ялта) довжиною 4 м. №29/12, відповідно до пункту 3.1 якого та згідно з Постановою Ради Міністрів АР Крим №68 від 11 березня 1997 року користувач перераховує плату за експлуатацію переданого в користування майна у розмірах коштів на поточне утримання, відновлення і капітальний ремонт берегоукріплювальних, протизсувних і пляжних споруд, що знаходяться на балансі протизсувного Управління виходячи із норм амортизаційних відрахувань, визначених Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», і витрат, пов'язаних з виробничо-господарською діяльністю Кримського республіканського підприємства «Протизсувне управління».
Як узгоджено сторонами у пункті 3.4 договору, перерахування коштів на розрахунковий рахунок Управління користувач здійснює самостійно на підставі розрахунку - додатку до договору №29/12 на поточний рік щоквартально, не пізніше 15 (п'ятнадцятого) числа місяця, що передує звітному кварталу.
В наступні роки експлуатації майна користувач зобов'язався проводити перерахування коштів на підставі розрахунків на черговий календарний рік, надані управлінням, що є невід'ємною частиною договору.
Відповідно до додатку №4 до договору №29/12, який є невід'ємною частиною договору, розрахунки суми коштів на відновлення та капітальний ремонт берегоукріплювальних споруд, що підлягають сплаті користувачем (з урахуванням ПДВ 20%) у 2012 році становлять - 1 133,47 грн., втім, відповідачем вказана сума оплачена не була, докази зворотного останнім представлені суду не були.
Матеріали справи свідчать про те, що позивач 29 серпня 2012 року направляв на адресу відповідача рекомендованим листом (за вих. № 3172) рахунок суми коштів від 29 серпня 2012 року за договором №29/12 для сплати за III квартал 2012 року.
Також, відповідачу виставлявся рахунок суми коштів за договором №29/12 для сплати за IV квартал 2012 року.
З метою досудового врегулювання спору позивач 05 листопада 2012 року рекомендованим листом направив відповідачу претензію (вих. № 3909) з вимогою сплатити виниклу заборгованість за договором. Проте відповідачем отримана вимога виконана не була.
11 грудня 2012 року позивач рекомендованою кореспонденцією направив відповідачу лист (вих. №4349) про необхідність погашення заборгованості за договором №29/12 від 18 червня 2012 року та розірвання договору в односторонньому порядку з 01 січня 2013 року.
Неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором з перерахування коштів на рахунок позивача у розмірах і на умовах, визначених розділом 3 договору №29/12 потягнуло за собою виникнення заборгованості за 2012 рік, яка з урахуванням ПДВ склала 1133,46 грн. Несплата вказаної заборгованості у добровільному порядку послугувала підставою для звернення позивача з позовними вимогами про її примусове стягнення.
Проаналізувавши наявні в матеріалах справи документи, подані позивачем докази та його викладену правову позицію, суд вважає заявлені Кримським республіканським підприємством "Протизсувне управління" позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості правомірними та такими, що відповідають дійсними обставинам справи з огляду на наступне.
Предметом спору у справі є стягнення з відповідача заборгованості за неналежне виконання останнім умов договору, укладеного між сторонами.
Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Згідно статті 2 Господарського кодексу України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Так, в порушення вимог зазначених норм Цивільного та Господарського кодексів України, умов договору відповідач не перерахував кошти на рахунок позивача у розмірах і на умовах, визначених розділом 3 договору №29/12, заборгувавши позивачу 1133,46 грн., що підтверджується вищенаведеними доказами, наявними у матеріалах справи. Доказів погашення вказаної заборгованості відповідачем суду надано також не було, більш того, останній не скористався своїм правом подати письмовий відзив на позовну заяву з спростуванням доводів позивача, у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення фактів такого роду. За таких обставин, вказана сума боргу є підтвердженою та підлягає стягненню з відповідача в примусовому порядку, у зв'язку з чим позовні вимоги Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління" підлягають задоволенню в повному обсязі.
Господарські витрати у вигляді судового збору в сумі 1720,50 грн. (мінімальна ставка судового збору, що підлягає оплаті за даним позовом) суд покладає на відповідача згідно з положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у засіданні суду 05 березня 2013 року були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Повний текст рішення складено 11 березня 2013 року.
З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Клочко Миколи Анатолійовича (пров. Піщевой, 1, місто Алушта, АР Крим, 98500, код 2198628579) на користь Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління" (вул. Горького 30, місто Ялта, АР Крим, 98604, код 03348324) 1133,46 грн. заборгованості за договором №29/12 від 18 червня 2012 року та 1720,50 грн. судового збору.
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Суддя І.І. Дворний