20 листопада 2006 року                                                                         м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - приватний нотаріус ОСОБА_3, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду м. Києва  від 8 червня 2004 року,

в с т а н о в и л а:

У вересні 1999 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 про виселення.

Зазначав, що відповідно до укладеного між ним та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу від ІНФОРМАЦІЯ_1, йому на праві власності належить квартира АДРЕСА_1. 

Посилаючись на те, спірна квартира необхідна йому для проживання та на те, що відповідачка була письмово попереджена про необхідність звільнення квартири, однак відмовляється її звільнити, просив задовольнити його позов.

У вересні 1999 року ОСОБА_2 звернулася в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним.

Зазначала, що у травні 1997 року її син ОСОБА_4 позичив у ОСОБА_1 гроші у розмірі еквівалентному 15 000 доларів США під умовою поступового погашення боргу. Для забезпечення боргових зобов'язань вона уклала із ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 договір купівлі-продажу зазначеної квартири, який після повернення грошей мав бути анульований.

Посилаючись на те, що вона фактично не мала наміру продавати спірну квартиру, а договір-купівлі-продажу уклала внаслідок збігу тяжких обставин та погроз зі сторони ОСОБА_1, крім того, частину боргу в розмірі еквівалентному 9 840 доларів США вона повернула, просила суд визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від  ІНФОРМАЦІЯ_1 недійсним.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 16 лютого 2004 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та зустрічних  позовних вимог ОСОБА_2відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва  від 8 червня 2004 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову скасовано та ухвалено нове, - про задоволення заявлених зустрічних позовних  вимог. Визнано договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений ІНФОРМАЦІЯ_1 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 недійсним. Зазначену квартиру повернуто у власність ОСОБА_2.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постановлене у справі рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення, - про задоволення заявлених ним позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування  апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у  х  в  а  л  и  л  а :

          Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

          Рішення апеляційного суду м. Києва  від 8 червня 2004 року залишити без змін.

        Ухвала оскарженню не підлягає.