10 листопада 2006 року                                                                                        м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2005 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2006 року

в с т а н о в и л а:

У червні 2005 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Зазначав, що у січні 2004 року уклав з відповідачем договір позики на суму 150 254 грн.

Письмовими розписками від 15 червня 2004 року та від 14 жовтня 2004 року відповідач зобов'язався повернути гроші у строк до 1 вересня 2004 року та до 1 листопада 2004 року відповідно.

Посилаючись на те, що відповідач свої зобов'язання не виконав, просив стягнути з нього суму боргу у розмірі 150 254 грн., 4 507 грн. - 3 % річних за прострочку виконання зобов'язання, та з урахуванням індексації 14,5%, що складає 21 786 грн. 83 коп., а всього 176 547 грн. 83 коп. і 1 765 грн. 55 коп. судових витрат.

Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2005 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково: стягнуто з ОСОБА_2 на його користь 123 922 грн. 50 коп. суми боргу з урахуванням встановлено індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми; 1 239 грн. 28 коп. державного мита.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2006 року рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2005 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення боргу по розписці від 14 жовтня 2004 року скасовано та ухвалено в цій частині нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково: стягнуто з ОСОБА_2 на його користь в рахунок повернення боргу по розписці від 14 жовтня 2004 року 30 804 грн. та 3% річних у розмірі 1 232 грн. 16 коп., а всього 32 036 грн. 16 коп., в решті рішення суду першої інстанції залишено без зміни.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у  х  в  а  л  и  л  а :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2005 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2006 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.