4 грудня  2006 року                                                                             м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до підприємства з іноземними інвестиціями “Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед” про стягнення оплати за роботу у надурочний час, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 2 квітня 2004 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 червня 2004 року,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2003 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до підприємства з іноземними інвестиціями “Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед” про стягнення оплати за роботу у надурочний час.

 Зазначав, що з 8 грудня 1997 року по 31 березня 2003 року перебував із підприємством з іноземними інвестиціями “Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед”  у трудових відносинах, працював ІНФОРМАЦІЯ_1.

 Під час виконання трудових обов'язків він постійно залучався до виконання роботи  в надурочний час. 

Посилаючись на те, що підприємство відмовило йому в оплаті роботи в надурочний час, вважав такі дії порушенням трудового законодавства та просив стягнути з відповідача 79 643 грн. 52 коп. у рахунок оплати зазначеної роботи.

В подальшому ОСОБА_1 доповнив заявлені ним позовні вимоги та просив стягнути з відповідача на його користь 92 941 грн. 52 коп. в рахунок оплати роботи  в надурочний час, у вихідні та святкові дні.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 2 квітня 2004 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду м. Києва від 11 червня 2004 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постановлені у справі судові рішення з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

 Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

                                                      у  х  в  а  л  и  л  а :

          Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

          Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 2 квітня 2004 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 червня 2004 року залишити без змін.

         Ухвала оскарженню не підлягає.