20 листопада 2006 року                                                                           м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню непрацездатну дитину, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу апеляційного суду Тернопільської  області  від 22 червня 2004 року,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2004 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню непрацездатну дитину.

Зазначала,  що вона та ОСОБА_2 мають сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,  який є інвалідом  І групи з дитинства, довічно.

Посилаючись на те, що їх син постійно потребує лікування, стороннього догляду та матеріальної допомоги, а відповідач, маючи таку можливість, добровільно відмовляється надавати матеріальну допомогу на повнолітнього непрацездатного сина, просила суд постановити рішення про стягнення на її користь з відповідача аліментів на утримання їх сина у розмірі 25 % від усіх видів заробітку (доходів) відповідача.

            Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 6 квітня 2004 року, позовні вимоги ОСОБА_1задоволені, - вирішено стягувати з ОСОБА_2 на користь позивачки аліменти на утримання повнолітнього непрацездатного сина у розмірі 25% від усіх видів заробітку (доходів) відповідача щомісячно, починаючи з 12 лютого 2004 року, а також стягнуто з ОСОБА_2 51 грн. державного мита на користь держави.

           Ухвалою  апеляційного суду Тернопільської області від 22 червня 2004 року рішення суду першої інстанції змінено, - ухвалено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітнього непрацездатного сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,  в розмірі 600 грн. щомісячно, починаючи з 12 лютого 2004 року. В решті - рішення суду першої інстанції залишене без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постановлену у справі ухвалу апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у  х  в  а  л  и  л  а :

           Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

          Ухвалу апеляційного суду Тернопільської  області  від 22 червня 2004 року залишити без змін.

         Ухвала оскарженню не підлягає.