Справа № 212/10083/2012

Провадження № 2/127/1095/13

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.03.2013 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Бойко В. М.,

за участю секретаря Мельник А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» про поновлення на роботі, суд -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області надійшов позов ОСОБА_1 до комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» про поновлення на роботі.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 10.08.1993 року позивач працював на підприємствах енергетичної галузі на різних посадах. Звільнявся виключно у зв'язку з переведенням. З 01.03.2002р. працював на посадах провідного інженера-інспектора та начальника служби наладки технічної інспекції Державного підприємства "Вінницькі теплові мережі". З 01.11.2009р. прийнятий по переведенню з ДП "ВТМ" на КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго" провідним інженером-інспектором. 01.12.2009р. переведений на посаду начальника технічної інспекції з якої наказом КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго" № 47-к від 19.03.2012р. позивача було звільнено за п. 1 ст. 40 КЗпП України, про що свідчить запис в трудовій книжці.

Позивач вважає дане звільнення незаконним та таким, що суперечить вимогам чинного законодавства з наступних підстав: при звільненні з роботи було порушено норми ст.40, 42 КЗпП України, оскільки при звільненні за п. 1 ст. 40 КЗпП діють переваги на залишення на роботі, що встановлені ст. 42 КЗпП. До кола працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, і працівники, які не мають таких переваг, а тому підлягають звільненню, входять всі працівники, що займають таку ж посаду і виконують таку ж роботу на підприємстві, а не тільки тих, хто працює в структурному підрозділі, в якому виконував роботу чи обіймав посаду працівник, який підлягає звільненню. При вивільненні працівникові повинна бути запропонована робота за відповідною професією (спеціальністю) і тільки при відсутності такої роботи - інша робота, що є на підприємстві, в установі, організації. Однак, з моменту попередження про наступне звільнення і станом на день звільнення (24.03.2012р.) позивачу не було запропоновано жодної роботи на підприємстві, хоча з 22.03.2012р. уже діяв новий штатний розпис. Натомість безліч працівників підприємства були переведені на аналогічні посади з аналогічними функціональними обов'язками, при цьому роботодавцем не враховувались, ані стаж роботи за спеціальністю, ані продуктивність праці, ані інші критерії передбачені у ст. 42 КЗпП України. Зокрема, роботодавцем не враховано, що позивач має на утриманні двох осіб (дітей), значний безперервний стаж роботи в галузі, вищу освіту відповідного напрямку, досвід роботи за різними профільними посадами, 13.03.2012р. нагороджений грамотою за сумлінну працю.

Позивач вказує, що роботодавцем при звільненні були грубо порушені норми ст. 21, 21 ,32, 47, 116, КЗпП України, оскільки відповідно до статей 21, 22 Закону роботодавець не може в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, які погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективним договором. Оскільки при зміні систем та розмірів оплати праці у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці (ч. З ст. 32 КЗпП), введенні нових або зміні діючих умов оплати праці у бік погіршення (ст. 103 КЗпП) роботодавець повинен повідомити про це працівника не пізніше ніж за два місяці до їх запровадження. Однак, всупереч вищезазначеним законодавчим актам та умовам колективного договору, роботодавцем в односторонньому порядку, без згоди позивача безпідставно припинено нарахування та виплата премій та винагороди за вислугу років, передбачені умовами колективного договору. Таким чином, при нарахуванні та здійсненні остаточного розрахунку при звільненні позивач недоотримав близько 3000,00 грн. Даний розрахунок є приблизним, оскільки, всупереч ст. 116 КЗпП України, якою встановлено, що про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум, позивач вказує, що його жодним чином не повідомлено про розмір нарахованих сум.

Позивач зазначає, що при звільненні його з роботи, було порушено норми ст. 43 КЗпП України, якою встановлено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1(крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. На день звільнення позивача згоди виборного органу профспілкової організації КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго", членом якого він був - не було.Позивач вказує, що незаконне звільнення призвело до втрати позивачем роботи, засобів до існування, забезпечення утриманців та пов'язаних з цим сімейних негараздів. Згідно ст. 237-1 КЗпП України дані обставини є підставою для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди. Моральну шкоду позивач оцінює в 50000,00 грн.

В судовому засіданні позивач вимоги позову підтримав з підстав зазначених в позові та просив суд позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги позову не визнав та просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до переконання про недоведеність пред'явлених позовних вимог та наявність підстав для відмови в задоволенні позову в повній мірі.

Позивач зазначає, що він працював провідним інженером -інспектором 01.12.2009р. переведений на посаду начальника технічної інспекції. Даний факт не заперечувався представниками відповідача.

19.03.2012р. КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго" №47-к видано наказ за яким ОСОБА_1 було звільнено в зв'язку із скороченням штату працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП України, позивач стверджує, що йому не було вручено копію вказаного наказу, з даним наказом ОСОБА_1 ознайомлений 23.03. 2012р., доказів про те, що наказ йому не видавався, суду не надав ( а. с. 97) Згідно п. 1.178 вказаного наказу ОСОБА_1 виплачено вихідну допомогу в розмірі середньомісячного заробітку та компенсацію за 21 календарний день невикористаної відпустки за період роботи з 01. 11. 2010р. по 24. 03. 2012р. ( а. с. 54-72 т.1)

Позивач вказує, що при вивільненні працівникові повинна бути запропонована робота за відповідною професією (спеціальністю) і тільки при відсутності такої роботи - інша робота, що є на підприємстві, в установі, організації, чого зроблено не було, проте як вбачається із матеріалів справи 19.01. 2012р., КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго" ОСОБА_1, попережено, що в зв'язку зі змінами в штатному розписі на підставі наказу по підприємству від 19. 01. 2012р. за № 22 посада ОСОБА_1 буде скорочена, та вказано, що ОСОБА_1 буде звільнено з займаної посади за пунктом 1 ст. 40 КЗпП України 21.03.2012р., а також повідомлено, що вакантні посади відсутні. З попередженням позивач ознайомився 24.01. 2012р. ( а. с. 73 т. 1)

Крім того, як вірно зазначається в а.1 п.19 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що власник або уповноважений ним орган не

мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Отже, як слідує з вищевказаного відповідач діяв відповідно до трудового законодавства.

Позивач вказує, що на день звільнення позивача згоди виборного органу профспілкової організації КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго", членом якого він був не було, вказані доводи

спростовуються наступним: згідно подання від 26.03. 2012р. № 03/317/1 у зв'язку зі скороченням чисельності штату працівників на підставі наказу від 19.01.2012 р. №22 про зміни в організації виробництва та структурі підприємства і неможливістю переведення працівника на іншу роботу відповідно до статті 43 КЗпП України надано згоду на розірвання трудового договору з ОСОБА_1( п. 39) , за пунктом 1 статті 40 КЗпП України з 21 березня 2012 р. ( а. с.80-81 т. 1.)

Вирішуючи вимогу про нарахування та виплати премій та винагороди за вислугу років, суд приходить до переконання про її недоведеність належними та допустимими доказами, зокрема суду не було надано доказів встановлення порушень в оплаті праці позивачу уповноваженими на те органами та застосування до підприємства відповідних санкцій за такі порушення. Крім того, згідно протоколу №7 від 05. 04. 2012р. засідання первинної профспілкової організації та адміністрації «Вінницяміськтеплоенерго» ухвалено - звільнити ОСОБА_1, та вказано, що по питанню вислуги згідно колективного договору зарплата виплачується в межах тарифах, тариф не підняли, при аналізі виявлено, що можливості виплатити кошти за вислугу років немає.( а. с. 79 т. 1.)

Згідно наказу КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» від 19.01. 2012р. № 22 вказано, що з 21.03. 2012р. виведено із штатного розпису посаду начальника технічної інспекції. ( а. с. 155-164 т. 1)

Згідно наказу КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» від 19.03. 2012р. № 127/1 згідно з організаційною структурою підприємства та відповідно до наказу №126/1від введено в дію штатний розпис з 22.03. 2012р. в даному наказі наявна посада начальника теплової інспекції, посада начальника технічної інспекції відсутня. (а. с. 193-214 т. 1.)

Згідно наказу КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» від 22.03. 2012р. № 52-к переміщено працівників в межах спеціальності і кваліфікації, обумовлених трудовими договорами, з попереднім графіком роботи та без змін умов оплати праці з 22. 03. 2012р. в зв'язку зі змінами у штатному розписі зокрема переведено ОСОБА_2 на посаду начальника теплової інспекції. ( а.с .5. т.2)

Згідно довідки виданої КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» від 06.02. 2013р. №36 про те, що ОСОБА_1 в період з 1. 2012 по 2. 2012р. нараховано 6839, 58 грн. ( а. с. 206 т. 2. )

Відповідно до положень ст. 233 КЗпП України працівник може звернутись з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду у справах про звільнення -в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення.

Стаття 60 ЦПК України наголошує, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Позивач вказує, що роботодавцем не враховано, що позивач має на утриманні двох осіб (дітей), проте доказів про те що на утриманні позивача є двоє дітей та доказів про вік дітей не надано.

п. 1. ч.1 ст. 40. КзпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Враховуючи положення даної норми та те, що при розгляді даного спору суд не встановив порушення прав позивача вимога позивача про відшкодування моральної шкоди в сумі 50000,00 грн. є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 40, 237-1 КЗпП України,, Постановою Пленуму Верховного суду України № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", ст.ст.10, 11, 58, 59, 60, 61, 213, 215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволені позову ОСОБА_1 до комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» про поновлення на роботі - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

СУДДЯ: