3 листопада 2006 року                                                                                          м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про поділ будинковолодіння та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Моршинської міської ради, ОСОБА_1 про визнання незаконними рішення виконавчого комітету міської ради та державного акту про право приватної власності на землю, за касаційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Стрийського районного суду Львівської області від 12 лютого 2004 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 21 червня 2004 року,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про поділ будинковолодіння, яке знаходиться по АДРЕСА_1.

Зазначав, що 14 вересня 1980 року ОСОБА_4 подарував йому половину жилого будинку, який складається з чотирьох кімнат жилою площею 63,4 кв.м., кухні, огорожі, земельної ділянки площею 700 кв.м.

Рішенням Моршинської міської ради від 25 квітня 1996 року за ним закріплена земельна ділянка площею 350 кв.м.

Посилаючись на те, що відповідачі чинять йому перешкоди у користуванні будинковолодінням, просив провести поділ вказаного будинковолодіння.

ОСОБА_2 звернулася в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_1, Моршинської міської ради про визнання незаконними рішення виконавчого комітету міської ради та державного акту про право приватної власності на землю.

Зазначала, що відповідно до рішення виконавчого комітету Моршинської міської ради НОМЕР_1 та Державного акту про право приватної власності на землю ОСОБА_1 є власником частини земельної ділянки по АДРЕСА_1.

Посилаючись на незаконність зазначеного рішення, просила визнати незаконними рішення виконавчого комітету міської ради та державний акт про право приватної власності на землю.

Рішенням Стрийського районного суду Львівської області від 12 лютого 2004 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Львівської області від 21 червня 2004 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені: виділено ОСОБА_1 44/100 частин будинковолодіння, яке знаходиться по АДРЕСА_1; виділено ОСОБА_2, ОСОБА_3 56/100 частин зазначеного будинковолодіння; зобов'язано ОСОБА_3, ОСОБА_2 демонтувати дверний блок між приміщеннями підвалу, закласти дверний проріз між приміщеннями підвалу, демонтувати існуючий зовнішній вхід до підвалу; зобов'язано кожного співвласника влаштувати окремі приямки та сходи до своїх приміщень підвалу; виділено ОСОБА_1 приміщення горища, яке розташоване над займаними ним жилими приміщеннями, виділено ОСОБА_2, ОСОБА_3 приміщення горища, яке розташоване над займаними ними жилими приміщеннями; зобов'язано ОСОБА_1 влаштувати внутрішні сходи на горище, стягнуто на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_3 232 грн. 17 коп. і з ОСОБА_2 1 160 грн. 84 коп. компенсації.

Виділено у спільне користування сторін земельну ділянку розміром 40 кв.м., виділено ОСОБА_1 земельну ділянку розміром 330 кв.м., виділено  ОСОБА_2, ОСОБА_3 земельну ділянку розміром 330 кв.м.

Позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково: визнано частково недійсними рішення виконавчого комітету Моршинської міської ради від 18 липня 1997 року № 112/1 та виданий на підставі нього Державний акт про право приватної власності на землю на ім'я ОСОБА_1, визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 187 кв.м., стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 232 грн. 50 коп. грошової компенсації, 1 835 грн. 31 коп. судових витрат та витрат на юридичну допомогу.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_2 просять скасувати судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

у  х  в  а  л  и  л  а :

Касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Стрийського районного суду Львівської області від 12 лютого 2004 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 21 червня 2004 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.