20 листопада 2006 року                                                              м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 Левченка Є.Ф.,  Лихути Л.М.,   Охрімчук Л.І., -

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, визнання договору довічного утримання частково недійсним, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 9 квітня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 1 липня 2004 року, -

в  с  т  а  н  о  в  и  л  а :

У березні  2000 року ОСОБА_1. звернувся у суд  із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, визнання за ним права власності на частину будинку з надвірними будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 мотивуючи свої вимоги тим, що під час шлюбу з відповідачкою вони спільними зусиллями та працею добудували спірний будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 внаслідок чого він істотно збільшився у своїй цінності.

У 2003 році ОСОБА_1. доповнив свої позовні вимоги та просив визнати частково недійсним договір довічного утримання, укладеного 10 травня 2002 року, посилаючись на те, що даний договір довічного утримання  укладено відповідачами  щодо будинку, відносно якого виник спір в суді та з метою позбавити його права на частину жилого будинку.

ОСОБА_2 звернулась у суд із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1. про поділ майна, просила стягнути з відповідача за зустрічним позовом на її користь грошову компенсацію у розмірі 100 грн. за належну їй частку у спільній власності на автомобіль „М-412”, зареєстрований на ОСОБА_1., посилаючись на те, що ремонт даного автомобіля вони зробили разом під час перебування у шлюбі, внаслідок чого автомобіль збільшився у своїй вартості.

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 9 квітня 2004 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 1 липня 2004 року, позовні вимоги ОСОБА_1. задоволено частково.  Визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на 43/200 частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 вартістю 7 240 грн. 50 коп. В задоволенні позову в іншій частині відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1. судові витрати- державне мито в розмірі 160 грн. 54 коп. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1. про розділ майна подружжя відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 9 квітня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 1 липня 2004 року, а справу направити на новий судовий розгляд, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування судом норм матеріального права.

Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2  на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 9 квітня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 1 липня 2004 року не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування  судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалено з додержанням судом норм матеріального та процесуального права, доводи скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись ст.ст. 331, 332, 335-337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,-

у  х  в  а  л  и  л  а :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 9 квітня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 1 липня 2004 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді

Верховного Суду України :                                                                   Є.Ф. Левченко

                                                                                               Л.М. Лихута                     

                                                                                                        Л.І. Охрімчук