24 листопада 2006 року                                                                             м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Миргородського управління газового господарства, відкритого акціонерного товариства “Полтавагаз” (далі - ВАТ “Полтавагаз”) про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миргородського районного суду від 29 березня 2004 року та рішення апеляційного суду Полтавської  області від 6 липня 2004 року,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2002 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Миргородського управління газового господарства, ВАТ “Полтавагаз” про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Зазначала, що  з 2 жовтня 1984 року перебувала із ВАТ “Полтавагаз” у трудових відносинах, працювала ІНФОРМАЦІЯ_1.

Наказом НОМЕР_1 була звільнена за п.1ст. 40 КЗпП України,  у зв'язку із скороченням чисельності працівників.

          Посилаючись на те, що була звільнена незаконно, просила суд поновити її на роботі, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та 1200 грн. у відшкодування завданої моральної шкоди.

          Наказом НОМЕР_2 вона поновлена на роботі в посаді ІНФОРМАЦІЯ_1. Крім того, їй виплачена заробітна плата за час вимушеного прогулу в розмірі 230 грн. та заробітна плата за роботу в нічні та надурочні години в період з 2000 по 2003 роки.

          У зв'язку з цим та виплатою належних їй сум відповідно до відомостей збережених документів, ОСОБА_1 змінила заявлені нею позовні вимоги та просила суд стягнути з відповідачів заборгованість по заробітній платі за роботу в нічний та надурочний час в період з 1 січня 1990 року по 1 січня 2000 року, а також  відшкодувати заподіяну їй моральну шкоду у розмірі 925 грн.

Рішенням Миргородського районного суду від 29 березня 2004 року в задоволені позовних вомог ОСОБА_1, - відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 6 липня 2004 року рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди - скасовано та ухвалено нове, -  про стягнення з відповідачів на користь ОСОБА_1 925 грн. у відшкодування моральної шкоди. В решті - рішення суду першої інстанції залишене без зміни.    

У касаційній скарзі ОСОБА_1  просить скасувати постановлені у справі судові рішення, а справу направити на новий судовий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у  х  в  а  л  и  л  а :

          Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

          Рішення Миргородського районного суду від 29 березня 2004 року та рішення апеляційного суду Полтавської  області від 6 липня 2004 року залишити без змін.

         Ухвала оскарженню не підлягає.