У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

          23 листопада 2006 року                                                    м. Київ

             Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

Левченка Є.Ф., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про вселення,  виселення та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а :

               У червні 2003 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 1997 року вона разом з відповідачем, з яким перебувала у шлюбі, та дочкою проживали в службові квартирі АДРЕСА_1, у 2003 році їй стало відомо, що цю квартиру ЗАТ “Резон” подарувало відповідачу у 2000 році, проте цей договір вона вважає таким, що порушує її законне право на проживання в квартирі.

             ОСОБА_2 пред”явив зустрічний позов, просив вселити його в спірну квартиру, виселити з неї відповідачів та стягнути з них 10000 грн. на відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що вони чинять йому перешкоди  у користуванні квартирою.

             Рішенням Суворовського  районного суду м. Одеси від 10 червня   2004 року позов ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним задоволено, зустрічний позов задоволено частково, постановлено вселити позивача  в квартиру і виселити з неї ОСОБА_4., в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

             Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 10 червня 2004  року у задоволенні позову  про визнання договору дарування недійсним відмовлено, постановлено  вселити в спірну квартиру ОСОБА_2 та виселити з неї          ОСОБА_4., в задоволенні решти вимог зустрічного позову відмовлено.

            У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати  рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

             Касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

             Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

                 Доводи скарги не дають підстав для висновку, що апеляційним судом при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст.ст. 338 - 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень.             

             Згідно із ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а тому доводи касаційної скарги в цій частині також не можуть бути визнані як підстава для призначення справи  до судового розгляду.

             Оскаржуване  рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

             Керуючись ст.ст. 332, 336  ЦПК України, колегія суддів Cудової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у  х  в  а  л  и  л  а :

             Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, рішення Апеляційного суду Одеської області від 10 червня 2004 року залишити без змін.

             Ухвала оскарженню не підлягає.

             Судді Верховного Суду України :                                      Є.Ф.Левченко

                                                                                                               Л.І.Охрімчук

                                                                                                                Ю.Л.Сенін