2 листопада 2006 року                                                                                          м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Тельманівського районного суду Донецької області від 26 листопада 2003 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 2 березня 2004 року,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2003 року ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_3., ОСОБА_4., ОСОБА_5 про  відшкодування моральної шкоди.

Зазначав, що 7 серпня 2003 року неповнолітній ОСОБА_5 побив його неповнолітнього сина ОСОБА_2, спричинивши ушкодження голови та інших частин тіла.

Діями ОСОБА_5 спричинено матеріальну шкоду в розмірі 40,11 грн., що витрачені на лікування та моральну шкоду, яку позивач оцінив у 3000 грн.

Просив стягнути вказані суми з відповідачів у відшкодування матеріальної і моральної шкоди.

В судовому засіданні позивач відмовився від вимог про відшкодування матеріальної шкоди.

Рішенням Тельманівського районного суду Донецької області від 26 листопада 2003 року закрито провадження в частині позову про відшкодування матеріальної шкоди, позов про відшкодування моральної шкоди задоволено частково, стягнуто на користь ОСОБА_1 2000грн. з ОСОБА_4. та ОСОБА_3. і на користь держави 8,50 грн. державного мита.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 2 березня 2004 року рішення Тельманівського районного суду Донецької області від 26 листопада 2003 року в частині закриття провадження в справі за позовом про відшкодування матеріальної шкоди скасовано, прийнято відмову ОСОБА_1 від позову у вказаній частині і провадження в справі закрито.

Це ж рішення в іншій частині змінено, стягнуто на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди неповнолітньому ОСОБА_2 з ОСОБА_4. та ОСОБА_3. по 500 грн. з кожного і держмито на користь держави по 2 грн. з кожного, та 1000 грн. з неповнолітнього ОСОБА_6 і 4,50 грн. держмита на користь держави.   

У касаційній скарзі ОСОБА_4. просить скасувати судові рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у  х  в  а  л  и  л  а :

           Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Тельманівського районного суду Донецької області від 26 листопада 2003 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 2 березня 2004 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.