2 листопада 2006 року                                                                                          м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування і визнання права власності на жилий будинок, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Донецької  області від 14 червня 2004 року,

в с т а н о в и л а:

У  серпні 1996 року  ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування і визнання права власності на жилий будинок.

Зазначав, що власниками жилого будинку АДРЕСА_1 були його батьки ОСОБА_3 і ОСОБА_4.

В 1983 році помер ОСОБА_3. Спадщину після його смерті прийняли він та ОСОБА_4, оскільки постійно жили у вказаному жилому будинку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4, і йому стало відомо, що 15 травня 1990 року ОСОБА_4 отримала свідоцтво про право власності і 21 травня 1992 року подарувала жилий будинок ОСОБА_2.

Просив визнати недійсними свідоцтво про право власності та договір дарування жилого будинку і визнати за ним право власності на  спірний жилий будинок.

Справа неодноразово розглядалася судовими інстанціями.

Рішенням Слов'янського районного суду Донецької області від 24 вересня 1999 року визнано недійсними свідоцтво про право власності на  спірний жилий будинок на ім'я ОСОБА_4 і договір  його дарування від 21 травня 1992 року, встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і визнано за ним право власності на вказаний жилий будинок.

Ухвалою Донецького обласного суду від 2 березня 2000 року рішення в частині визнання недійсним договору дарування та визнання  за ОСОБА_1 права власності на жилий будинок скасовано і справу в цій частині повернуто на новий розгляд.

В іншій частині рішення суду залишено без зміни.

Рішенням  Слов'янського міського суду Донецької області від 17 червня 2003 року визнано недійсним договір дарування жилого будинку, укладений 21 травня 1992 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_2. 

Визнано за ОСОБА_1 право власності на жилий будинок, стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 175,10 грн. державного мита.

Рішенням Апеляційного суду  Донецької області від  14 червня 2004 року рішення Слов'янського міського суду Донецької області від 17 червня 2003 року скасовано.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано недійсним договір дарування жилого будинку, укладений 21 травня 1992 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 в частині дарування ¼ частини жилого будинку АДРЕСА_1, визнано за ОСОБА_1 право власності на ¼ частину жилого будинку .

У касаційній скарзі ОСОБА_1  просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити без зміни рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у  х  в  а  л  и  л  а :

           Касаційну скаргу  ОСОБА_1 відхилити.

Рішення  Апеляційного суду Донецької області від 14 червня 2004 року  без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.