14 листопада  2006 року                                                                         м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва “Печерсьжитло”, про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням, за касаційною скаргою ОСОБА_2, на рішення Печерського районного суду м. Києва  від 22 січня 2004 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва  від 24 червня 2004 року,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2003 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

Зазначав, що його колишня дружина ОСОБА_2 та її син ОСОБА_3 зареєстровані разом з ним в жилому приміщенні квартири АДРЕСА_1.  

В 2000 році син відповідачки ОСОБА_3 змінив місце проживання та став проживати в квартирі її батьків.

30 квітня 2003 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано, крім того, відповідачка фактично створила іншу сім'ю та змінила місце проживання.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3  без поважних причин не проживають в спірному жилому приміщенні більше шести місяців, не вносять квартплату та не сплачують комунальні послуги, просив  суд на підставі ст.ст. 71, 72 ЖК України визнати їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням квартири  АДРЕСА_1.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 січня 2004 року, залишеним без зміни  ухвалою апеляційного суду м. Києва  від 24 червня 2004 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені, - визнано ОСОБА_2 та її сина ОСОБА_3 такими, що втратили право користування зазначеним жилим приміщенням.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати постановлені у справі судові рішення та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у  х  в  а  л  и  л  а :

          Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

          Рішення Печерського районного суду м. Києва  від 22 січня 2004 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва  від 24 червня 2004 року залишити без змін.

        Ухвала оскарженню не підлягає.