Справа № 2-4533/2012 Головуючий у І інстанції Дубас Т.В.
Провадження № 22-ц/780/1338/13 Доповідач у 2 інстанції Мельник Я.С.
Категорія 36 11.03.2013
УХВАЛА
Іменем України
07 березня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого - Волохова Л.А.,
суддів: Мельника Я.С., Матвієнко Ю.О.,
при секретарі Баліну П.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 січня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання заповіту частково недійсним, -
ВСТАНОВИЛА:
В листопаді 2012 року позивач ОСОБА_2 звернулась з позовом до ОСОБА_3 про визнання заповіту частково недійсним.
В обґрунтування своїх позовних вимог вказувала, що 18.09.2009 р. вона та її чоловік ОСОБА_4, будучи співвласниками житлового будинку за адресою АДРЕСА_1, склали спільний заповіт подружжя, про те, що на випадок їх смерті вони заповідають вищезазначений будинок племіннику чоловіка та відповідачу по справі ОСОБА_3 Після смерті чоловіка, позивачка звернулась до приватного нотаріуса Васильківського районного нотаріального округу ОСОБА_5 за оформленням спадщини, де дізналась, що у зв'язку з укладенням даного заповіту подружжя, вона не має можливості будь-яким чином розпорядитися часткою у праві спільної сумісної власності.
Позивачка зазначала, що уклала даний заповіт внаслідок помилки, оскільки під час його оформлення вважала, що після смерті одного із подружжя частка будинку залишається тому з подружжя, який його пережив, а друга половина померлого перейде у власність відповідачу. Крім того на момент підписання заповіту вважала, що укладає фактично договір довічного утримання і спадкоємець зобов'язується надавати їй матеріальну допомогу, буде доглядати за нею до смерті, допомагати.
Враховуючи викладені обставини, просила визнати частково недійсним заповіт подружжя від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_4 складений на користь ОСОБА_3 у частині заповідання нею на ім'я ОСОБА_3 Ѕ частки спірного житлового будинку та у Ѕ частині, яка є її обов'язковою часткою у спадщині, після смерті чоловіка ОСОБА_4
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 січня 2013 року у позові ОСОБА_2 про визнання заповіту частково недійсним відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись його необґрунтованість та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити з наступних підстав.
Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Судом першої інстанції встановлено і з матеріалів справи вбачається, що 18.09.2009 р. ОСОБА_2 та її чоловік ОСОБА_4, будучи співвласниками житлового будинку за адресою АДРЕСА_1, склали спільний заповіт подружжя, що був нотаріально посвідчений 18.09.2009 р., про те, що на випадок їх смерті вищезазначений будинок вони заповідають племіннику чоловіка та відповідачу по справі ОСОБА_3 (а.с. 5).
Відповідно тексту цього заповіту нотаріусом подружжю ОСОБА_4 було роз'яснено зміст ст.ст. 1241, 1254, 1307 ЦК України.
Із фотокопії свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 від 28.02.2012 року вбачається, що чоловік позивачки ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 64 роки (а.с. 9).
Після смерті спадкодавця позивачка звернулася до державної нотаріальної контори за оформленням спадщини, де дізналася, що у зв'язку з укладенням заповіту подружжя, вона не має можливості будь-яким чином розпорядитися своєю часткою у праві спільної сумісної власності або оформити спадщину, бо на неї накладається заборона відчуження.
Відповідно до ч.1 ст.229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.
Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.
Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Згідно ст.1243 ЦК України подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. У разі складання спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті. За життя дружини та чоловіка кожен з них має право відмовитися від спільного заповіту. Така відмова підлягає нотаріальному посвідченню. У разі смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя. Відповідно до ст. 1243 ЦК України, подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності.
За життя дружини та чоловіка кожен з них має право відмовитися від спільного заповіту. У разі смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя.
Зі змісту ст.1243 ЦК України вбачається, що після смерті одного з подружжя відносини спадкування не виникають. На все майно, яке зазначено в заповіті подружжя, у разі смерті одного з подружжя, нотаріус накладає заборону відчуження. Тому вдова (вдовець) не стають власниками частки у праві спільної сумісної власності померлого з подружжя. Вони не мають права розпоряджатися не лише часткою померлого з подружжя, але після його смерті й своєю часткою у такому майні.
Відповідно до ч.ч.1,4 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що у позовній заяві не зазначено, матеріали справи не містять,а позивачкою не надано будь-яких належних та допустимих доказів того, що оскаржуваний заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, або доказів про те, що волевиявлення позивачки (заповідача) не було вільним і не відповідало її волі.
Разом з тим, не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів посилання позивача на її неправильне тлумачення укладеного правочину, оскільки вказана помилка не є підставою для визнання правочину недійсним.
Крім того, за наведених підстав судом першої інстанції правомірно встановлено, що вимоги позивачки не грунтуються на ст. 1257 ЦК України, де вказано, що суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Враховуючи правовий статус заповіту подружжя, а також ту обставину, що чоловік позивачки помер, з огляду на вимоги ст. 1243 ЦК України такий заповіт може бути визнаний недійсним у повному обсязі за позовом одного подружжя, що залишився живим, а не частково.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обгрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.
Докази та обставини, на які посилається апелянт були предметом дослідження судом першої інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені районним судом були вірно застосовані норми матеріального та дотримані норми процесуального права.
Керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 січня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів.
Головуючий:
Судді: