Ухвала

іменем україни

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Вільгушинського М. Й.,

суддів Слинька С. С., Наставного В. В.,

за участю прокурора Волошиної Т. Г.,

захисника ОСОБА_5

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 28 лютого 2013 року справу за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та захисника ОСОБА_5 в інтересах засудженої ОСОБА_6 на вирок Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 24 травня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 14 серпня 2012 року.

Вироком Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 24 травня 2012 року

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянку

України, таку, що судимості не має,

засуджено: за ч. 2 ст. 191 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки із позбавленням права обіймати посади, пов'язані зі здійсненням організаційно-розпорядчої та адміністративно-господарської діяльності, на строк 2 роки; за ч. 1 ст. 366 КК України - до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані зі здійсненням організаційно-розпорядчої та адміністративно-господарської діяльності, на строк 1 рік; за ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 191 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із позбавленням права обіймати посади, пов'язані зі здійсненням організаційно-розпорядчої та адміністративно-господарської діяльності, на строк 3 роки з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженої.

На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із позбавленням права обіймати посади, пов'язані зі здійсненням організаційно-розпорядчої та адміністративно-господарської діяльності, на строк 3 роки з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженої.

Згідно із цим вироком ОСОБА_6 визнано винною і засуджено за вчинення злочинів за таких обставин.

ОСОБА_6, будучи службовою та матеріально-відповідальною особою, обіймаючи посаду старшого касира каси перерахунку Головного Ялтинського відділення Кримського регіонального управління публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», 13 травня 2008 року на своєму робочому місці у приміщенні вказаного банку, розташованому по вул. Васильєва, 16 у м. Ялті, шляхом зловживання своїм службовим становищем заволоділа грошима банку в розмірі 41 550 грн, перерахувавши їх на пенсійну картку свого батька - ОСОБА_7, чим заподіяла зазначеному підприємству матеріальної шкоди на вказану суму.

Одночасно з цим ОСОБА_6, знаходячись у своєму службовому кабінеті, склала завідомо неправдивий офіційний документ - заяву про переказ 41 550 грн на пенсійну картку її батька - ОСОБА_7, від його ж імені підписала цю заяву, достовірно знаючи, що внесені нею відомості не відповідають дійсності. При цьому готівки на вказану суму до каси банку не внесла.

Крім цього, ОСОБА_6 повторно у період із березня по червень 2010 року, обіймаючи ту ж посаду, знаходячись на своєму робочому місці, з метою незаконного заволодіння чужим майном - грошима банку в особливо великому розмірі, зловживаючи своїм службовим становищем, оскільки вона мала вільний доступ до грошових коштів, вилучила з обігу банку 496 063 грн за таких обставин.

ОСОБА_6 відповідно до своїх службових обов'язків щоденно приймала, рахувала, оприбутковувала гроші, які надходили в інкасаторських сумках із територіальних відділів, а також гроші з розінкасованих терміналів самообслуговування та банкоматів, після чого ці перераховані та оприбутковані кошти вона здавала до сховища відділу.

У період часу з березня по червень 2010 року ОСОБА_6 у невстановлені слідством дні здавала до сховища не всі суми грошей, які надходили до каси. Частину їх вона складала до своєї схованки у три картонні коробки, які знаходились у нижньому сховищі банку, що не використовувалось. Ці гроші у розмірі 496 063 грн ОСОБА_6 приготувала, щоб у майбутньому винести їх із приміщення банку та присвоїти, а потім розпорядитися на власний розсуд.

Однак свого злочинного умислу, спрямованого на заволодіння грошима банку в особливо великому розмірі, ОСОБА_6 до кінця довести не змогла з причин, що не залежали від її волі.

Ухвалою апеляційного суду цей вирок у частині призначеного покарання змінено, ОСОБА_6 знижено покарання: за ч. 2 ст. 191 КК України - до 2 років 6 місяців позбавлення волі із позбавленням права обіймати посади, пов'язані зі здійсненням організаційно-розпорядчої та адміністративно-господарської діяльності, на строк 1 рік; за ч. 1 ст. 366 КК України - до 2 років обмеження волі із позбавленням права обіймати посади, пов'язані зі здійсненням організаційно-розпорядчої та адміністративно-господарської діяльності, на строк 1 рік; за ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 191 КК України із застосуванням ст. 69 КК України - до 4 років позбавлення волі із позбавленням права обіймати посади, пов'язані зі здійсненням організаційно-розпорядчої та адміністративно-господарської діяльності, на строк 3 роки з конфіскацією всього майна, яке є її власністю.

На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки із позбавленням права обіймати посади, пов'язані зі здійсненням організаційно-розпорядчої та адміністративно-господарської діяльності, на строк 3 роки з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженої.

У своїй касаційній скарзі захисник засудженої порушує питання про незаконність оскаржуваних судових рішень у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону, істотними порушеннями процесуального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину й особі засудженої. При цьому він просить скасувати вирок та ухвалу щодо своєї підзахисної, а справу направити на новий судовий розгляд.

Прокурор у касаційній скарзі просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6, а справу направити на новий апеляційний розгляд через безпідставне застосування судом ст. 69 КК України, що призвело до невідповідності призначеного засудженій покарання тяжкості вчиненого злочину та її особі внаслідок м'якості.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, яка частково підтримала касаційну скаргу прокурора, захисника, який підтримав свою касаційну скаргу, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи, наведені у скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні касаційних скарг необхідно відмовити.

За змістом касаційної скарги захисник засудженої порушує питання про перегляд судових рішень у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. Проте зазначені обставини були предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанцій і перегляду в касаційному порядку відповідно до вимог ст. 398 КПК України не підлягають. Тому при касаційному розгляді кримінальної справи колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом.

Свої висновки щодо винуватості ОСОБА_6, з якими погоджується і колегія суддів, місцевий та апеляційний суди належним чином умотивували у постановлених ними судових рішеннях. Ці висновки підтверджено доказами, які суди ретельно перевірили та належним чином оцінили, що дало їм можливість дійти обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні зазначених у вироку злочинів.

За встановлених судом фактичних обставин дії ОСОБА_6 за

ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 191 КК України кваліфіковано правильно.

Під час вивчення матеріалів справи не було виявлено таких порушень вимог кримінально-процесуального закону в ході збирання й закріплення доказів у справі, які б викликали сумнів у їх достовірності. Наявні у справі докази відповідають вимогам закону стосовно достовірності й достатності.

Твердження захисника про порушення права на захист засудженої, оскільки її було позбавлено права на апеляційне оскарження вироку, є безпідставними.

Як убачається з матеріалів справи, засуджена ОСОБА_6 на постановлений щодо неї 24 травня 2012 року вирок районного суду

02 липня цього ж року подала апеляційну скаргу, яку постановою суду від 04 липня 2012 року було визнано такою, що не підлягає розгляду у зв'язку з пропуском установленого законом строку на апеляційне оскарження і відсутністю клопотання про його відновлення. Зазначеної постанови засуджена не оскаржувала.

При цьому, як видно з протоколу судового засідання, у суді апеляційної інстанції ОСОБА_6 була присутня під час розгляду її справи за апеляцією захисника ОСОБА_5, поданою в її інтересах, де стверджувала, що копію вироку отримала у день його постановлення і вільно висловлювала свою позицію про незаконність постановленого щодо неї судового рішення, наводила доводи для обгрунтування своєї думки.

На цей протокол учасники процесу не подавали зауважень щодо його неповноти чи неправильності.

Доводи прокурора про необґрунтованість застосування положень

ст. 69 КК України при призначенні засудженій покарання за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 191 КК України, також є неспроможними.

Згідно зі ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України за цей злочин.

Так, приймаючи рішення про можливість застосування ст. 69 КК України, суд апеляційної інстанції врахував усі обставини справи, у тому числі конкретні умови та наслідки вчинення засудженою злочинів, те, що реальної шкоди від злочину не настало, оскільки гроші було повернено банку, засуджена раніше до кримінальної відповідальності не притягувалася, має на утриманні хворого батька, ІНФОРМАЦІЯ_2, який не має інших дітей і потребує догляду.

Наведені обставини суд визнав такими, що пом'якшують покарання засудженої та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, і з урахуванням позитивних даних про особу засудженої, належним чином умотивувавши своє рішення, призначив ОСОБА_6 покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 5 ст. 191 КК України.

Крім того, згідно з положеннями ст. 375 КПК України 1960 року про те, що при новому розгляді справи судом першої інстанції застосування закону про більш тяжкий злочин та посилення покарання допускається тільки за умови, якщо вирок було скасовано за апеляцією прокурора або потерпілого чи його представника у зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжкий злочин, або коли при скасуванні вироку визнано необхідним застосувати більш суворе покарання, а також коли при додатковому розслідуванні справи буде встановлено, що обвинувачений вчинив більш тяжкий злочин, або коли збільшився обсяг обвинувачення.

З огляду на відсутність підстав, передбачених у наведеній нормі процесуального закону, для посилення покарання при новому розгляді справи, з урахуванням видів та строків покарань, призначених за кожен конкретний злочин за скасованим вироком суду від 16 листопада 2011 року, апеляційний суд правильно знизив призначене засудженій покарання.

Зважаючи на наведене, беручи до уваги конкретні обставини справи та дані, що характеризують ОСОБА_6, колегія суддів вважає призначене апеляційним судом покарання, у тому числі із застосуванням

ст. 69 КК України, законним, справедливим і таким, що повністю відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Разом із тим, кваліфікувавши дії ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 366 КК України як складання службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, а також внесення до офіційного документа завідомо неправдивих відомостей, суд припустився помилки.

Як убачається з матеріалів справи, злочинне діяння, яке кваліфікується за ч. 1 ст. 366 КК України, полягало у тому, що

ОСОБА_6 склала та підписала від імені свого батька заяву, яка містила інформацію, що повністю не відповідала дійсності, а форма та реквізити цього документа відповідали необхідним вимогам.

При цьому в діях ОСОБА_6 не спостерігається окремих ознак, які підлягали б такій кваліфікації, як внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, оскільки підробка засудженої заяви від імені її батька повністю охоплюється кваліфікацією складання завідомо неправдивого документа.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що кваліфікація дій засудженої за кваліфікуючою ознакою внесення до офіційний документів завідомо неправдивих відомостей є зайвою.

Однак таке порушення не тягне за собою безумовного скасування постановлених щодо ОСОБА_6 судових рішень, оскільки виключення вказаної кваліфікуючої ознаки не впливає на остаточну правову кваліфікацію дій засудженої та може бути виправлено шляхом зміни вироку й ухвали у порядку ст. 395 КПК України.

Така зміна не є підставою для пом'якшення призначеного ОСОБА_6 покарання.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які тягнуть за собою скасування судових рішень, у справі не встановлено.

Керуючись статтями 394-396 КПК України 1960 року та п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, та захисника ОСОБА_5 залишити без задоволення.

У порядку ст. 395 КПК України вирок Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 24 травня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 14 серпня 2012 року щодо ОСОБА_6 змінити.

Виключити з мотивувальних частин вироку та ухвали таку кваліфікуючу ознаку вчинення ОСОБА_6 злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, як внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей.

В решті вказані судові рішення залишити без зміни.

Судді:

_________________М. Й. Вільгушинський_________________В. В. Наставний___________________С. С. Слинько