АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________

Провадження: № 22-ц/790/885/ 13 Доповідач Кукліна Н.О.

Справа №2034 / 2-5488 /11 Головуючий 1 інстанції Козирєва Г.М.

Категорія: виселення

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2013 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого Кукліної Н.О.

С у д д і в Бобровського В.В.

Кокоші В.В.

При секретарі Каплоух Н.Б.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про виселення та зустрічному позові ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа орган опіки та піклування Височанської селищної ради Харківського району про визнання права користування жилим приміщенням

по апеляційній скарзі ОСОБА_4

на рішення Харківського районного суду Харківської області від 12 грудня 2012 року

В С Т А Н О В И Л А :

В грудні 2011 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 про витребування майна із чужого незаконного володіння , а саме житлового будинку , розташованого в АДРЕСА_2 , що належить йому на праві власності . В обгрунтування вказував, що належний йому будинок безпідставно утримує його донька з чоловіком, які чинять йому перешкоди в користуванні власністю. Донька його в будинок не пускає, Він змушений був звертатися за допомогою в міліцію. З донькою та її чоловіком органами міліції проводилися профілактичні бесіди, але позитивних наслідків вони не дали, він на протязі п'яти років позбавлений можливості вселитися в будинок. В жовтні 2012 року ОСОБА_3 вимоги уточнив та просив висилити ОСОБА_5 із належного йому на праві власності будинку через порушення внаслідок її неправомірних дій його прав на проживання у власному будинку, створенні перешкод у здійсненні ним прав власності. ( а.с.2, 89)

Відповідач позов не визнала і пред'явила зустрічні вимоги про визнання за нею , ОСОБА_4, права користування житлом у будинку , розташованому в АДРЕСА_2 , як за членом сім'ї власника будинку ОСОБА_3, за згоди якого вона вселилася в будинок в 1996 році з двома дітьми, з цього часу самостійно оплачує комунальні послуги. Батько в будинку не мешкає, постійно проживає у фактичної дружини, в будинок приходить у нетверезому стані , вчиняє сварки і жодного разу не висловлював бажання мешкати в спірному будинку. З чоловіком ОСОБА_6 шлюб розірвано. Кількість кімнат квартирі дозволяє проживати в ньому не тільки власнику, а і їй з дітьми. Підстав для її виселення з будинку немає, бо конфлікти у батька мали місце між ним та її колишнім чоловіком ОСОБА_6. ( а.с.37- 40)

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 12 грудня 2012 року позов ОСОБА_3 задоволено. Виселено ОСОБА_4 разом із дітьми ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 із житлового будинку , розташованого в АДРЕСА_2 , що належить на праві власності ОСОБА_3. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 ставиться питання про скасування рішення суду 1 інстанції та ухваленні судом апеляційної інстанції нового рішення про задоволення її позову та відмови у позові її батька ОСОБА_3 В обґрунтування вказує, що вона раніше була прописана та проживала з батьками у спірному будинку. Коли вийшла заміж , то з будинку виселилася і зареєструвалася у квартирі, що належала матері її чоловіка ОСОБА_8, який загинув в 1999 році. В 1996 році вона з дітьми за згоди батька вселилася в спірний будинок, оплатила заборгованість по комунальним послугам і набула права на користування житлом у спірному будинку. За місцем реєстрації у квартирі вона мешкати не може, бо там проживає мати її загиблого чоловіка. Сам позивач з 1989 року створив нову сім'ю і мешкає у фактичної дружини постійно в АДРЕСА_3. У неї з дітьми іншого житла немає. Проте суд ухвалив рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права. Так, її син ОСОБА_9 досяг повноліття, тому виселити його з будинку без залучення до участі у справі в якості відповідача, суд першої інстанції не міг. До того ж будинок має іншу житлову плошу, чим зазначено в договорі дарування. Тому суд першої інстанції повинен був перевірити з якого будинку вимагає ОСОБА_3 виселення її з дітьми.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення сторін, обговоривши наведені в скарзі доводи та заперечення, перевіривши матеріали справи знаходить апеляційну скаргу підлягаючою частковому задоволенню виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджується матеріалами справи, що позивачеві ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі договору дарування від 30 грудня 1983 року належить житловий будинок, розташований в АДРЕСА_2. В цьому будинку зареєстрований тільки його власник позивач ОСОБА_3 Також в цьому будинку без реєстрації мешкає відповідач ОСОБА_4 , яка в жовтні 2011 року попереджалася органами міліції про недопущення протиправної поведінки та перешкоджання батькові у проживанні у власному будинку. Відповідач ОСОБА_4 разом із дітьми зареєстрована в трьохкімнатній квартирі в АДРЕСА_1 ( а.с. 6-13,100)

Відповідно до ст.. 316, 317, 319, 321 ЦК України власникові належить право володіння, користуватися і розпорядження належним йому майном на власний розсуд, право приватної власності є непорушним, незалежним від волі інших осіб.

Згідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. За правилами даної статті, власник може вимагати усунення всяких порушень його права, хоча б ці порушення і не були пов'язані з позбавленням володіння. Порушення права розпорядження має місце , коли власник незаконно обмежується у можливості реалізації не тільки правомочності користування, але і розпорядження, внаслідок дій особи, яка своєю противоправною поведінкою створює перешкоди, що заважають нормальному здійсненню права власності.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст.383 , 405 ЦК України та ст.150 Житлового кодексу УРСР (далі - ЖК УРСР), які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Згідно до ч.1 ст.156 ЖК УРСР члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються житловим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до ст.. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у користуванні жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Положеннями ст.. 157 ЖК України передбачено права власника на виселення членів сім'ї власника квартири у судовому порядку без надання іншого житла у випадках, передбачених ст.. 116 цього кодексу, через порушення правил проживання , що роблять неможливим для інших проживання із ними в одному будинку , у разі , якщо заходи запобігання та громадського впливу виявилися безрезультатними.

Суд першої інстанції визнав доведеним, що відповідач ОСОБА_4 при вселенні в спірний будинок в 1996 році без реєстрації місця проживання в цьому будинку, мала власну сім'ю, в 2008 році без згоди позивача, як власника будинку , вселила в цей будинок свого чоловіка ОСОБА_6, з яким в листопаді 2011 року розірвала шлюб. На протязі тривалого часу між позивачем та відповідачем існують конфлікти щодо спірного будинку, який знаходиться у фактичному користуванні тільки сім'ї відповідачки та її дітей, що зберігають реєстрацію місця проживання в іншому місці за адресою: в АДРЕСА_1. ( а.с.100)

Висновок суду першої інстанції про створення відповідачкою своєю противоправною поведінкою перешкод, що заважають нормальному здійсненню позивачем права власності, відповідають встановленим у справі обставинам і доводами апеляційної скарги не спростовується.

Доводи відповідача ОСОБА_4 про вселення її із своєю сім'єю ( вона, чоловік та діти) в будинок за згоди батька в якості члена його сім'ї , набуття рівного з ним права користування будинком , проведення оплати за комунальні послуги , які споживалися відповідачем під час проживання у спірному будинку, судом першої інстанції досліджувалися, і не визнані обставинами , які можуть бути підставою для задоволення зустрічного позову ОСОБА_4 про визнання за нею права користування житлом в будинку, як за членом сім'ї власника цього будинку , розташованого в АДРЕСА_2.

Висновок суду першої інстанції про доведеність створення відповідачем ОСОБА_4 перешкод та обмежень у здійсненні позивачем ОСОБА_3 прав власника на користування та володіння житлом в спірному будинку підтверджується матеріалами справи і доводами апеляційної скарги не спростовується.

При вирішенні позовів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та ухваленні рішення суд 1 інстанції виходив відповідно до ст.ст. 10,11,60, 212,213 ЦПК України із повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, і підстав для його перегляду та ухваленні нового відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України немає..

Щодо доводів апеляційної скарги про ухвалення судом першої інстанції рішення про виселення разом із ОСОБА_4 її повнолітнього сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, із житлового будинку , розташованого в АДРЕСА_2 , без залучення ОСОБА_8 до участі у справі в якості відповідача , то вони матеріалами справи не спростовуються. Допущене судом першої інстанції процесуальне порушення не може бути усунуте судом апеляційної інстанції при розгляді даної справи.

За таких обставин ухвалене судом першої інстанції рішення в частині виселення ОСОБА_8, який до участі у справі в якості відповідача не залучався, підлягає скасуванню з ухваленням судом апеляційної інстанції нового рішення про відмову в позові ОСОБА_3 про виселення ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом із ОСОБА_4.із будинку , розташованого в АДРЕСА_2 .

Колегія суддів , перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду 1 інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді 1 інстанції, визнає , що рішення суду 1 інстанції відповідно до ст. 309 ЦПК України підлягає зміні.

Керуючись ст.ст. 303,304,307, 309, 313, 317, 319, 323, 324 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 12 грудня 2012 року в частині виселення ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, із житлового будинку , розташованого в АДРЕСА_2 , що належить на праві власності ОСОБА_3, скасувати.

В позові ОСОБА_3 до ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, про виселення із житлового будинку , розташованого в АДРЕСА_2, відмовити.

В решті - рішення Харківського районного суду Харківської області від 12 грудня 2012 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді