10 листопада 2006 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

Левченка Є.Ф.,  Романюка Я.М.,  Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1  до ОСОБА_2 про  розірвання шлюбу та за зустрічним позовом про поділ спільного майна, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17 липня 2003 року та на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 11 грудня 2003 року,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17.07.2003 р.  та  на  рішення Апеляційного  суду Полтавської області  від 11.12.2003 р., яким рішення місцевого суду в частині поділу спільного майна скасовано з направленням справи в цій частині на новий розгляд,  а  в решті рішення місцевого суду про задоволення первісного позову залишено без змін. 

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_2 посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема, ненадання максимального строку для збереження сім'ї, в зв'язку з чим ставить питання про зміну судових рішень та надання строку для примирення.

Колегія суддів дійшла висновку, що підстави для перегляду судових рішень відсутні, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 25.12.1999 р. та дітей від шлюбу не мали. Задовольняючи первісний позов про розірвання шлюбу,  суд  першої  інстанції  виходив з того, що сім'я сторін розпалась і примирення стало неможливим.

       Апеляційний суд обґрунтовано погодився з рішенням місцевого суду в цій частині. Скасовуючи рішення місцевого суду в частині вирішення зустрічного позову, апеляційний суд виходив з того, що вимоги ОСОБА_2 щодо відшкодування вартості майна, яке, за її твердженням,  було вивезено ОСОБА_1, по суті не розглядались і вирішені не були.

  Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно ч. 1 ст. 335 ЦПК України під  час  розгляду  справи  в  касаційному порядку суд перевіряє в межах  касаційної  скарги  правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може  встановлювати або (та) вважати доведеними  обставини,  що  не  були  встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухваленні з додержанням судами норм матеріального та процесуального права і відсутні передбачені ч. 1 ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.

Наведені у касаційній скарзі доводи висновок судів не спростовують.

Керуючись ст.ст. 332, 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у  х  в  а  л  и  л  а :

Касаційну скаргу  ОСОБА_2відхилити.

Рішення Апеляційного суду Полтавської області від 11 грудня 2003 року та частково залишене ним в силі в частині вирішення первісного позову рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17 липня 2003 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду України :