7 листопада 2006 року                                                                                          м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Станично-Луганського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, державної податкової адміністрації в Луганській області, управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, відділення Державного казначейства в Ленінському районі м. Луганська про визнання дій неправомірними та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення та ухвалу Ленінського районного суду м. Луганська від 3 лютого 2004 року, ухвалу апеляційного суду Луганської області від 12 травня 2004 року,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2001 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Станично-Луганського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, державної податкової адміністрації в Луганській області, управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, відділення Державного казначейства в Ленінському районі          м. Луганська про визнання дій неправомірними та відшкодування моральної шкоди.

Зазначав, що з 1 лютого 2000 року по 21 лютого 2000 року знаходився під вартою в ізоляторі тимчасового утримання Станично-Луганського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області.

Посилаючись на незаконність його утримання, просив визнати дії відповідачів неправомірними та стягнути 5 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 3 лютого 2004 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Луганська від 3 лютого 2004 року скаргу ОСОБА_1 про визнання дій неправомірними залишено без розгляду.

Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 12 травня 2004 року вказані судові рішення залишені без зміни.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у  х  в  а  л  и  л  а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення та ухвалу Ленінського районного суду м. Луганська від 3 лютого 2004 року, ухвалу апеляційного суду Луганської області від 12 травня 2004 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.