КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"04" березня 2013 р. Справа№ 5011-51/14147-2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Авдеєва П.В.
суддів: Іоннікової І.А.
Гаврилюка О.М.
За участю представників:
від позивача: представник не з'явився,
від відповідача 1: Гулько Ж.В. - представник за довіреністю,
від відповідача 2: представник не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Словечно"
на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2012р.
у справі №5011-51/14147-2012 (суддя Пригунова А.Б.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Словечно"
до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Б.В.С.", 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Борислав"
про визнання недійсним протоколу та статуту.
ВСТАНОВИВ:
В вересні 2012р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Словечно" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Б.В.С." та 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Борислав" про визнання недійсним протоколу зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Б.В.С." від 08.09.2008р. про створення останнього; визнання недійсним статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Б.В.С." зареєстрованого 23.09.2008р. Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією.
Позовні вимоги обґрунтовані неправомірними діями Товариства з обмеженою відповідальністю "Борислав" щодо передачі до статутного фонду Товариства з обмеженою відповідальністю "Б.В.С." майна, за рахунок якого позивач міг б задовольнити свої вимоги.
Рішенням Господарського суду м.Києва від 26.11.2012р. у справі №5011-51/14147-2012 в задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на неповне з'ясування обставин господарським судом, що мають значення для вирішення справи та порушення останнім норм матеріального та процесуального права.
Обґрунтування доводів апеляційної скарги фактично є тотожніми з позовними.
Відповідачем 1 надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Відповідач 2 не скористався своїм правом згідно ч. 1 ст. 96 ГПК України та не надав суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч. 2 ст. 96 ГПК не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши матеріали справи та зібрані докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія встановила наступне:
Як вбачається з матеріалів справи, 23.09.2008р. Шевченківською районною у місті Києві державною адміністрацією проведено державну реєстрацію юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Б.В.С."
Також, 23.09.2008р. Шевченківською районною у місті Києві державною адміністрацією здійснено реєстрацію статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Б.В.С.", який затверджено зборами учасників від 08.09.2008р.
Відповідно до п. 1.3 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Б.В.С." учасниками останнього є громадянин України Сімоходський Борис Веніамінович та Товариство з обмеженою відповідальністю "Борислав", який до моменту державної реєстрації Товариства з обмеженою відповідальністю "Б.В.С." вносить до статутного капіталу товариства майно вартістю 353 520, 00 грн.: нежилі приміщення №№ 57, 59, 60 площею 273, 90 кв.м., які розташовані в м. Києві за адресою: вул. Білоруська, 30, літер А (свідоцтво про право власності на нежиле приміщення серії НП №0100003271, видане 21.06.2000 р.), що становить 87, 07 % статутного капіталу товариства і відповідно володіє 87, 07 % голосів на зборах учасників товариства.
У 2011 році позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Борислав" про стягнення заборгованості у розмірі 819 110, 51 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.03.2011 р. у справі № 1/77 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Словечно" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Борислав" про стягнення 819 110, 51 грн., позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Борислав" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Словечно" 455 431,37 грн. - основного боргу, 26 874,92 грн. - 3% річних, 102 927,72 грн. - інфляційних втрат, 116 508,40 грн. - пені, 7 017,42 грн. - державного мита, 202,96 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Як стверджує позивач, постановою старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції міста Києва від 31.05.2011 р. відкрито виконавче провадження ВП № 26765356 про примусове виконання наказу Господарського суду міста Києва № 1/77 від 22.04.2011р. про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Борислав" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Словечно" боргу у розмірі 798 962, 79 грн., а постановою від 20.07.2011 р. у цьому ж виконавчому провадженні накладено арешт на все майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Борислав".
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Борислав" передало своє майно до статутного фонду Товариства з обмеженою відповідальністю "Б.В.С." з метою уникнення задоволення вимог своїх кредиторів за рахунок такого майна.
Нормативно обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач посилається на норми ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та зазначає, що Самохідський Б.В., будучи представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Борислав" та укладаючи установчий договір та статут Товариства з обмеженою відповідальністю "Б.В.С." від свого імені та від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Борислав" порушив вимоги ч. 3 ст. 238 Цивільного кодексу України, вчинивши правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах.
Крім того, позивач зазначає, що дії відповідачів щодо незаконного відчуження майна на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Б.В.С." порушує права та інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю "Словечно", оскільки в результаті незаконного, на думку позивача, відчуження активів Товариства з обмеженою відповідальністю "Борислав" шляхом укладення оскаржуваного установчого договору та статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Б.В.С.", до статутного фонду Товариства з обмеженою відповідальністю "Б.В.С." Товариство з обмеженою відповідальністю "Борислав" передало єдиний актив, за рахунок якого позивач мав можливість задовольнити свої кредиторські майнові вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Борислав".
Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню з наступних підстав.
За твердженням позивача, протокол загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Б.В.С." від 08.09.2008р., на яких прийнято рішення про створення Товариства з обмеженою відповідальністю "Б.В.С.", є установчим договором, а відтак - на його думку, правочином, що має відповідати вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України.
Цивільним кодексом України, який регулює особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників встановлено, що установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут.
Згідно із ст. 87 Цивільного кодексу України установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 82 Господарського кодексу України установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут.
Аналогічні положення містяться і в Законі України "Про господарські товариства", статтею 4 якого передбачено, що акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі статуту.
При цьому, згідно зі ст. 142 Цивільного кодексу України, якщо товариство з обмеженою відповідальністю засновується кількома особами, ці особи у разі необхідності визначити взаємовідносини між собою щодо створення товариства укладають договір у письмовій формі, який встановлює порядок заснування товариства, умови здійснення спільної діяльності щодо створення товариства, розмір статутного капіталу, частку у статутному капіталі кожного з учасників, строки та порядок внесення вкладів та інші умови. Договір про заснування товариства з обмеженою відповідальністю не є установчим документом. Подання цього договору при державній реєстрації товариства не є обов'язковим.
Отже, чинне законодавство України розрізняє засновницький договір як установчий документ юридичної особи, договір про заснування товариства як самостійний вид цивільно-правових угод та протокол зборів засновників, як паперовий матеріальний носій, що є технічним документом, який фіксує факт прийняття рішення зборами, тобто є лише джерелом інформації про прийняті рішення.
Таким чином, протокол загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Б.В.С." від 08.09.2008р. не є установчим договором, а лише фіксує факт прийняття рішення засновників про створення товариства.
У відповідності до ч.2 ст.12 ГПК України господарським судам підвідомчі спори про визнання недійсними актів.
Нормами ст. 20 Господарського кодексу України визначено можливість захисту порушеного права, зокрема, шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів.
Між тим, актом органів місцевого самоврядування чи інших суб'єктів є юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Отже, оскільки протокол загальних зборів учасників товариства не породжує жодних правових наслідків, а лише фіксує факт прийняття певних рішень, а відтак - не є актом у розумінні ст. 12 ГПК України та ст. 20 Господарського кодексу України.
У п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.10.2008р. "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" визначено, що у судовому порядку недійсним може бути визнано рішення загальних зборів учасників товариства, а не протокол загальних зборів. Протокол є документом, який фіксує факт прийняття рішення загальними зборами, і не є актом за змістом статті 20 Господарського кодексу України.
Також, судова колегія зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 12 ГПК України справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.
Разом з тим, позивач не обґрунтовує заявлені вимоги порушенням його корпоративних прав.
З огляду на вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову в частині визнання недійсним протоколу зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Б.В.С." від 08.09.2008р. про створення Товариства з обмеженою відповідальністю "Б.В.С.".
Стосовно позовних вимог про визнання недійсним статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Б.В.С.", судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.
У відповідності до п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 р. № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" при вирішенні спорів про визнання установчих документів господарського товариства недійсними господарським судам необхідно розмежовувати правову природу статуту та установчого (засновницького) договору товариства. Статут юридичної особи за змістом ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України є актом, який визначає правовий статус юридичної особи, оскільки він містить норми, обов'язкові для учасників товариства, його посадових осіб та інших працівників, а також визначає порядок затвердження та внесення змін до статуту. Підставами для визнання акта, в тому числі статуту, недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Статут не є одностороннім правочином, оскільки затверджується (змінюється) загальними зборами учасників (засновників, акціонерів), які не є ні суб'єктом права, ні органом, який здійснює представництво товариства. Не є статут і договором, тому що затверджується (змінюється) не за домовленістю всіх учасників (засновників, акціонерів) товариства, а більшістю у 3/4 голосів акціонерів чи простою більшістю голосів учасників товариства (статті 42, 59 Закону про господарські товариства). У зв'язку з цим при вирішенні спорів щодо визнання статуту недійсним не застосовуються норми, які регламентують недійсність правочинів.
Тобто, у даному випадку норми Цивільного кодексу України, які регламентують підстави недійсності правочину не застосовуються, а тому судова колегія вважає необґрунтованими твердження позивача про невідповідність статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Б.В.С." положенням ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.
Також, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що державна реєстрація Товариства з обмеженою відповідальністю "Б.В.С." проведена 23.09.2008 р., в той час як обставини, на підставі яких у позивача виникло право звернення стягнення на майно Товариства з обмеженою відповідальністю "Борислав", виникли вже після прийняття Господарським судом міста Києва 25.03.2011 р. рішення у справі 1/77.
Таким чином, як станом на момент затвердження статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Б.В.С.", так і на момент державної реєстрації Товариства були відсутні обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги в цій частині.
Крім того, позивачем відповідно до вимог ст.33, 34 ГПК України не доведено суду наявність обставин, що свідчать про невідповідність статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Б.В.С." вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також доказів порушення на момент його затвердження прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
Що стосується Товариства з обмеженою відповідальністю "Борислав", судова колегія зазначає, що відповідно до ст. 21 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.
Таким чином, набуття особою процесуального статусу відповідача закон пов'язує з фактом пред'явлення позову до особи.
Водночас, належним відповідачем у справі може бути лише особа, яка має зобов'язання перед позивачем за обставинами, які є предметом позову. В інших випадках задоволення позову унеможливлюється, оскільки у такого відповідача відсутні будь-які зобов'язання перед позивачем щодо припинення порушення його прав та законних інтересів, оскільки не він є особою, що має відповідати за спірними правовідносинами.
Так, у випадку, коли суд встановить, що позов подано не до тієї особи, яка має відповідати перед позивачем у матеріально-правовому правовідношенні, він за згодою позивача заміняє неналежного відповідача на належного, або ж відмовляє в позові у зв'язку з відсутністю правових підстав.
Згідно із п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" припинення провадження у справі на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.
Тож, приймаючи до уваги відсутність у позивача вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Борислав", суд відмовляє позивачу у задоволенні позові в цій частині.
Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказів, які б спростовували вище встановлені обставини, сторонами не надано.
Доводи, наведені позивачем в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.
Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміні оскаржуваного рішення.
Судові витрати покладаються на підставі ст.49 ГПК України на апелянта.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
ПОСТАНОВИВ:
1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Словечно" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2012р. у справі №5011-51/14147-2012 залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2012 року у справі №5011-51/14147-2012 залишити без змін.
3.Матеріали справи №5011-51/14147-2012 повернути до Господарського суду м.Києва.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.
Дата підписання повного тексту постанови 11.03.2013р.
Головуючий суддя Авдеєв П.В.
Судді Іоннікова І.А.
Гаврилюк О.М.