2/463/94/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2013 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі головуючого судді Жовнір Г. Б. ,

з участю секретаря судових засідань Мединській Л.С.

з участю :

представника позивача ОСОБА_2

представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4

у відкритому судовому засіданні розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання права власності на майно подружжя, суд -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про визнання за ним права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, як на частину майна подружжя.

В судовому засіданні 29 листопада 2011 р. позивач позовні вимоги підтримав, з підстав викладених в позовній заяві. Пояснив, що в 2002 р. в Лондоні познайомився з ОСОБА_7, вони тривалий час підтримували дружні відносини. Приблизно через чотири місяці після знайомства почали проживати разом, між ними виникли фактичні шлюбні відносини. В 2004 р. відповідач поїхала у Львів де перебувала декілька місяців, в цей період він також приїжджав до неї та допомагав виготовити візу для повторного виїзду у Великобританію, віза була вироблена відповідачці в якості його нареченої. Вони повернулись в Лондон та до реєстрацію шлюбу спільно проживали в орендованій квартирі. Також зазначив, що вони спільно планували придбати квартиру в Україні і він після реєстрації шлюбу також частково надавав кошти для здійснення даної купівлі, однак жодного документального підтвердження представити не може. При цьому також пояснив, що йому не було відомо про те, що повна вартість квартири була сплачена позивачкою ще до реєстрації шлюбу, зазначив, що на цей момент кошти для придбання квартири ним не надавались. Повідомив також, що з 2007 р. вони фактично припинили спільне проживання, відповідач почала уникати зустрічі з ним.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з мотивів наведених в позовній заяві, пояснив що право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 у позивача виникає з наступних підстав. 20 травня 2005 р. ОСОБА_6 на підставі договору № 914-28-2005, про пайову участь в будівництві, придбала вказану квартиру. На момент укладення вказаного договору відповідач з позивачем перебувала у фактичних шлюбних відносинах, вони проживали однією сім'ю без реєстрації шлюбу. В зв'язку з чим у відповідності до вимог ст. 74 СК України придбане відповідачем майно являється об'єктом спільної сумісної власності. Вважає, що факт проживання сторін однією сім`єю в період з листопада 2002 р. до червня 2005 р підтверджується представленою суду копією договору оренди квартири в Лондоні, тим, що відповідач отримала візу для виїзду у Великобританію саме в якості нареченої ОСОБА_5, а також таким підтвердженням являється реєстрація шлюбу між сторонами 9 червня 2005 р. Крім цього вважає, що право власності на квартиру у відповідачки виникло з моменту реєстрації в 2008 р., на підставі наказу управління комунальної власності Львівської міської ради від 12.09.2008 р. отже квартира була придбана за час шлюбу сторін. Який було розірвано в судовому порядку лише в 2010 р. Враховуючи наведене просить позовні вимоги задоволити визнати за позивачем право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1.

Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилась, в зв'язку із її перебуванням за межами України. Звернулась до суду з письмовою заявою від 28.12.2012 р. (Том 2, а.с. 4-10) в якій позовні вимоги заперечила. Пояснила, що дійсно в 2002 р. в м. Лондон познайомилась із позивачем, підтримувала із ним дружні відносини. Однак до моменту реєстрації шлюбу в червні 2005 р. однією сім`єю з позивачем не проживала, спільного господарства з ним не вела, завжди отримувала самостійний дохід та ніколи не була на утриманні позивача. Стверджує, що представлений позивачем договір оренди квартири в Лондоні являється фальшивим та не відповідає дійсності, вона не проживала спільно з позивачем до реєстрації шлюбу. Спірну квартиру придбала в травні 2005 р. виключно за власні кошти та кошти батьків. На момент придбання квартири позивач про це знав та чітко усвідомлював, що квартира являється її особистою власністю, тому при розірванні шлюбу в 2010 р. позивач не ставив питання про поділ майна. Враховуючи наведене просить відмовити в задоволенні позову.

Представник відповідача ОСОБА_4 позовні вимоги заперечила, вважає, що жодних підстав для їх задоволення немає оскільки відповідач заперечує факт проживання з позивачем однією сім`єю в період з 2002 р. по червень 2005 р. жодних доказів зворотного суду не представлено. Квартира була придбана за кошти відповідачки та її батьків.

Представник відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги заперечила та будучи допитаною в якості свідка повідомила, що її донька ОСОБА_6 в 2002 р. поїхала в Лондон там працює і проживає на даний момент. Вона дійсно з 2002 р. знайома із ОСОБА_5 але до шлюбу, підтримувала з ним виключно дружні відносини. Заперечує факт спільного проживання сторін в якості подружжя до червня 2005 р. В 2004 р. відповідач на декілька місяців приїхала у Львів. В цей період, ОСОБА_5 також один тиждень, в якості товариша доньки, гостював у них дома, але проживав з донькою в різних кімнатах і наміру одружитись у них не було. Їй також достовірно відомо, що в Лондоні сторони проживали окремо. Весною 2005 р. донька в черговий раз приїхала до Львова на цей момент вона не мала наміру укладати шлюб з позивачем. Але відповідач в червні 2005 р. приїхав в Україну та переконав її зареєструвати шлюбу. Після реєстрацію шлюбу вони знову виїхали за кордон, але разом проживали лише до 2007 р., оскільки відносини в них все таки не склались. Розірвали шлюб лише в 2010 р. оскільки обоє проживали за межами України. Про купівлю квартири позивач знав, ще до придбання помешкання але жодних коштів він не давав і усвідомлював що квартира придбана за кошти відповідачки та її батьків, всі кошти на придбання квартири були сплаченні до шлюбу в травні 2005 р.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши представлені суду документи та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог ст. 215 ЦПК України, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити, з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено та даний факт не заперечується учасниками судового процесу, що шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 було зареєстровано 9 червня 2005 р. (Том 2, а.с. 11).

З наявного в матеріалах справи договору № 914-28-2005 від 20.05.2005 р. про пайову участь в будівництві (том 1, а.с. 3) вбачається, що такий було укладено між корпорацією «Крпатбуд» та ОСОБА_6. Предметом вказаного договору являється пайова участь ОСОБА_6 у будівництві цегляного будинку, а саме квартири АДРЕСА_1. Згідно п.2.1 та 2.2 договору вартість квартири становить 213497 грн., яку пайовик зобов'язаний оплатити товариству до 25.05.2005 р.

Відповідно до довідки КБП «Карпатбуд» від 05.12.2011 р., № 94 (том 1, а.с. 231) КПБ «Крпатбуд» підтверджує, що квартира АДРЕСА_1 оплачена ОСОБА_6 повністю в сумі 213497 грн. до 25 травня 2005 р.

Відповідно до змісту позовної заяви та пояснень представника позивача, в якості правової підстави для задоволення вимог позивач посилається на ст. 74 СК України.

Згідно ч. 1 ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

За приписами ч.2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Згідно ч. 3 ст. 10 та ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Стаття 60 ЦПК України також передбачає, що докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач та його представник в ході судового розгляду стверджували, що на момент придбання квартири відповідачкою 20 травня 2005 р. ОСОБА_5 та ОСОБА_6 проживали однією сім`єю, однак даний факт заперечується відповідачкою та не підтверджується матеріалами справи.

Посилання представника позивача на договір оренди житлового приміщення від 14.11.2002 р. (том 1, а.с. 57-70), як на доказ спільного проживання сторін, є безпідставним оскільки такий не містить підпису відповідачки та його достовірність заперечується нею в письмових поясненнях.

Твердження представника позивача про отримання відповідачки візи для виїзду у Великобританію в якості нареченої ОСОБА_5 являється голослівним, оскільки жодного документального підтвердження даної обставини суду не представлено.

Представленні позивачем виписки з банківських рахунків за період з грудня 2003 р. по червень 2005 р. (том 1, а.с. 71-154) не підтверджують та не спростовують обставин які підлягають доказуванню по даній справі, щодо встановлення факту проживання однією сім`єю.

Реєстрація шлюбу сторонами 9 червня 2005 р. не може беззаперечно свідчити про їх перебування у фактичних шлюбних відносинах станом на 20.05.2005 р.

Отже враховуючи вищенаведені обставини суд дійшов висновку, що факт спільного проживання позивача та відповідач однією сім`єю без реєстрацію шлюбу в період з 2002 р. по червень 2005 р. не доведено. Крім цього позивач не ставив в позовній заяві окремої вимоги про встановлення судом юридичного факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу у відповідності до вимог п.5.ч.1 ст. 256 ЦПК України.

В позовній заяві позивач також стверджує, що спірна квартира являється майном набутим подружжям за час шлюбу, тим самим фактично заперечуючи викладені ним підстави для задовлення позову, які ґрунтуються на вимогах ст. 74 СК України.

Згідно ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлено судом шлюб між сторонами було зареєстровано 9 червня 2005 р., а ОСОБА_6 набула у власність квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору від 20.05.2005 р., повна вартість квартири була сплачена нею до 25.05.2005 р.

Крім цього у відповідності до вимог п.3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Отже оскільки в ході судового розгляду доведено факт внесення повної вартості спірної квартири до реєстрації шлюбу, а також оскільки при оплаті квартири були використані виключно кошти відповідача та її батьків така не являється об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.10, 60,61, 209, 212, 218,228 294 ЦПК України, ст.ст. 57, 60-74 СК України, суд-

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання права власності на майно подружжя.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга в строки і порядок передбачені ч.1 ст. 294 ЦПК України до апеляційного суду Львівської області через місцевий суд.

Суддя: Жовнір Г. Б. ,