Справа № 332/66/13

Провадження №: 2/332/227/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2013 р. м. Запоріжжя

Заводський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючого - судді: Федоренко О.І.;

при секретарі: Іщенко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом до відповідача в якому просить стягнути на її користь відшкодування моральної шкоди в розмірі 100000 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що довгий час перебував з відповідачем в трудових відносинах, працюючи в шкідливих умовах - машиністом крану металургійного виробництва.

У зв'язку з тим, що позивач тривалий час працювала в умовах, впливу шкідливих факторів, отримала захворювання, яке повністю змінило його життя. За результатами МСЕК вона визнаний інвалідом ІІІ групи з 50% втрати професійної працездатності. Професійна хвороба розвинулась внаслідок впливу шкідливих факторів виробництва, невиконання адміністрацією підприємства своїх обов'язків по створенню безпечних умов праці. Вона морально страждає, оскільки постійно змушена лікуватися, проходити постійні медичні огляди та обстеження. У зв'язку з необхідністю тривалий час лікуватися вона не може вести повноцінний спосіб життя, самостійно повноцінно виконувати сімейні функції, позбавлена можливості реалізувати всі свої звички та бажання, постійно відчуває себе пригніченою. Все це негативно відобразилось на житті позивачки, на її відносинах з оточуючими та близькими.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі та, з посиланням на викладені в позові доводи та обґрунтування, просять позов задовольнити.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав просить відмовити в їх задоволенні, зазначивши, що позивачем не доведено зазнання моральних страждань, що причиною її професійного захворювання стало тривалий час праці в шкідливих умовах про що їй було відомо, про наявність важких та шкідливих виробничих факторів, але позивач погодилась з цим.

Згідно ч.3 ст.10 та ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Вислухавши пояснення, перевіривши докази по справі суд встановив юридичні факти та відповідні до них правовідносини.

Згідно санітарно-гігієнічної характеристики умов праці позивача від 16.2.2007 року № 154/10-20, позивач працювала в умовах з перевищенням встановлених ГДР норм впливу шкідливих факторів (а.с.8-9).

Згідно акту розслідування хронічного професійного захворювання від 12.2.2008 року позивачці встановлене професійне захворювання: «Силикоз І ст., осложненный хроническим обструктивным заболеванием легких 1-2 ст. ЛН 1-2 ст. Вибрационная болезнь 1-2 ст. от воздействия общей вибрации с синдромом вегетативно-сенсорной полинейропатии в/конечностей с плечелопаточным периартрозом ПФС 1 ст., синдром поперечно-крестцовой радикулопатии (L5-SI) справа». Причинами виникнення професійного захворювання зазначені недосконалість технологій і механізмів, не ефективність роботи системи вентиляції, перевищення змісту в повітрі шкідливих речовин. Стаж роботи в шкідливих умовах 36 років 7 місяців. (а.с.6-7).

Згідно довідки до акту огляду МСЕК від 14.3.2008 року позивачеві встановлена третя група інвалідності безстроково, 50% втрати професійної працездатності, причиною якої є професійне захворювання, обмежена працездатність без шкідливих виробничих факторів, поза професії кранового машиніста, обмежений тривалість робочого дня (а.с.10,11).

На підставі вищенаведеного суд приходить до висновку, що професійне захворювання позивача сталося з вини відповідача.

Доводи відповідача щодо відсутності його вини в отриманні позивачем професійного захворювання, суд вважає безпідставними, оскільки вони повністю спростовуються дослідженими документальними доказами.

Відповідно до ч.2 ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Статтею 2371 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.

Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.3.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», згідно з ст.2371 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про охорону праці» відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Однак, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України згідно з п.27 ст.77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» не відповідає за завдану моральну шкоду, оскільки зупинено дію абз. 4 ст.1, підп. «е» п.1 ч.1 ст.21, ч.3 ст.28, ч.3 ст.34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які потягли втрату працездатності» у частині відшкодування моральної шкоди застрахованим особам та членам їхніх сімей.

Крім того, із Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» виключена ч.3 ст.34 відповідно до положень Закону України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Оскільки на час звернення позивача до суду Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» не передбачено обов'язку Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відшкодовувати потерпілому моральну шкоду, то таку шкоду позивачу, законні права якого порушено, повинен відшкодовувати роботодавець, згідно з правилами ст.2371 КЗпП України.

На підставі вищенаведеного суд приходить до висновку, що внаслідок професійного захворювання позивач змушений тривалий час знаходитися на лікарняному, проходити чисельні медичні огляди та обстеження, медико-соціальні експертні комісії, відновлювальні процедури, відчуває фізичну біль, не може вести активний спосіб життя, працювати у відповідних умовах з можливістю отримання достатньої матеріальної винагороди для забезпечення сім'ї, зміни у життєвих відносинах викликають у нього моральні страждання, він переносить фізичні страждання. Виконання робіт позивачем у небезпечних для здоров'я умовах призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків та вимагає додаткових зусиль для організації свого життя.

За таких обставин, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, й беручи до уваги конкретні обставини по справі, характер отриманих позивачем захворювань, і пов'язані з ними фізичні і моральні страждання, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, і наслідків, що наступили, вважає, що вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню у розмірі 20000 грн.

Щодо ствердження відповідача з приводу пропуску позивачем строку звернення до суду, то згідно п.3 ч.1 ст.268 ЦК України не вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (тобто і на вимогу про відшкодування моральної шкоди) позовна давність не поширюється. Аналогічне роз'яснення дано в п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.3.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»

Керуючись ст. 9 Закону України «Про охорону праці», ст.ст.153,2371 КЗпП України, ст.ст.10,14,57-60,88,208-209,212-215,294 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О.І. Федоренко