Справа № 2-155/2012 Головуючий у І інстанції Ковальчук Л.М.

Провадження № 22-ц/780/1105/13 Доповідач у 2 інстанції Касьяненко Л.І.

Категорія 4 07.03.2013

РІШЕННЯ

Іменем України

05 березня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді: Лащенка В.Д.,

Суддів: Касьяненко Л.І., Гуля В.В.,

При секретарі: Бевзюк М.М.,

розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 грудня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області про визнання права власності на нерухоме майно,-

в с т а н о в и л а :

У липні 2011 року позивач звернувся до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що з 1961 року разом з батьками-ОСОБА_5 і ОСОБА_4 проживав та по даний час проживає в спірному будинку АДРЕСА_1. 10 серпня 1992 року його батьку - ОСОБА_5 було видано свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_4 Після її смерті спадкоємцями стали її діти: він, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 Ніхто із спадкоємців до нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті не звертався, лише він прийняв спадщину шляхом фактичного вступу у володіння та управління спадковим майном, оскільки на час смерті спадкодавця постійно проживав разом з нею у спадковому будинку.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер його батько ОСОБА_5 Після смерті батька ОСОБА_2 повідомила його про те, що 13 лютого 2001 року ОСОБА_5 подарував їй весь житловий будинок АДРЕСА_1.

Зазначав, що більше десяти років проживає у відокремленій частині будинку, в якій займає житлову кімнату площею 36 кв.м., веранду - "К", гараж-сарай - "Д".

Після уточнення позовних вимог просив суд визнати за ним право власності на відокремлену частину житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 85 кв.м., житловою площею 53,4 кв.м., що складається з житлової кімнати площею 32 кв.м., позначеної в технічному паспорті під № 1-5, веранди площею 5,9 кв.м., позначеної під № 11, та на господарський блок, що складається з гаражу-сараю та погребу, позначеного під літерою "Д", що складає 62/100 частин від всього будинковолодіння.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 грудня 2012 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову та застосовуючи положення ст. 344 ЦК України, суд вважав встановленим факт проживання позивача у спірному будинку протягом останніх десяти років.

Проте з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки він суперечить вимогам закону та обставинам справи.

По справі встановлено, що позивач проживає у відокремленій частині будинку АДРЕСА_1, в якій займає житлову кімнату площею 36 кв.м., веранду - "К", гараж-сарай - "Д".

Згідно договору дарування, посвідченого 13 лютого 2001 року державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори і зареєстрований в реєстрі за №3-390, ОСОБА_2 є власником житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1.

Згідно зі ст. 344 ЦК України зазначено перелік умов, за наявності яких, у особи може виникнути право власності за набувальною давністю, а саме: тривалість володіння, добросовісність володіння, відкритість і безперервність володіння.

Як вбачається з матеріалів справи, починаючи з 2006 року спори між сторонами про право власності на спірне будинковолодіння та земельну ділянку під ним перебувають на розгляді у судах різних інстанцій. Ця обставина свідчить про те, що позивач не може вважатися добросовісним набувачем спірної частини будинковолодіння.

Відповідно до роз'яснень МЮУ "Деякі аспекти набуття права власності на об'єкти безхазяйного нерухомого майна" від 13 жовтня 2011 року, у випадку, якщо є всі підстави вважати, що власник майна, тривалий час не виявляє наміру визнати певну річ своєю, він погодився з її втратою - вона може бути визнана власністю фактичного добросовісного володільця.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачка неодноразово вчиняла дії, які свідчать про те, що вона вважала домоволодіння в АДРЕСА_1 своїм, активно вчиняла дії, які це підтверджують.

Відповідно до положень ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Враховуючи наведене у суду відсутні правові підстави для задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 309,316 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 грудня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області про визнання права власності на нерухоме майно відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів.

Головуючий:

Судді: