У Х В А Л А

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на ½ частину квартири, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 1 червня 2004 року,

в с т а н о в и л а:

В квітні 2002 р. ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на ½ частину квартири АДРЕСА_1, посилаючись на те, що ця квартира була придбана під час шлюбу з відповідачем і є спільною сумісною власністю подружжя.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 3.10.2002 р. позов  задоволено: ОСОБА_1 поновлено строк позовної давності та визнано за нею право власності на 1\2 частину спірної квартири.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 1.06.2004 р. рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові за пропуском строку позовної давності.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1. посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення місцевого суду.

Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові рішення - скасуванню з направленням справи на новий розгляд, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 202 ЦПК України 1963 року, який діяв на час розгляду справи,  рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

      Згідно вимог ст. 202-1 цього Кодексу - при ухваленні рішення суд приймає рішення щодо:

           1) наявності обставин (фактів), якими обгрунтовувались вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються;

            2) наявності інших фактичних даних (пропуск  строку  позовної давності тощо),  які мають значення для вирішення справи,  а також доказів на їх підтвердження.

При вирішенні справи місцевий суд виходив з того, що спірна квартира була придбана сторонами у шлюбі, є їх спільною сумісною власністю і позивачка має право на її 1\2 частину; строк позовної давності позивачкою пропущено з поважних причин, а тому її право підлягає судовому захисту.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачка пропустила трирічний строк позовної давності для захисту майнових прав і підстав для його поновлення не має.

Проте з рішеннями судів погодитися не можна, оскільки вони ухвалені з порушенням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 1985 р. по 15.04.1998 р., а спірна квартира була придбана на ім'я відповідача 2.04.1996 р.

Відповідно до ст. 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Частиною 3 ст. 29 цього Кодексу визначено, що для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного  подружжя,  встановлюється  трирічний  строк  позовної давності.

      Згідно, абз. 4 п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 16 від 12.06.1998 р. «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України»  - передбачений ч. 3 ст. 29 КпШС трирічний строк позовної давності для вимог про  поділ  майна,  що  є  спільною  сумісною  власністю подружжя, застосовується, коли ці вимоги заявлені після розірвання шлюбу,  і  обчислюється  починаючи  з  дня,   коли   котрийсь   із розведеного  подружжя  дізнався  або  повинен  був  дізнатися  про порушення його права на це майно після розірвання шлюбу.

Обґрунтовуючи позов, позивачка вказувала на те, що між нею і відповідачем після розлучення була досягнута домовленість про узаконення її права на половину квартири в добровільному порядку через нотаріальну контору, та що відповідач відмовився від виконання цієї домовленості перед поданням позову.

Місцевий суд, поновлюючи строк позовної давності, а апеляційний суд, визнаючи його пропущеним, не встановили коли позивачка дізналася  або  повинна  була  дізнатися  про порушення свого права на спірну квартиру та з якого часу почався перебіг строку позовної давності.

Оскільки суд касаційної інстанції згідно ст. 335 ЦПК України не може встановлювати обставини, що не були  встановлені  судами чи відкинуті ними, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 333, 336  ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у  х  в  а  л  и  л  а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 3 жовтня 2002 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 1 червня 2004 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

 Ухвала оскарженню не підлягає.